Про причетних до демонтажу радянщини на параді Нашого Війська

Хто ж це все зробив? (вважайте, це титри задіяних осіб)

День 23 серпня минув в обговоренні новацій, що будуть на параді. Непомітно з’явилися соратники по транспортуванню колоди, яких ми не помічали. Це, певно, традиція, по типу нагородження непричетних  🙂 Значить, варто згадати тих, хто реально причетний.

Більшість моєї стрічки теревенить про почесні найменування частин. Про їх логіку (чому цього тим, а чому не того цим і т.д.) і, можливо, подальші плани напишу вже завтра. Сьогодні про тих, хто НАСПРАВДІ був і є причетним до змін. Хто народжував ідеї, роз’яснював їх відповідним структурам, готував документи і робив все, щоб ідея стала реальністю.

Перш за все нагадаю, впровадження нового підходу до почесних найменувань почалося рік тому. Цей процес не завершиться і за рік також.

Отже чиїми заслугами:

Василь Павлов – десятки годин нарад в АП, ГШ, МО, командуваннях, ВВНЗ, окремих частинах. Детальне розтлумачення суті змін, знайомство з (для багатьох військових) новими іменами, їх обґрунтування. Крім того, “стиковка” різних відомств, кабінетів, людей і логістика знань (назвемо це так). Величезна заслуга реалізації змін, це саме Василь.

Oleksii Rudenko – створення реплік історичних прапорів, десятки ескізів емблем, пачки інформаційних довідок щодо символіки, шабель, однострою тощо.

Ярослав Павлишинець – стилістика його графічної руки стала фундаментом усіх подальших пошуків в беретних знаках і взагалі.

Ярослав Тинченко – один із провідних фахівців по ПВЗ, головний по науці в Національному військово-історичному музеї. Під його науковим наглядом робилися репліки прапорів.

Alex Sopin та Tatyana Sopina – постійнi консультанти робочої групи з однострою в питаннях створення однострою. Погони гетьманського періоду, прапор ДШВ і ще дещо, що незабаром буде показано – це їх досвід і недоспані ночі. Наголошував і наголошую, таких фахівців в Україні більше немає.

Олексій Андрющенко – зображення емблем ДШВ, КМП, ССО, це його талант і рука (насправді набагато більше, але зараз говоримо про парад) . Векторизація, виділення номерів кольорів, малювання ночами, постійний творчий підхід, терпляче вислуховування моїх правок і забаганок «а що коли от так» (янгельске терпіння) – це він.

Владимир Сикан – це не лише життєвий військовий досвід, а ще й талант перекласти наукові слова зрозумілою і доступною військовою мовою – прямо, конкретно, з прикладами. Те, що 24-го на параді десант – красені в марунових беретах, – це велика його заслуга.

Юрий Бирюков – ну… ми сварилися, тролили один одного, ділилися планами «це треба зробити обов’язково», психували, коли не виходило. А потім починали все наново. Бо сильний не той, хто не падає, а той, хто встає після падінь.

Ясна річ, свій внесок зробили дописувачі і коментарі групи НОВЕ ВІЙСЬКО – без вас ми б наробили набагато більше помилок і були геть відірвані від землі. Спасибі тим, хто допомагав, сварив, обливав помиями – дорогу здолає той, хто йде. Ми йдемо.

Відділ символіки ГУ РСМЗ МО – а хто, думаєте, вибігав кілометри на погодженні наказу, в якому з’явилися нові берети та беретні знаки? Їх заслуга теж в цьому параді є.

Тут я б міг детально розписувати, хто і чим доклався до чергового кроку вперед. Але назву лише імена… Михайло Забродський, Ігор Луньов, Олег Грунтковський, Юрій Содоль, Андрій Урсол, Олег Бойко, Андрій Корінько, Олександр Голоднюк, Сергій Нагорний, Валерій Кондратюк, Ростислав Павленко, Олексій Покотило, Сергій Сокирка, Олег Качковський і ще десятки офіцерів та державних службовці Адміністрації Президента, Міністерства оборони, Генерального Штабу, Командування Сухопутних військ, Військово-Морських сил, Десантно-штурмових військ, Сил Спеціальних операцій. Їх не згадують в інтернетах, але вони були і є важливою ланкою процесу. Кожен із них.

Окремі слова подяки командирам та особовому складу бригад та полків, які пройшли довгий шлях від зародження ідеї до вручення бойових прапорів та оголошення почесних найменувань.

Ясна річ, нічого не було б, якби назустріч не йшов Віктор Муженко. Адже саме НГШ дав поштовх демонтажу радянщини по ідеологічній лінії. Не секрет, що президентські укази і урядові постанови не працюють, якщо немає наказів безпосередньо. Муженко такий наказ дав. І ідейні коліщатка закрутилися швидше.

Ясна річ, не було б ніякого поступу, жодних беретів і символіки, якби не терпіння Міністра оборони. Я б вже сам себе зненавидів, але Степан Полторак терпів наші доповіді про проблеми однострою та символіки, щось пропонував, із чимсь не погоджувався, але рухав справу вперед. Адже те, що стало відомо під час параду, це лише частина планів. І, здається, менша. Далі буде…

Ясна річ, не було б ніяких почесних імен, захвату від марунових і смарагдових беретів, планів на почесні прапори, якби не Петро Порошенко. Наближені до Банкової люди в курсі, щоб захопити у Президента 5-10 хвилин уваги, – це удача. Так от, над малюнками і детальним розписом концепції почесних імен і прапорів ми сиділи набагато більше. Може день був легкий, не знаю. Я не певен, чи мені варто це писати, але Юрій Бірюков свідок, – Порошенко вміє задавати питання, слухати і чути відповіді. Те, що 24-го числа стало даністю, починалося великими аркушами із картинками прапорів, нових імен і історичними довідками про людей, що прославили мілітарну історію країни, і чиї імена вже постали і ще постануть поруч із сучасними героями. Ми сперечалися (так, не почулося – сперечалися), наводили аргументи, озвучували слабкі і сильні сторони тих чи інших ідей, щось викреслювали, десь ставили «плюсик» і рухалися далі.

І так, усі згадані люди обіймають різні дуже важливі та відповідальні посади. Напевно, до них можуть бути і є зауваження та претензії. Але вони цілком живі звичайні люди, які доклалися до того, що країна побачила на свій 27-й день відродження.

Звісно, ми не встигли усього, що хотіли. Вибачте, це так. Хотілося б проаналізованих і виправлених помилок. І я дуже сподіваюся, за рік зможу написати вам, що ці люди змогли зробити більше. Ще більше. Тому що змінювати армію, робити її кращою, піднімати її статус, позбавляти совку та наповнювати питомо українським, – це честь. А коли тобі довіряють, бо є поступ, – відповідальність.

І головне… Те, що усі ми з вами робимо, – це не про амбіції, реформи, кар’єри чи політику. Ні, це про захват дитячих очей, які дивляться на #НОВЕВІЙСЬКО. Тому що вони – #НАШІ.