Страх прошедших по краю

Роман Доник
Роман Доник

Уже встречаются посты с недоумением и вопросом по поводу других постов других людей. Мол, очень зачастили посты как под копирку, в которых есть слова – ” бла-бла-бла у меня много вопросов к Порошенко, но бла-бла другой кандидатуры нет.” И, дескать, эти посты растаскиваются, расшариваюся и залайкиваются.

Братцы, это не под копирку. И это не нарезанные сверху методички. Объяснение очень простое.

Это обыкновенный страх людей, которые живут в стране, “прошедшей по краю”. Тут акцент не на Порошенко. Тут вообще нет акцента. Это включение системы опознавания свой-чужой. Людям нужно вокруг чего-то группироваться. Это было в 14-м году, и каждый из нас цеплялся за что-то свое. Или за кого-то. Я это слишком хорошо знаю, потому что за меня цеплялось много людей. Это нормально. Люди на подсознании боятся повторения событий 14-го года и группируются. В первую очередь, по маркерам и по отправным точкам.



У нас ведь реально есть люди, которые осознанно хотят реванша.
У нас реально есть люди, которые хотят русского мира.
У нас реально есть люди, которые идиоты, и не могут просчитывать последствий.

Так вот те, кто просчитывают, маркируют свою точку сборки. Наша, в момент возможного часа Ч в 14-м году, была. Сейчас все, кто осознал, по краю какой пропасти мы прошли и до сих пор идем, пытаются заранее определить – куда, где, вокруг кого? Это нормально. Ненормально то, что других фамилий не звучит в эфире. Вот это не нормально. Потому что нет другой фамилии, вокруг которой хотят объединиться в случае глобального 3,14ца. Вот и все.

И порохоботство тут совсем ни при чем. Страшно людям за будущее. А вот это как раз нормально.


Alexey Petrov
Алексей Петров

«А вот если вдруг Вона ненароком победит на выборах, то куда нам всем тикать?» Дня три как по мордокнижечке вольготно вальсируют такие мысли.

«Хм», – буркнул Петров и наморщил мозг.
Вот даже сейчас не буду вдаваться в пространственные размышления касаемо предсказания. Можно, конечно, ответить на все это лаконично-античным «Если».

Но лучше трезво посмотреть на вещи.

Я знаю массу АТОшников, вернее, правильней будет сказать – участников войны с россией, которые поддерживают нынешнего Президента Украины. Также знаю немалое количество парней с совершенно противоположными взглядами. Но я не знаю ни одного бойца, который готов поддержать Вону на президентских выборах. (Это совершенно не значит, что таких солдат нет вообще. Обязательно есть, но их количество на уровне арифметической погрешности).

Почему так получилось? Да потому что, когда страна шнуровала берцы, некто с косой на голове выдала тезис о том, что «Ни один танк не должен выйти из казармы». Мы запомнили эти слова, но не послушали и сделали по-своему. Вышли все, кто не зассал. И сберегли страну. Работы ещё много, на всех фронтах, но первый, самый страшный удар мы выдержали…

Убежать из страны после всего прожитого?
После того как почти у каждого мужчины и тысяч женщин полные карманы войны.
Да с хрена-ли?

Никто не отдаст страну на щит газовой королеве, даже и не мечтайте. Пусть хоть на крыльях каждого горобца будет телепаться реклама «нового курса». Бабушки, конечно, проголосуют, и свои пятнадцать процентов она наберёт! Но если сейчас мы своего комбрига (хорошего или плохого, тут можно спорить долго, но очень боевого) сменим на вороватого тыловика, 3,14ец как нашей бригаде «Украина», так и всей стране.

Что потом? Начинать все сначала? Да ну на хрен…


Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

А якщо виграє…

У зв’язку з поширенням дописів штибу «якщо оберуть не дядька Петра, я уїду» висловлю свою думку. А от що робитиму я, якщо оберуть бабЮлю або Полкана Тошу?

Краще скажу, чого я НЕ робитиму.

По-перше, я не буду їхати з України. Я не бачу сенсу їхати з країни, яку я вважаю своєю. У мене в селі біля Умані на цвинтарі лежать багато поколінь причин, аби не їхати з України. Я багато років працював над тим, аби забезпечити собі тут пристойне життя, і наразі в мене це виходить. Я пережив комуністів, Кучму, яничар, терористів ДиРи, – чим мене зможуть налякати ці? На стовпах нас будуть вішати? Я вас благаю. Ці мамкіни вішателі у масі своїй підійти і в рило дати нездатні, – я попри всі їхні погрози спокійно ходжу вулицями і зустрічаюся з читачами. Ніяких проблем.

По-друге, я не буду нудьгувати. Я заведу собі вдома стратегічні запаси попкорну, допоки бабЮля або Грищ не доведуть країну до чергової економічної кризи. Попкорн мені дуже знадобиться, аби не луснути від реготу від того, що станеться далі.

Бо станеться те, що ті, хто зараз щиро топить за бабЮлю, Полкана Тошу, ригів та інших, вже за місяць гучно волатимуть «нас обдурили!!!» Ну, не треба бути для цього пророком, достатньо подивитися на те, як керували всі ці діячі у минулому. Ну, не навчиш старого собаку новим прийомам, не буває див у житті. Ті, хто нині спокушається на обіцянки «молочних рік – кисільних берегів», більше за всіх і постраждає від своєї дурості. Кришталеві замки, б’ючись, найбільш боляче ранять своїх будівельників. Ніхто не помститься юльканам краще за президента бабЮлю. Це природно.

Станеться ще дещо. Ми дуже швидко почуємо від зраднюків фрази «навіть за Пороха так не було», потім «за Пороха так не було» й нарешті «за Пороха було краще!» Я побачу, як у друзі почнуть набиватися ті, хто давно мене послав і стер мій телефон. Як вони мимритимуть щось типу «Ну, звідки мені було знати?» або закликатимуть «У нас же тепер спільний ворог, ну, чого нам сваритися?»

Ба більше! Я побачу, як політики, які зараз дядька Петра полощуть в лайні і брешуть про нього, як собаки на місяць, почнуть пропонувати прибічникам дядька союзи й коаліції. Чому? Бо як казав екс-президент Кучма «Всього на всіх ніколи не вистачає». Чимала кількість тих, хто зараз намагається прибрати дядька Петра, після його уходу залишаться так само ні з чим і знову кинуться виборювати владу. Кинуться створювати коаліції. Почнуть приходити з пропозиціями до БПП…

Ви уявляєте собі Єгорку Соболєва, який пропонує БПП забути старе і об’єднатися проти спільного ворога? Ви уявляєте собі Шабуніна, який наводитиме результати дядька в якості прикладу, як можна, якщо не красти? Семенченка, який вихваляє часи Президента Порошенка? Парасюка, який пробачається перед Гелетеєм за ногомахання? А буде ж. Їхня принциповість випаровується зразу, тільки-но на горизонті мрячить змога пробитися до корита.

Скажіть, ну, як після таких картин не надірвати живіт від сміху?

І отут як похідне, третє, чого я не робитиму.

Я НІЧОГО НЕ ЗАБУДУ.

Я не забуду тих потоків лайна, які нині ллють на дядька Петра і його прибічників всі ці бабЮлі, Грищі, Семенченки, Парасюки, Шабуніни, Соболєви.
Я не забуду витівок людей, з якими знайомий особисто.
Не забуду обіцянки «бити ногами порохоботів» шабуніста Шалайського.
Не забуду постів про Мартіна Бреста та Васю Денсера, накатаних Діаною Макаровою.
Не забуду, як та сама Макарова накатала гидотний пост про мене у вигляді звернення до мене, але «забула» мене тегнути.
Не забуду солодких епітетів, якими мене нагородили чимало знайомих.

Я не злопам’ятний – я пам’ять гарну маю. Знаєте, я навіть щасливий, що потрапив в коло прибічників влади. Правий той, хто сказав, якщо хочеш знати, як цінують твою думку, попливи проти течії. Ці кілька років мені гарно показали, скільки лайна виявилося за душею в багатьох людей, яким колись я вірив. Вибачте, я забув, як забувати таке.

Але простіше за все просто не маятися фігнею і не займати собі думки всіляким непотребом. Бо ніякі бабЮлі і Полкани Тоши вибори не виграють. Хай вони тішаться ними же замовленими рейтингами (де переможець – кандидат «ще не визначився» з 40%).

Я бачу, які кошти вкладають у видобуток газу в Україну.
Я бачу, які інвестиції заходять в країну. Хтось всерйоз думає, що інвестори б так ризикували своїми кровними, якби припускали прихід на владу пані «я розриваю угоду з Венко» або екс-міністра «розпродам максимум землі»?

Я вас благаю.

 

На заставке: Фото © Facebook Iv Bogdan

Поділитися:
Share

Share