Один день з Президентом
Подзабыли?
А сегодня Один день с Президентом, в главной роли – Валерій Прозапас, который изучает программку поездки и озадаченно кряхтит от маршрута.
В качестве бонуса – с вами еще и Юрий Бирюков, который пишет эти строки.
З різних причин трошки затягнувся Один день с Президентом, вибачте, і дякую за терпіння, продовжуємо.
Я досі не знаю маршруту, знаю тільки, що рушимо кудись на Стіну на Схід, розповідатиму по ходу.
Судячи з його графіку, Президент якнайбільше воліє побачити на власні очі, тому після доленосного Собору без перерви спочатку була прес-конференція, потім Дніпро, Тернопіль, зустрічі з керівником ЄБРР та спецпредставником США в Україні.
Зустріч Петра Порошенка з Куртом Волкером показова, особливо на фоні безрезультатних намагань кремлівських функціонерів добитися уваги американських посадовців. А там повний ігнор, від Трампа до Помпео, так що аж Лаврову лишилося хіба що клацати зубами та безсило проїржати про “нацистскій та нєонацистскій рєжим”тм.
А от Волкер вчергове засвідчив, яким серйозним союзником є Сполучені Штати, чий Конгрес своїми резолюціями по так званому “сєвєрному потоку” та ситуації в Азовському морі підтвердив солідарність з позицією України. Продовжиться стратегічне партнерство, військова допомога нам та тиск на РФ в питанні розгортання місії ООН для деокупації Донбасу тощо.
До речі, пан Волкер майже постійно перебуває в Україні. Яка необхідність була в Юлії Тимошенко на зустріч з ним летіти за океан, щоб навіть пропустити голосування за припинення Договору “про дружбу з РФ” – питання риторичне.
Але кожному своє.
Ми кудись летимо 🙂
И с вами путевые заметки из серии Один день с Президентом.
Подготовка такой поездки – гремучая смесь из нюансов протокола, требований службы обеспечения безопасности, задач по прессе и… желания Петра Порошенко сократить количество «паркета».
Сегодняшняя поездка готовилась три недели, дважды переносилась, десять раз перекраивалась.
Вчера вечером уже вроде бы было достигнуто шаткое равновесие, но… он нам опять напомнил про уменьшение количества «паркета». Настойчиво так.
Итог – я доволен, протокол ворчит, безопасность фырчит.
P.S. Смешно про «паркет» в десятке километров от переднего края, ага.
Якщо не знати, ніби звичайна маршрутка, але це Один день с Президентом, і в ній на Донбас їде військово-політичне керівництво країни, зокрема начальник ГШ та секретар РНБО.
Машина Президента попереду.
До речі, в поїздці і Марина Порошенко.
Буде кілька зустрічей з військовими, потім в одному з навчальних закладів Бахмута від “Фонду Порошенка” для учнів області буде передано 30 тисяч україномовних шкільних підручників.
Графік напружений, кажуть, такий темп роботи звичайний для Президента.
Намагатимусь не відставати 🙂
Ну, мега-репортаж о том, что Петр Порошенко приехал в {засекречено}, где встретился с {засекречено}, они поговорили про {засекречено}, а потом он наградил {засекречено} человек.
Не, ну вот офигеть, да, Виктор Николаевич!
А история о том, что эти люди весной 2014 года спасли нашу страну от гигантской проблемы. Сепары ставили им ультиматумы, пытались штурмовать, а наши минировали подходы и ходили в контратаки.
Для Верховного Главнокомандующего это была не просто «экскурсия», а честь – встретиться с этими людьми, пообщаться с ними, наградить их.
Головнокомандувач зі своїм військом.
Як завжди.
Зона ООС.
Він не військова людина, але знову доводить, що значення та роль армії розуміє прекрасно та її розвиток зробив пріоритетом на посаді Президента. Знову демонструє бажання побачити та відчути все самому, тим більше під час воєнного стану.
Дякує бійцям за службу, проте наполягає на готовності в будь-який момент відбити агресивні дії російсько-проросійських підрозділів.
Впевнений, що будуть репліки про “піар”.
Та заради Бога, дорога до такого піару відкрита всім “спасітєлям народа”, тільки вони чомусь чотири роки надають перевагу більш простим методам “спасєнія” типу “форумів”, “декларацій”, заяв, проповідей та інших ток-шоу.
Робота. Важка, іноді небезпечна робота.
Це не просто кіт, це Чорних Запорожців кіт тестує нові норми харчування.
І мурчить на генералів – “Голі-босі, криві дула. Нас і тут нєплохо кормят”.
І знов, без перерви, одразу з КП 72-ї бригади – передавати 30 тисяч підручників в бахмутській загальній школі інклюзивної освіти від “Фонду Порошенка” для учнів Донбасу.
Президент каже про європейські можливості українського Донбасу, про мир і деокупацію, про українську мову та українську церкву.
І дякує цій школі за те, що завдяки цьому заходу нарешті побачив дружину 🙂
Графік дійсно майже не залишає часу на особисте. На моє питання начальнику охорони, коли в Президента були повноцінні вихідні, з п’ятниці до понеділка, – той лише сміється.
День продовжується.
Это такая история, которую невозможно спрогнозировать или спланировать, которая происходит сама по себе, из-за черт характера.
Во-первых, это я про инклюзивное образование и отношение к деткам, которые раньше просто были заперты в четырех стенах, без единого шанса. А вот семье Президента оказалось не все равно, и Марина Анатольевна уже четыре года целенаправленно занимается вопросами именно инклюзивного образования. И сегодня я видел КАК она смотрела на этих деток, КАК он помогал им. Эту заботу и помощь, эту теплоту – нет, тут нет фальши, нет.
А во-вторых, сегодня же в Бахмуте же в школы передавали часть из 30 000 современных школьных учебников на украинском языке. Ага, купленных за счет денег Фонда Порошенко. И это тоже весьма характерная история – набор в классы с преподаванием на украинском языке оказался в регионе столь велик, что заказанных заранее учебников банально не хватило. А в украинские первые классы пошли практически 100% детей. Украинизация? Она самая, происходящая спокойно, плавно, комфортно. А за счет помощи – теперь и с нормальным количеством новых учебников.
Это ради пиара, да? Серьезно? Но на учебниках нет никаких пометок, там нет никаких надписей про источник книг. Пару раз мелькнут в новостях и соцсетях фотографии? Кто об этом вспомнит через месяц? Так ради чего? Ради пиара? А может ответ значительно проще – просто ради помощи в построении действительно независимой и сильной Украины? И как-то этот вариант значительно правдоподобнее.
Один день с Президентом для мене закінчився вже пізно ввечері, і Президент знайшов трохи часу поспілкуватися.
Я не журналіст і їхав не на інтерв’ю – тому одразу передав йому ваші слова поваги та підтримки.
Президент каже, що спокійно сприймає, коли його в соцмережах називають Порохом, сміється – “звучить як позивний”. І тішиться, що термін “порохоботи” набув позитивного значення, хоча недоброзичливцями задумувався як зневажливий. А це взагалі в його стилі – дії ворогів обертати на користь.
Не дивлячись на очевидну втому від тягаря відповідальності та напруженого графіку роботи, відчувається його впевненість, спокій та запас сили, тут вам знову прийдеться повірити мені на слово.
Він масштабний, вірить в те, що робить, володіє неосяжним масивом інформації. Саме тому за ним не всі встигають, але Петро Порошенко не залишає вибору – бо справжні зміни не приходять без напруження.
Наш український Президент.
Це й день був честь для мене.
