Не сумнівайся – бунчуки здіймуться

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Друже, ти розчарований? Ти чекав не цього?

Ти всі чотири роки не розгинав спини, працюючи на перемогу. Ти вірив – перемога близька. Українські війська звільнять Донецьк, Луганськ, Сніжне, Горлівку… Вийдуть на кордон, візьмуть кордон під контроль. Почнуть працювати над поверненням Криму.

Але всього цього не сталося. Не сталося з багатьох причин. Так, ти працював і жертвував. Це дало результат. Держава теж працювала, – аби у цьому переконатися, достатньо глянути, як виглядав український вояк у 2014 р. та у 2018 р.



Десантники в беретах марун. Морпіхи в беретах «морська хвиля». Піхота в беретах і мазепінках. Вітчизняні кевларові шоломи, вітчизняні броніки, форма «укропіксель», фліски. Парадна форма – репліка з української форми часів Гетьманату та УНР. А зброя?

Україна не мала власного виробництва 152-мм снарядів – тепер має. Україна не мала ракети «Вільха» – тепер є. Україна не мала власних БПЛА – тепер має, причому закуповує їх у виробників, що стали випускати «пташки» прямо під час війни. У ДШВ з’явилися танки. «Тритони», «Спартани», «Кугуари».

І процес триває. Армія здобуває більше й більше техніки. Армія поліпшує харчування. Новий сухпай пробував? А нову систему харчування бачив?

ЗСУ у першій десятці армій Європи. А де вони були в 14-му? Результат досягнуто лише за 4 роки.

Я знаю, настрою твого все це не поліпшує. Бо ворог у Горлівці, у Луганську, у Донецьку. Ворог на українській землі. Який сенс накачувати армію, якщо та армія нездатна звільнити українські землі? Не для цього ти працював…

Так?

Так от відкрию тобі секрет. ЗСУ, на мою думку, теоретично могли б звільнити території Донбасу. Так, перетворити позиції ворога вогнем на місячний ландшафт, рвонути вперед, звільнити скрізь, де тільки можемо, аби встигнути до повноцінних сутичок з армією РФ. Так, якщо армії РФ буде забагато, можна стати в оборону та витримати удар, на повноцінну війну Москва зараз явно не здатна. Так, можна навіть дещо відступити під тиском, – гірше не буде, все одно щось ми звільнимо. Так…

Але поставлю тобі одне єдине питання. Скільки хлопців і дівчат треба буде покласти, аби все це реалізувати? І яких хлопців і дівчат? Знаєш? А я тобі скажу.

Класти доведеться патріотів. Не тих, шароварних, чий патріотизм зводиться до патякання на ФБ про те, якою мовою треба писати, і кого запрошувати на книжковий ярмарок в Дніпро, а справжніх. Патріотів, які свій патріотизм підтверджують справами. Патріотів, які ГОТОВІ покласти своє здоров’я та життя за свою державу. Бо всі інші форми патріотизму, у кращому разі, – привід для роздумів, у гіршому – лицемірство та демагогія.

І от саме ці дівчата та хлопці муситимуть загинути. А мені треба, аби вони жили. Мені треба, аби з ними ми будували нову Україну, а не з трепло-патріотами, поповненими масами халявщиків та відвертих колорадів, які радісно приведуть до влади популістів, що змарнують усі досягнення.

Але ж українські землі під ворогом? Так. Під ворогом. Але знаєш, після того, як совок збив південнокорейський «Боїнг», блок НАТО міг почати війну проти СРСР, і, враховуючи економічний стан СРСР, НАТО могло у тій війні перемогти. Але блок НАТО того не зробив. Блок НАТО почекав. І придушив совок санкціями. І в результаті не блок НАТО вводив танки в совок, а совок виводив танки з Афганістану та країн Східної Європи. А хлопці й дівчата з країн НАТО, які б загинули в разі прямого зіткнення НАТО з совком, тепер випускають для нас смартфони, автівки та програмне забезпечення. На відміну від уламка совка з центром у Москві, який з 1991 р. з війн не вилазить.

Що від смішних санкцій Москва уже сміється на кутні (тобто так, що не збагнути, сміється вона чи плаче) уже видно й так, – достатньо послухати заяви російського ж уряду та їхніх економістів. Сучасна Росія – далеко не СРСР за економічними можливостями. Захід, який, ну, неймовірно «втомився від України», шпетить Москву новими й новими санкціями. Все йде так, як треба.

Друже, не сумнівайся. У цій війні ми переможемо. Але переможемо не по-російські, як нав’язують нам вони і їхні посіпаки-зраднюки, тобто поклавши найкращих своїх громадян і виснаживши свою економіку. Ми переможемо по-українськи. По-європейськи. Залишимося при своїх, а вони років 50 відновлюватимуть свою економіку, як плату за свої пиху та реваншизм. Дай, Боже, аби одну економіку, а не 8-9.

Не сумнівайся, друже. Бунчуки здіймуться над колонами української техніки. Ми підемо та повернемо свої території. Синьо-жовтий знову майорітиме над українськими Донецьком, Джанкоєм, Луганськом, Керчю, Сніжним та Сімферополем. Все це буде.

Звісно, якщо владу на виборах не захоплять посіпаки Москви.

Поділитися:
Share

Share