Хочеш змін, ну, так приходь і роби їх

Далі буде… (#багатолітер)

Сьогодні на форумі YES Юрій Луценко згадав нашу команду, яка і завдяки, і всупереч, таки реалізує ідею зміни іміджу українського війська.

Ось тут, десь з 23 хвилини:

Так, саме команду, бо нас багато – навіжених, які взяли на себе невдячну роль криголама совка в ЗСУ і не тільки. Насправді, навіть наш досвід доводить – хочеш змін, ну, так приходь і роби їх. От тільки, і це правда, одного бажання мало. Десь політична воля реагує на очевидне «назріло» і штовхає чиновництво на зміну однострою, військового вітання, айдентики. А десь «із низів» приходить запит «придумайте нам, ми хочемо». Потім навіть знаходяться якість гроші. Часом це співпадає разом, і тоді народжуються такі перлини, як символіка бригади Холодний Яр, яку я вважаю без зайвої скромності шедевром з усіх боків. Від офіційного до неформального.

Чи просто все це? Ні. Чи можна робити зміни масштабніше і краще? Так. Попри «не просто». От тільки обсяг планів і перелік конче потрібних дій вже зараз далеко обігнав звичний ритм державних рішень. Пришвидшити? Навіть якщо державний апарат раптом по усій вертикалі позбудеться вайлуватості, сильно не прискоришся, бо будь-яка ідея потребує ресурсу для її реалізації. І що краща та більша ідея, то в більшу копійку вона влітає.

І тут я розіб’ю проблему на два стовпчики.
Перший – що ще треба зробити в найближчому майбутньому. Другий – що для цього треба.
Отже, що ще слід зробити…

Із давно запланованого:

1. Внести зміни до Указу Президента стосовно переліку відзнак/нагород МО/ГШ.
   Вписати в той перелік (нарешті!) таку відзнаку, як «хрест». Ідею нагородження хрестами схвалили і міністр, і НГШ ще два роки тому, але через ступор реформи державної системи нагород, завмерла і відомча. І тут парадокс – офіційно відомчі нагороди МО/ГШ поставлені на паузу, а неофіційно їх кліпають усі, кому не лінь. Аргументи? Ну, так треба же! Згоден, треба, але чому, замість зрушити з місця цілу лінійку відомчих нагород, штаб ООС малює щось своє, ВМС мудрує щось своє, і усі намагаються протягнути це тихенько. Ні, шановні, треба не годувати виробників, яким в принципі байдуже що штампувати, а запускати СИСТЕМУ. А система вже передбачає і бойовий хрест за безпосередню звитягу в бою (Хрест Хоробрих), і офіцерський хрест за планування операцій і керування людьми в них (Сталевий Хрест), і медаль за поранення в двох ступенях, і за розвиток, і за сприяння війську, і…
   Щодо почесних прапорів, то це має бути колективна відзнака (до слова, у нас зараз колективних немає зовсім), якою будуть нагороджувати ті частини, що отримали почесне найменування. Гарна і дуже красива нова традиція, яка і махновщину припинить, і підніме на новий рівень символіку частин.
   Підготувати папери по цій темі – місяць, якщо не напружуватися. Іміджевий вихлоп – усім.
   Що заважає?
2. Зміна кроку.
   Нам категорично слід відмовлятися від пруського кроку. Даруйте, панове, але це не діло ходити по сов’ячому. Коли після репетиції параду підходять представники військових вишів і тихцем жаліються, що парадна коробка місяцями тренується, замість займатися чимось іншим. Так, парад, це почесно, але навіщо гробити на підготовку до нього усе літо? Якщо крок буде простіший, то і підготовка буде меншою. Ми якось провели експеримент і показали новий крок коробці президентського полку. Вгадайте, за скільки часу люди вхопили суть нових рухів і почали вже йти ІНАКШЕ? Місяць? Тижні? Ха… 40 хвилин. Чому? Тому, що новий крок простіший, повільніший (108 ударів на хвилину), ефектніший, бо в ньому немає метушні і «чєканіть шаг, тянуть носок». Новий крок – це статечність і гонор, коли не треба нічого додатково доводити, все і так очевидно – йде нове військо. Підготувати? Дайте вказівку зараз, і до 6 грудня прусаччина лишиться в минулому. Що заважає?
3. Хрест на радянській спадковості.
   Вже є вказівка НГШ, що ЗСУ не є спадкоємцями армії СРСР. Ок, але то 30-та бригада святкує «день заснування частини», скромно промовчавши, що це «під 80», тобто з часів СРСР, то 28-а бригада, то 3-й полк… Історичні формуляри, які велися з часів СРСРу, мають піти до музейних архівів. Це абсурд, коли структурна одиниця армії старіша за державу. Усі полки і бригади ЗСУ не можуть бути старішими за вік країни. А значить усі «дні народження частин» мають стосуватися дат, коли була складена присяга на вірність Україні – 91-92 роки. Складно це? Ні. Так, це певна бюрократична робота, але мета того варта. Геть від Москви? Ну, так не на словах, а на ділі.
4. Просвітництво.
   У нас десант змінив берет, запровадив нову символіку, але спитайте у військкоматі: «Розкажіть, чому такий берет, такий знак?» І ніхто не скаже. Морська піхота набула рис типових для європейських командос, але де пересічний громадянин може дізнатися про це? А як потенційному рекруту чи школяру дізнатися, чому червоні берети у гармашів і чорні у танкістів? Що таке образ Вовкулаки і взагалі образ вовка-воїна? Мало запровадити нову айдентику, треба її просувати. В усіх військоматах мають бути буклети повнокольорові. В усіх загальноосвітніх школах разом із підручником «Захисник України» (так, отету галіматью «вітчизни» в утіль одразу – радянська калька) має видаватися набір буклетів про військо, як про його технічну складову, так і ідеологічну.
   Складно? Ні. Люди, які можуть це зробити знайдуться, лише гукніть. Просто не слід вважати, що такі речі робляться за спасибі. Але знову – гра вартує свічок.
   Я вже мовчу, що в містах дислокації іменних частин мають бути постійні борди із символікою цих частин – це ж імідж, це ж престиж!
5. Айдентика ЗСУ.
   Рух на зміну емблем частин вже розпочався. Навіть є наказ замислитися над цим до 2019 року. От тільки замислитися і відмалювати якісний результат – це таки різні речі. Армія потребує 6-7 висококласних художників, які б в режимі нон-стоп практично рік-два працювали б над зміною символіки УСІХ структурних одиниці ЗСУ. Навіщо? А навіщо з портянок переходять на тактичні берці і з берданки на Вулкан чи Малюк? Тому, що це зручно, комфортно, сучасно і відповідає виклику часу. Так і з символікою – графічний абсурд із нагромадженням техніки, стрічечок, колосся, калини і жмені інших елементів… має піти у минуле. Тільки лаконічність. Складно? От тут так, складно, бо робити це немає кому. Людей в МО просто немає. Нікого. Ані художників, ані істориків, ані комп’ютерних графіків – нікого немає. А мало б бути півтора десятки фахівців. Я наголошу, ЦИВІЛЬНИХ фахівців, які працюють не за вислугу років, а за гроші. Пристойні гроші. Знаю, проблема – держава не може заплатити пристойних грошей, щоб з комерційного ринку фахівець прийшов працювати на державу. Ну, так давайте творити якийсь фонд, наповнювати його і платити фахівцям за якість, а не користуватися половою, роблячи вигляд, що це ніхто не помітить. Так, на волонтерстві далеко не заїдеш, – обсяги зашкалюють.

Це те, що мало б бути зроблено вже.

А тепер те, що слід зробити.

1. Запровадження нагородної білої зброї (холодноє оружиє).
   По закінченні вишу офіцер має отримувати кортик. Те, що буде в подальшому слугувати ознакою його офіцерського статусу. Кортик офіцер має вдягати на особливі події, і це має бути прописано в дрескоді. А от однією з нагород для офіцерів має бути шабля. Так, цього року ми нарешті почали прибирати з ЗСУ шашки 1940 року, які по суті є імперськими російськими шашками. Пілотна партія шабель потребує доопрацювання, але вона в правильному напрямку – вони можуть бути парадним елементом почесної варти і… нагородною зброєю певного рівня. Знову ж, це статус.
2. Запровадження традиції офіцерського балу на 14 жовтня.
   Про це говориться вже кілька років. Озвучу, можливо, так воно зрушить від розмов до реалізації. Офіцерський бал – це коли Президент із дружиною запрошує до Маріїнського палацу офіцерів із дружинами. Бойових офіцерів. Так, чоловіки в мундирах, дами у вечірньому. Так, оркестр, цілком може бути, що і джазовий. Так, червона доріжка і почесна варта. Так, світський вечір, фуршет, концерт, але в центрі уваги не селебрітіз, а офіцери – еліта. Не звично звучить? А має бути саме так. Складно? Ні.
3. Запровадження на Банковій окремого кабінету, який буде офіційно – військовий кабінет.
   В ньому не буде жлобської позолоти, буде стриманий стиль британського кабінету, але головне, що там будуть картини з батальним живописом і портрети видатних військових діячів нашої історії. Саме в цьому кабінеті Президент має зустрічатися з Міністром чи Начальником генштабу, записувати звернення до війська, приймати військових гостей. Навіщо? Наголос на тому, що ми фундаментальні, ми маємо коріння, ми не на один день. Складно? Ну як, ремонт в одному з приміщень, і все.
4. Запровадження культури мілітарного живопису.
   Тут нічого нового, картина – це наочність, те, що наголошує на важливих для власника моментах. В офісах МО, ГШ, РНБО, ОК, СВ, ВМС, ПС, ДШВ, ССО, в штабах частин мають бути репродукції на мілітарну тематику. У нас є українські художники, які працюють і в жанрі портрету, і в жанрі батального живопису. Живопис – це переважно про минуле. Нам важливі містки між минулим і сьогоденням. Ну от, картини на стінах про минуле і світлини про сучасне. Це ж елементарно, правда, що в кабінеті комбрига 30-ї бригади має бути репродукція з портретом князя Костянтина Острозького, а в штабі має бути копія полотна «Битва під Оршею»? В третьому полку має бути полотно про Святослава Хороброго. Офіс 24-ї бригади має мати картини з зображенням Короля Данила. Військові діячі, а не тотальний портрет Шевченка, мають висіти на стінах різноманітних навчальних центрів. Це елемент мілітарної культури. Звісно це треба робити не рагульськи, не на відчепися. Складно? Ні.
5. Слід навести лад в так званих військових ліцеях, які живуть під крилом МОН, і де відсутня логіка існування, – вони просто школи чи це перша сходинка в кар’єрі майбутніх офіцерів, старшин і працівників силових структур?
6. Напевно найболючіше і наймасштабніше – Національний Пантеон і Національне Меморіальне Військове Кладовище.
   Так, це проблеми землевідводу, це проблема архітектурного комплексу, це дуже і дуже складний комплекс непростих речей, але… Ми же говоримо про те, що дорогу здолає той, хто йде? Ну, так давайте пригадаємо, що в історію можна увійти, а можна вляпатися. Той, хто реалізує Національний Пантеон, автоматично впише своє ім’я в перелік людей рівня «батьків нації». Це увійти до історії.

Настав час стовпчику «Що робити».

Я вже згадував деякі з цих ідей і планів. Чи фантастичні вони? Ні. 5 років тому ніхто б не повірив, що Україна відмовиться від 5-кутних зірочок на погонах, десант вдягне марунові берети, морпіхи – смарагдові, а ССО матимуть за символ перевертня-сіроманця. Зараз це вже данність. Така ж, як і «Слава Україні!», і «Зродлись ми…» на 24 серпня.
Тож реалізувати решту планів цілком під силу. І якщо наступний Президент матиме в пріоритетах армію і поставить задачу, це реально зробити за 5 років каденції.

Розумію, що грошей на багато що у держави не буде. При чому, як не дивно, простіше знайти фінансування Національного Пантеону, аніж платити художникам гонорари за якісно промальовану символіку чи вектори для загального (вільний доступ) використання – парадокс.
І ні, МО не знайде фінансів на зарплати історикам і художникам (півтора десятки людей з ринковими зарплатами!), – немає такої статті видатків. Тож тут треба буде йти до людей. Шукати мецената. Відкривати рахунок, робити фонд і ангажувати профі, людей.
Не дешево. Але якість дешевою не буває.
А потрапити до історії взагалі дорогого коштує.

P.S. Даруйте, що не про корупцію/антикорупцію, кандидатів у Президенти та москальский упирятник. Є речі грунтовніші.