С Днем Рождения тебя, Та, Которую Не Отнять!
Доброе утро, любимая! С праздником тебя!
Вот парадокс, у тебя сегодня день рождения, а мы никак толком не можем понять твой возраст. Привычно просто считать, что двадцать семь. Но так ли это?
Тогда, в том 91-м, это было легко и без усилий. Практически бескровно развалился СССР, мы порадовались диковинному понятию “независимость” и беспечно продолжили жить дальше, убаюкиваемые разговорами о том, что мы в безопасности. Что США наш союзник, что Китай наш союзник, что Европа наш союзник, а Россия так вообще – брат.
Мы не задумывались о бредовости самого термина “братские народы”. Мы не могли представить себе, что не брат, а трус и подлый предатель живет по соседству с нами. И мы снисходительно относились к безопасности, мы снисходительно относились к тем, кто уничтожал армию. Очень долго мы даже встречали Новый год два раза: по Москве, а потом уже и по нашему времени. И в какой-то момент мы совсем было расслабились.
А оказалось, что независимость нужно было защищать. А оказалось, что независимость от России нужно будет выбороть. И началась война.
Война за твою Независимость.
Мы повзрослели вместе с тобой. Мы закалились, мы помудрели. Ну, конечно, еще не все, да и не во всех вопросах. Но мы готовы за тебя сражаться, мы уже четыре года сражаемся за тебя.
А еще мы помним.
Мы помним пряно-эвкалиптовый запах Крыма и дымку над морем. Мы помним розово-масляный запах Донецка и солнце над терриконами. Мы помним наших воинов, которые погибли в борьбе за Независимость. И током по открытому нерву бьет понимание того, что в борьбе за твою Независимость еще будут гибнуть твои сыновья и дочери. Но ты того стоишь.
Вот и думаешь – так сколько же тебе сегодня лет? Двадцать семь? Или только четыре?
Любимая наша. Родная наша. Единственная наша. С праздником тебя!
С Днем Независимости!
Сьогоднішній День Незалежності можливий через кожного з вас.
Завдяки кожному, хто виходив на акції протесту у 2013 році.
Завдяки кожному, хто залишився вірним Україні у Криму.
Завдяки кожному, хто пішов воювати та звільняти українські території.
Завдяки кожному, хто віддавав для України свій час, свої блага та комфорт.
Завдяки кожному…
Вітаю всіх нас із цим справжнім святом для кожного українця.
Це день нашої самоідентифікації як нації.
День наших радощів та день вибуху запорєбріковських дуп.
То ж давайте відсвяткуймо так, щоб в них там так пригоріло, що увесь Скрєпостан по швах розірвало!
Дорога, рідна моя Україно, з Днем Народження, Тебе!
Зі святом вас, мої дорогі Друзі!
Я щойно провів майже два тижні у рідній країні.
Я переповнений почуттями та безмежною кількістю позитивних емоцій, любові та добра. Україна змінюється, дуже швидко, дуже динамічно. Змінюється, зростає, мужніє та стає ще більш красивою, привабливою та сильною.
Я не маю сумніву, що промайне не дуже довгий час, і Україна не буде відрізнятись за якістю життя від більшості розвинених країн світу.
Я впевнений у тому, що Україна переможе жорстокого ворога, і весь світ буде пам’ятати, що саме Україна врятувала його від жорстокої навали найпідступнішої сили сучасності.
Я впевнений у тому, що Україна є і буде успішною, квітучою та непохитною.
Вітаю Вас, дорогі мої Друзі!
Слава Україні!
Моя Украина – настоящая женщина.
Всем говорит, будто ей только 27, а на самом деле – сотни лет истории.
На фотографии – молодая девчонка, а в глазах – вековая мудрость.
Люблю тебя, моя родина. И верю в тебя.
С Днём независимости, Украина!
*ушла рыдать от счастья и гордости под парад*
Когда пространство рвется в шмаття от рева тысяч яростных горячих глоток “Героям слава, слава нації, смерть ворогам!”
Когда земля дрожит от танков, а небо сворачивается в рулон от крыльев авиации, в мозгу пульсирует только одна мысль: дякую тобі, Боже, що я не мос… що я живу в цей час.
І бачу на власні очі, як відроджується Країна і її Військо.
Слава Україні!
Ми непереможні.
Недавно почула прекрасну фразу:
“Якщо ти щось чуєш, і в тебе від цього мороз і мурашки по шкурі, значить, це – правда.”
От я зараз сиджу, дивлюся трансляцію і у мене від вітань по шкурі мороз і мурашки.
Слава Україні!
З Днем народження, мила.
Дивились репортаж з Хрещатика?
Єдине слово – гордість.
За народ, що вистояв та став нацією.
За українську армію, що відродилась та стримує одвічного ворога.
За союзників, які підтримують нас у скрутну годину.
За вагомі слова посивілого Президента, який несе цю ношу.
До чого ж молоді і світлі обличчя у наших захисників, та які чудові їх нові форма, техніка та оснащення, – підрозділ бійців ССО так взагалі щойно зійшов зі сторінок Бондіани. 😎
А від авіації перехоплює подих…
27 років тому ми отримали незалежність і тільки зараз її завоювали.
Колись за слова “Слава Україні!” розстрілювали, а сьогодні звідусіль лунає відгук вільних українців: “Героям слава!”
Зі святом вас, поважні однодумці, та шануймося!
Парад показал, на какой уровень из говна вытащили армию и страну за 4 года. Воюющую страну.
Именно поэтому так лютовали отдельные особи против парада. Потому что их устраивало то старое положение и состояние страны. К которому многие из них приложили руку.
А вытащила “злочинна влада” и Порошенко.
И да, ПВО и авиация на параде – это не просто круто. Это не просто “Вау!”. Это еще ряд крепких зубов, показанных нашим мышебратьям. Показанных и готовых к применению.
Гаржусь расієй!
Про такі гарячі оплески американським та британським солдатам Хрещатик у довоєнні часи міг тільки мріяти. А коли на наших броньовиках проїхали Джавеліни…
Загалом, парад був неймовірним.
Люди навколо нескінченно аплодували армійцям, але найбільшу кількість вітань отримали ветерани, котрі в 2014-2015 році зупинили просування росіян на захід.
Коли Ан-178 помахав нам крилами, в мене шкірою побігли мурашки.
Армія реально відродилася з попелу.
Сподіваюсь, на вступ до НАТО не довго залишилося чекати.
Зауважте, що до 26 серпня на Михайлівській площі діятиме виставка озброєнь та Блокпост пам’яті, присвячений пошуку та ідентифікації тіл загиблих захисників, в т.ч. під Іловайськом.
На Блокпості на всю красу видно любов «братушек» до нас, оці всі «внє палітікі», «нам нєчєго дєліть», «зачєм в расію нє лєтают самольоти і нє будут єздіть паєзда?».
Я дуже вдячний організаторам, що вони зробили таку експозицію. Подібна стаціонарна є у Дніпрі, але дуже добре, що хоч тимчасова тепер є в Києві.
Треба людям нагадувати, що війна триває. І вумнічать «ми за мір» вони можуть лише тому, що наша Армія зараз на сході.
Переможемо.
Вот вопрос меня не отпускает с самого утра.
Все же помнят слова Степана Бандеры:
“І прийде час, коли один скаже “Слава Україні! “, а мільйони відповідатимуть “Героям слава!”?
А вот люди, которые эти слова воплотили в жизнь (Порошенко, Полторак, Муженко), они бандеровцы или зрадныкы и злочинна влада?
Ощущения от парада, если коротко, то – «Очуметь, мы это сделали!»
Все те МЫ, которые платили военный сбор, выкраивали деньги на армию и волонтерили, защищали и защищают, короче говоря, все те, кто менял страну и армию, защищал и возрождал их все эти годы.
На парад, в ответ всем нытикам и критикам, пришло очень, нет, не так, ОЧЕНЬ много людей.
И против надежд ваты и зрадохобов, ничего не заглохло, не упало и даже ни единого облачка не было на небе. 😎
Рядом со мной на параде стояли люди всех возрастов, ветераны в “строевом” пикселе и добровольческом дубке, с нашивками ПС, «Азова», «Айдара», «Донбасса», люди в вышиванках и этностиле, с патриотическим макияжем или одетые в желто-синий, беременные и старики, обернувшиеся сине-желтым и красно-черным флагами, которые плакали под Качу и аплодировали нашим войскам, которые пели гимн и кричали Героям Слава!
И под это раскрывающееся над Киевом «Слава Украине! Героям Слава!» я увидел, как из гордого мужественного, трудолюбивого и очень мирного народа родилась НАЦИЯ!
Нация, которая себя не даст в обиду, которая знает чего хочет и куда идёт.
С праздником, друзья, с нашим Днём, Днём Независимости Украины!!!
И ещё три ремарки к празднику, точнее, два диалога с детьми и одно наблюдение.
1. Наблюдая за парадом:
– Мама, а зачем тут танки?
– Чтобы другие, плохие, танки не приехали.
2. Фотографируя сына рядом с полицейской машиной:
– Смотри, как от гордости раздулся. 🙂 Он к вам собрался, как вырастет.
– Ну, пааап.
3. Ни одного курящего, ни одного пьяного или пьющего я не заметил. Это – Уровень самосознания, ощущения себя Человеком, украинцем.
И вот, что ещё хотел сказать, Хунта!
Сейчас, находясь “внутри” событий, мы не понимаем, ЧТО мы смогли сделать. Голыми руками остановить российскую армию, флажками и шариками погасить русскую весну, из говна и палок возродить военное производство и из пепла – армию, вырвать ядовитые зубы России из своей газовой трубы, да и вообще сильно их проредить Стокгольмом, вырвать страну из мордорского болота и потащить ее в Цивилизацию. И все это – за 4 (ЧЕТЫРЕ) года!!!
Наше время наши потомки будут изучать в учебниках, о нем будут писать книги, снимать фильмы, писать диссертации и разную околонаучную чушь.
В нас будут даже играть дети, представляя себя былинным героями, гордыми козаками, бесстрашными добровольцами, волшебными волонтёрами, первыми полицейскими, несгибаемыми медиками и, конечно же, бойцами информационного фронта. 😀
Мы – пишем историю. Мы – ее творим каждый день и час.
Спасибо, вам всем за это!
С праздником, Хунта!
Національне відродження, кажете?
Та от ні.
По перше, ніколи нікуди жодного дня ані українська мова, ані українська культура, ані українська наука, ані українська військова звитяга не зникали.
Чи були умови для розвитку сприятливі? Звісно, ні. Навпаки. Але попри всі намагання знищити українську націю вона завжди жила та розвивалася. Так, повільно саме через безперервні спроби її ментального, економічного та фізичного знищення, які попри всі зусилля виявилися марними. Просто марними. Кривавими, нелюдяними, підступними, але марними. Зерна проросли. Просто пізніше ніж хотілося б.
Тепер. Звідки мій оптімізм та впевненість у майбутньому? Насправді я НЕ знаю скільки часу треба, щоб збудувати у два рази більшу кількість доріг, не знаю, скільки часу треба на подвоєння ВВП за ПКС на душу населення, не знаю, які галузі економіки можуть стати “проривними” або локомотивами. Навіть НЕ знаю, скільки часу пройде до звільнення Донбасу, Криму й інших українських земель. Не знаю.
Але чому не слухаю ніяких доморощених медіа-експертів? Бо вони фізично не можуть знати більше мого.
Я знаю, що сьогодні, наприклад, відрахував ще рік годинник безпрецедентної події в історії украінської нації. 27 років існування соборної держави у сучасних кордонах. До того щось таке було? Ні… З чим порівнювати?
Я знаю, що сьогодні Хрещатиком прокрокувала ще далеко не ідеальна Армія, яка натомість протягом 4-х років 100% успішно виконала головну задачу сторіч нашої історії – не дати скаженому сусіду нищити нас коли заманеться, як заманеться, скільки заманеться.
Розумієте?
Завдання сторіч виконано за 4 роки. Й не тра нити. Порівняйте кількість жертв Голодомору, репресій та депортацій з кількістю жертв конфлікту, що нині. Прогрес є? Ага, меньше ніж загинуло у техногенних катастрофах.
А просте правило механіки “міцність системи визначається міцністю найслабшої ланки” каже, що це ми, включно з останнім креведко, доросли до права мати армію, що спочатку трощить ворога, а потім вже реформується, озброюється й таке інше, що треба робити з армією.
Було таке колись в історії? Не окремі перемоги, а одне системно вирішене питання? Ні.
Отак буде з усім іншим. Ми достатньо стара нація, але молода держава. Й те, що ми не маємо досвіду робити деякі речі, аж ніяк не означає, що ми не можемо їх робити. Ой, як можемо та зробимо. Бо проросли й доросли. Незворотньо. Може скорше, може повільніше.
А зрада? То таке…
Коли років за двадцять багато теперішних подій стануть історією, а цифри втрат агресора відкритими, теж знайдеться “дослідник”, який буде “задавать вапрос”: “Чому Крим і Донбас звільнили тільки п’ять років тому, якщо у лютому 2015-го для цього були всі можливості?” та й грець з ними… з тима дослідниками, аналітиками, оглядачами.
Нам своє робити… й багато чого – вперше.
«Марш нової армії» до Дня Незалежності України
Найнадійнішими гарантами Незалежності України та мирного життя українців є наші воїни-патріоти. Про те, як змінилася українська армія ліпше за будь-які слова промовляє впевнена хода героїв на параді до Дня Незалежності, рух нових зразків техніки Хрещатиком і майстерність пілотів.Народна армія сьогодні звітувала перед народом, а народ пишався і пишається своєю армією.Слава Збройним Силам України!
Gepostet von Петро Порошенко am Freitag, 24. August 2018
Наконец-то противники парада могут спокойно выдохнуть. У них отпуск на целый год. Можно подготовить новые речевки и тезисы. Есть масса времени облазить с лупой проезжую часть на Хрещатике, колупая ногтем асфальт и пробуя его на вкус…
Ну, а все остальные стали свидетелями, как Украина нанесла сильнейший удар российским оккупантам на фронте информационных сражений.
Конечно, СМИ залесья сейчас что-то придумают, добавят к этому немного отсебятины, приправят выдержками из старых методичек и выдадут результат за чистую правду. Но как бы громко они не визжали (я думаю сероводородная канонада затянется дня на три), все это будет постфактум. Унылое тявканье облезлых шакалов в спину Украины, попытка хоть как-то оправдать свою ничтожность на фоне лучшего военного парада за всю историю Независимой Украины.
Надеюсь, все видели восхищенные взгляды мальчишек и девчонок?! Тысячи фотографий с бойцами. Восторженные возгласы представителей иностранных делегаций, которые прекрасно помнят украинскую армию образца 2014 года. Они сопоставляют старую картинку с тем, что видят сегодня, и не могут понять, как такое возможно?!
P.S. Парад окончен. Оцепление сняли. Сегодня ночью уже можно будет снова попробовать асфальт Хрещатика на зуб. Не изменился ли состав?
Российский новостной сайт «Вонючие портянки» запилил фото американских военных на Хрещатике и после всем коллективом в горести скрепной, мабуть, отминусовались из Царь-балалайки…
Прискорбно. Но память у потомков пьяных матросов наче у опарышей. Иначе бы они помнили… (Нет, что вы, какие «ножки Буша», я сейчас хочу вспомнить о сокровенном). Ленд-лиз во время Второй мировой. Нам же в своё время талдычили, что ныне клятые американцы тогда поставили три ящика тушёнки и один Студебеккер, а после приписали себе участие в войне. Ну ладно, ладно… Еще случайно высадились на Омаха-пляже, накатили пива, оттянулись на дискаче и немножко повоевали в Европе с одним батальоном вермахта. Вот и всё.
Это уже потом стало известно, что те подлецы звёздно-полосатые поставляли в могучий СССР всё, что можно было поставить. От паровозов и танков, до… пуговиц для формы. Кстати, вы ж, наверное, думаете, что Александр Покрышкин летал на Т-34? Увы и ах… Американский Bell P-39 «Аэрокобра», вот на каком самолете легендарный лётчик воевал в небе. Эти же циничные американцы лили свою кровь не только в Европе, а и в боях с японцами на тихоокеанских островах.
А теперь давайте включим тумблер «если бы» и уберём поставки по ленд-лизу, боевые действия на Тихом океане и в Африке, а так же высадку в Нормандии… Какой ответ был бы в уравнении с такими производными? То-то же…
Но это же было давно, и деды все равно бы победили в аккурат к 9 маю 1945 года. Что с американцами, англичанами, канадцами и так далее, что без них? Именно эту версию «Вонючие портянки» дуют в уши своим слушателям.
Ну, да ладно. Главное то, что у нас сейчас те же самые союзники в войне с таким же лютым врагом! Дальше думайте сами…
P.S. От себя, лейтенанта ВСУ, хочу поблагодарить всех друзей Украины! Народ Канады, Великобритании, Эстонии, Латвии и Литвы, Грузии, Молдовы, США, Чехии, Польши и других стран, которые так или иначе помогают нам в войне с российскими оккупантами!
Специально для мышебратьев!
Обнимательные войска Украины!
Обьятия любой степени крепости! Братания любой степени сложности! Однонародство любой температуры!
Внимание!
Перед тем, как ознакомиться с этой услугой, необходимо заранее позаботиться о самовывозе желающих протестировать их крутизну на себе!
Гімн Збройних Сил України-2018
🔸🎼Гімн Збройних Сил України🇺🇦🔹
Gepostet von Сухопутні війська ЗС України am Freitag, 24. August 2018
Над Хрещатиком – синьо-жовтий прапор, а на Хрещатику – величезний тризуб.
В Києві – вулиці Мазепи, Скоропадського, Петлюри і проспект Бандери.
Війська вітаються “Слава Україні! Героям слава!”
Київ шанує ветеранів боротьби за Незалежність і проти російської агресії…
Влітку 1991-го я про таке й мріяти не смів. Я й не думав що станеться таке, що Москва нападе на нас, коли Україна буде в стані руїни – і Україна відіб’ється.
Ми – круті! Слава героям! Слава Україні!
З Днем Незалежності, читачі!
На самом деле, мы даже не осознаем в какое легендарное время живем.
Какие легендарные люди находятся рядом с нами.
Наверное, это станет понятно немного позже.
Лет через дцать…
Я вот только это расскажу и про парад больше не буду, честно-честно. Просто про эти мелочи знает только очень узкий круг организаторов.
Про парадную коробку участников АТО.
Это ведь уже традиция, сформированная нами – крайняя коробка в пешем строе всегда представляет демобилизованных участников АТО. И хотя в других коробках очень и очень много таких же участников, орденоносных и не очень, но парадный строй под выделенным названием “участники АТО” всегда собирает шквал аплодисментов в течение всего своего прохождения. И это первая маленькая техническая деталь – именно для этого они и идут в самом конце, чтобы дольше всех идти по Хрещатику.
Армия – бюджетная и государственная структура, форма принадлежит государству. И у нас нет формальных причин выдавать форму этим участникам парада в постоянное пользование. Но на уровне руководства армии никогда не возникало желание на этом как-то сэкономить. И это вторая маленькая техническая деталь – все участники этой коробки традиционно уже получают форму насовсем.
В этом году мы добавили еще одну техническую деталь. Самую трогательно-клевую. Они обратились ко мне с просьбой идти в беретах. Для меня – красивая идея, для “традиционных военных” – ломание шаблонов. Как это, вот в строю, в разных цветах. И еще 100500 мелких “да нууу, ну как это…” – в том числе и про цвета беретов. Ведь там не только пехота, там и десантники, там и морпехи. Боязнь конфуза, боязнь скандала, боязнь демарша. Нужно было убедить Тимофеевича, что оказалось не сложно. А дальше – приказ, распоряжение, две бессонные ночи тыловиков, собирающих новые береты по складам со всей страны и… появилась новая традиция.
Они прошли гордо, они прошли торжественно. Арта и пехота, морпехи и десант. Осыпаемые благодарностью народа и шквалом оваций.
До следующего года, до следующих традиций.
А ви питаєте, навіщо парад?
А от щоб Валерій Прозапас прокрокував у коробці ветеранів, а ми йому та війську України кричали «Героям слава!», а потім він отак трьох жінок обійняв після параду.
Бо це Україна, бо це Незалежність, бо це її та наші воїни.
Слава Україні!
Це їх парад, наших воїнів.
Ода военной форме…
Все мальчишки в детстве обязательно хотят стать военными. Бывает такое, что один раз и навсегда такая хотелка приходит в детские грезы. И через какое-то время лопоухий шкет вырастает и посвящает себя карьере военного. А у кого-то это желание проскакивает на этапе сотен желаний одновременно. Вчера хотел стать космонавтом, всю следующую неделю исключительно военным, а потом врачом. Но вряд ли можно найти пацана, который никогда-никогда не мнил себя военным…
Почему так происходит? В чем суть того философского магнита, который порой лишает покоя своим притяжением?
Одним из составляющих такого магического влечения является военная форма. Ещё в детстве я очень хотел быть або десантником, або морским пехотинцем. Ореол славы, крутизна, это всё хорошо, но и у тех, и у тех, был один элемент, который отличал их от других военных. Берет. Но мало того, у морских пехотинцев была своя особенная форма – чёрная. Ни у кого такой не было. А у них была…
Джинсы, футболка, кроссовки и наушники… Ты такой как все. Слился с гражданским обществом, и кто тебя поймёт, солдат ты или говнюк, падающий в обморок от слова военкомат.
Но стоит тебе надеть форму… Такое ощущение, что вместе с ней ты надеваешь на своё я сущность совершенно другого человека. Это тоже ты, только совершенно другой. По собственным ощущениям, ты становишься метра на три выше. Ширина плеч примерно – как размах крыльев у кондора. Объём бицухи – метра полтора. Эдакий берсерк, хотя это же тебе только кажется. Да и не важно, что тебе кажется, важно – кем ты себя ощущаешь. Ты ловишь на себе раз в тридцать больше взглядов. От восхищенных до презрительных. Но вот недобрые взгляды на тебе задерживаются лишь на мгновение. Почему-то их обладатели сразу прячут глаза.
Но даже один человек в форме – лишь проблеск в гражданском море. Другое дело, когда торжественным маршем по главной улице столицы Украины маршируют тысячи людей в военной форме, которая сидит на них как влитая. Это их второе я, хотя, возможно, и первое… И я пока не располагаю нужным словарным запасом, чтобы передать уровень этой крутизны.
Это как машина времени. Это как привет из прошлого. Как отрезвляющий душ.
На одном – форма при “шоколадном барыге”… и все остальные слова.
На втором – форма при “полковнике Онотолии”… и все остальные слова.
И я сейчас даже не о том, что в 2014 году не было и такой вот формы. Как и не было броников. Каски, да, каски были. Их до сих пор на складах несколько сотен тысяч лежат.
И я сейчас даже не о том, что сейчас значительно больше элементов экипировки стабильно выдаются в войска. Одеть на бойца все три типа берцев было сложновато.
Четыре года назад мы взялись за эту работу. Группа Konstantin Lesnik, пираты Dmitry Marchenko. Нам забыли четко сказать, что “форма – это не реформа” ©. Мы просто хотели помочь армии.
За эти годы мы смогли изменить систему закупок, введя открытые технические условия и упростив систему контрольных образцов.
За эти годы мы смогли изменить систему военной приемки, искоренив коррупцию военпредов и введя прозрачный механизм контроля качества.
За эти годы мы смогли разработать, утвердить, начать закупать десятки новых элементов экипировки.
Армия достойна этого, армия достойна и большего. Нам есть еще чем заниматься ближайшие 5 лет.
Меркель під час виступу у Тбіліському університеті: “Україна і Грузія – наступні кандидати на вступ до ЄС після країн Західних Балкан.”
Україна не потрібна Європі, вона ніколи не злізе з газпромовської голки, не розбудує армію, не отримає безвіз, не проживе без російського ринку, а її ВПК помре. Чого ми тільки не чули за роки незалежності. Причому, не тільки від ворога, але й від своїх вошей.
А сьогодні лідер країни, яка була найбільшим противником приєднання України до Євросоюзу, чітко окреслює часові рамки цієї події.
Мій особистий прогноз залишається незмінним: вступ до НАТО: 2024-25 р.р., приєднання до ЄС: 2029-2030 р.р. Хочу зазначити, що раніше нам й не треба – не витримає економіка.
Наразі головне, не збити курс країни всілякими “Новими курсами”.
Нам потрібен не мир будь-якою ціною, а перемога. У всьому.
Робимо своє.
Іноді нас питають “Заради чого ви воюєте?”
Вони щиро не розуміють. І їх багато.
Перебуваючи на війні, завжди озираєшся назад, – як там?
І іноді бачиш те, що і самого змушує сумніватися, – заради чого?
Я приїхав до Києва на два дні. Між двома полігонами. Щоб побачити людей на параді. Одні йшли колонами та їхали на техніці. А інші дивилися на них. Але це були одні й ті ж люди. Потрібні один одному. Неможливі один без одного.
А потім потрапити на концерт “Океану Ельзи”. І посеред грандіозності шоу побачити, як люди встають і співають Гімн України. Десятки й десятки тисяч людей. Ті, хто на сцені, в залі та на трибунах. І відчути величезну світлу хвилю загальної енергії. Океан енергії. Чистої та щирої.
А вранці прокинутися в спальному мікрорайоні. Вийти на балкон і побачити дівчинку з собакою посеред дворового спортмайданчика. Дівчинка пускала мильні кульки. Вівчарка підстрибувала й ловила їх. Обидві були щасливі.
За це ми і воюємо. Щоб парад, концерт і тисячі людей, які нічого не бояться. І щоб вранці у дворі були щасливі дівчинка та собака. Просто так.
Щоб цьому нічого не заважало. Щоб було можливо.
Так все просто, виявляється. У мене все.
С Днем Рождения тебя, Та, Которую Не Отнять!
