Великий договір – і підлість опозиції
У нас тут нова зрада намалювалася. У нас Великий Договір про дружбу з Росією розірвали неправильно. Його, як стверджує опозиція, розривати треба було ще в 2014 р. – зразу після анексії Криму. А його розривають лише зараз. Чому? Звісно чому – бо президенту попіаритися треба.
Так?
У нас зараз куди не кинь – скрізь змови, аби президенту чи то попіаритися, чи то вибори відмінити. У нас оно рік усі ЗМІ ревіли, що Москва нарощує свою військову присутність в Азовському морі, що концентрує на своєму узбережжі десантні кораблі і морську піхоту, що блокує проходження цивільних суден і затримує їх на термін до тижня. Три наших кораблі Москва захопила… І що? Варто було заходитися впроваджувати воєнний стан – як з’ясувалося, що то все для піару президента і для відміни виборів. Кожні Тимошенко з Ляшком вам те скажуть.
Тепер те саме з Великим договором про дружбу між Росією й Україною, підписаним президентами Єльциним і Кучмою у 1999 р. Піар – самий піар, скажуть вам кожні…
А що насправді? А насправді те, що опозиція і дотичні до неї активісти, антикорупціонери та інші пожирателі грантів, від 2014 р. намагаються українську владу зловити у політичну пастку. Ідеться от про що.
Великий договір про дружбу Росії і України НЕ передбачає розірвання в односторонньому порядку. Розірвати Україна його може ТІЛЬКИ за спільної згоди з Росією. Аби його розірвати – треба умовляти зробити те саме Росію і Росія може на те ще й не погодитися. Ба більше. В разі якщо Україна заявить про розрив Великого договору, і не виконуватиме його положення, Росія має всі підстави подавати в міжнародні суди на Україну як на порушницю цього Договору. Враховуючи титанічні зусилля нашої дипломатії, аби подати Росію на Заході країною-агресором, така підстава для судового позову була б їй неймовірним подарунком для Москви.
В українській опозиції не знати про ці деталі НЕ можуть. Але з упертістю алкоголіка, який шукає пляшку, опозиція продовжує повторювати «розірвати Договір, розірвати Договір, розірвати Договір…». Навіщо?
Відповідь очевидна. Владу в такий спосіб ловлять на таку собі вилку. Якщо українська влада НЕ розриває Великий договір – опозиція волає: «Вони не розривають Великий договір, вони підігрують Москві». Якщо влада розриває Великий договір, але продовжує виконувати його положення (бо виконувати зобов’язана) опозиція волає: «Влада виконує положення відміненого Договору – влада підігрує Москві». А якщо Україна потрапляє під судовий позов як порушниця Великого договору і програє його (а не програти вона не зможе за визначенням), опозиція волає: «Влада свідомо програла суд – влада підіграє Москві».
Простіше кажучи, опозиція в цій ситуації поводиться не як політики-державники, а як звичайна підлота. Як чорноротий вуличний сявка, чия задача не розібратися, а очорнити й виваляти в багні.
«Але ж Москва Великий договір зухвало порушує, чому нам не можна?» — запитаєте ви. А не можна тому, що ми – не Москва. Москва порушенням цілої низки міжнародних угод показала, що міжнародні угоди для неї не варті паперу, на якому вони написані, і тим вона сама виставила себе як державу-свавільника. Саме через це на неї накладають новій й нові санкції. Ви хочете таким самим свавільником виставити ще й Україну? А ви готові залишитися з Москвою сам на сам?
«Але ж договір відмінили», – скажете ви. Тобто можна?
В тому то й справа, що договір НЕ відмінили. Його НЕ продовжили. Справа в тому, що Великий договір між Україною і Росією був підписаний на 10 років і кожні 10 років в разі відсутності заперечення сторін, відбувається його пролонгація. Дія Великого договору закінчується у березні 2019 р. Верховна Рада заявила, що продовжувати Договір вона більше наміру не має. Крапка.
От така історія. Про юридичні деталі. Про нюанси дотримання міжнародних угод. І про безмежну підлість української опозиції.
