Як Мозгового з Лисичанська викинули
Якщо існує подія, яку можна вважати переломом в літній кампанії 14-го року, то це операція зі звільнення Лисичанська 24 липня 2014 р. До того Україна з перемінним успіхом відбивалася від загарбників і сама зазнавала поразок. Після Лисичанську Україна стала впевнено звільняти свою землю – і не наша провина, що нам це тоді не вдалося. Тож – Лисичанськ.
3 липня 2014 р. було замінене керівництво ЗСУ. Начальником генерального штабу був призначений (і досі лишається) генерал Віктор Муженко. Міністром оборони став генерал Гелетей. З Муженком все просто – кадровий військовий з чималим штабним досвідом, був начштаба 5-ї механізованої бригади в Іраку, від 20 травня по 3 липня по факту керував АТО. За Муженко – перемога в Донецькому аеропорту 26 травня, саме він прийняв рішення направити в аеропорт десант і авіацію, що забезпечило перемогу ЗСУ. З Гелетеєм – складніше. Думаю, тут зіграли роль ті фактори, що Гелетей був висуванцем Ющенка, що він пішов у відставку з приходом регіоналів, та ще те, що Гелетей був чужим для генералів ЗСУ. Насмілюся нагадати, влітку 14-го вірогідність того, що хтось з генералів (і можливо не один) працює на Москву, розглядали цілком всерйоз. До речі, й нинішній наш міністр оборони – виходець з МВС. Всі б такі були…
Нове керівництво армії вочевидь бачило – план АТО, складений ще в квітні 2014 р., не годиться нікуди. План накопичення сил в Луганському аеропорту був перекреслений загибеллю «ІЛ-76». В секторі «Д» ЗСУ вдалося взяти під контроль ділянку кордону від Амвросіївки до околиць Ізвариного. Та самі війська сектору «Д» перетворилися на мішені – їх поливали вогнем з російської території. Треба було діяти інакше, а для початку треба було вивести з під вогню війська у секторі «Д». І події сприяли.
Після загибелі «ІЛа» в аеропорту Луганська та розстрілу частин 24-ї , 72-ї та 79-ї бригад під Зеленопіллям, стало очевидно, будь-які плани з висадки десанту в тилу бойовиків або наступу в тил бойовикам від кордону приречені на поразку. Секретності, обов’язкової умови успіху таких операцій, штаб АТО забезпечити був не здатний. Натомість звільнення Слов’янська, Дружківки та Бахмуту (Артемівська) вирівняло фронт, вивільнило сили ЗСУ і добряче підірвало моральний дух терористів ДиРи. Цим треба було скористатися.
Позиції терористів ДиРи біля міста Лисичанськ знаходилися як раз на стику секторів «А» і «С». Після звільнення Слов’янська, Бахмуту і Щастя вони лишалися таким собі апендиксом в бік української території, і наявність таких позицій на флангах блокувала дії обох секторів. Апендикс треба було відрізати. Основу залоги Лисичанська складала банда терористів Луганди «Прізрак», керована доблесним заробітчанином-кухарем з пітерських будівництв Алєксєєм Мозговим.
Мозговий явно бачив себе таким собі ЛНРівським Чапаєвим. Приєднавшись зі своєю бандою до Стрєлкова у Слов’янську, він Стрєлкова невдовзі покинув, бо ЗСУ підійшли до Лисичанська, а більшість його банди були звідти. Фінал порпань Стрєлкова в Слов’янську відомий – він звідти дав драла. Надходила черга й Мозгового.
Операція зі звільнення Лисичанську почалася щось біля 10 липня 2014 р. – того дня точилися бої за Сіверськ, місто на захід від Лисичанську. 12 липня місто було звільнене, і ЗСУ виставили блокпости від Щепилівки і по всій західній околиці Лисичанська. На блоках встала 3-я батальйонна група 51-ї бригади ЗСУ.
Від блоків на південь від Лисичанська висунулися 1-а батальйона група 95-ї аеромобільної бригади і батальйон (по факту – рота) «Донбас». Туди ж, на південь, висунулася БТГр 24-ї бригади. Ці сили приготувалися до штурму міста.
Так само як і в Слов’янську, ЗСУ спершу брали місто в кільце і аж потім починали зачистку. 20 липня було звільнене від терористів Рубіжне. 22 липня український прапор був піднятий над Сєвєродонецьком, туди зайшли частини 51-ї бригади і Нацгвардія. Сєвєродонецьку певною мірою пощастило – терористи ДиРи просто поїхали на інший берег Сіверського Дінця (він розділяє Сєвєродонецьк і Лисичанськ). 23 липня по мостах через Сіверський Донець та з півдня і заходу підрозділи 24-ї, 51-ї, 95-ї бригад, Нацгвардія і бат «Донбас» зайшли в Лисичанськ.
Треба зазначити, в Лисичанську українцям таки довелося вести вуличні бої – терористи відбивалися запекло. Вони заздалегідь укріпили висоти біля міста. Біля Верхньокам’янки шлях ЗСУ перегородив приварений до рейок і замінований залізничний состав на 3 км довжиною. Простір біля вагонів прострілювався з найближчої висоти. Біля Білої Гори був знайдений старий технічний тунель НПЗ, на кілька кілометрів, що використовувався терористами як хід сполучення. Воякам довелося долати всі ці перешкоди. У вуличних боях відзначився танк молодшого сержанта Богдана Макарова.
Штаб Мозгового на скляному заводі українці взяли штурмом. Це був перелом – бойовики розбіглися і заходилися тікати з міста. Самого Мозгового в місті не знайшли. Тоді йому вдалося дати драла. Бандита Мозгового убили свої ж терористи Луганди 23 травня 2015 р. біля Алчевська.
Вечором 24 липня над Лисичанськом був піднятий прапор України.
Звільнення Лисичанська мало неймовірно важливе значення. Фронт відкотився до околиць Стаханова та Горлівки – з чималими просвітами між опорними пунктами терористів. В секторі «А» вивільнені сили пішли розширювати і закріплювати коридор на Луганський аеропорт. А в секторі «С» вже 27 липня мобільні групи 25-ї і 95-ї бригад виступила по трасі Харків–Ростов, від Бахмуту напрямком вглиб територій зайнятих терористами. Починався знаменитий рейд 95-ї аеромобільної ворожими тилами.
Ключем для нього було звільнення Лисичанська.
