80-ка повернулася додому
Традиція по поверненні з війни йти ходою рідним містом поволі вкорінюється. Це добре.
Штурмовики з новою символікою – чудово.
Місцева влада організувала заходи з врученням заохочень на центральній вулиці міста – правильно.
Є відео церемонії (на офіційних ресурсах міської і обласної влад) – теж розумно.
Ясна річ, головне добре – повернулися. Сум – із втратами.
Серед критичних реакцій в ФБ – мало містян вийшли зустрічати свою бригаду. Це справді так. Людей зараз в центрі міста багато – ЛеополісДжаз. Але чому так мало тих, хто зустрічав? В ФБ на сторінці бригади був анонс – буде церемонія повернення. Анонс був 27 числа – заздалегідь. Невже погода розлякала?
Насправді проблема не нова. З одного боку, нові традиції (Хода Повернення) народжуються, з іншого – розвивати їх в системність немає кому.
Хто має опікуватися, ЩО має бути елементами Ходи?
ЯК вона має бути зафіксована в медіаархівах МО/ГШ?
Які титульні світлини будуть рекомендовані пресі для використання?
Це має бути якась спільна церемонія для усіх ЗСУ чи у кожного своя фантазія?
Відповідей немає, схоже.
Заступник комбрига з МПЗ тут може виступати як комунікатор, умовно “замовник” події. Місцева влада зобов’язана сприяти організаційно-дозволево. А от сенсами, меседжами, акцентами мали б займатися централізовано. Чи для офісу МО таємниця, коли яка частина повертається додому? Ні. Можна було б заздалегідь думати про церемонію зустрічі? Так.
“Думати” – це зробити так, щоб кожна церемонія стала флеш-мобом, місцем зустрічі численних військових ГО, волонтерських груп.
“Думати”– це заздалегідь прорахувати вигідні ракурси фото і відеозйомки в населеному пункті, щоб перші ж світлини з події були хоч на обкладинку глянцю.
“Думати” – це чітко розуміти, що кожна така подія – це пропаганда (для дебілів, пропаганда = популяризація) армії, а, значить, вся акція має бути в радість воякам і “на враження” містянам.
Чи це важко? Ні. Просто комунікаціями, просвітництвом і просуванням іміджу війська треба займатися не “для галочки” і не в режимі “на позавчора”. Тим більше, що в лавах бригад дуже багато фактурних облич і статних фігур, які вже є обличчям нового війська.
P.S. Проблема відсутності єдиної інструкції для усіх “як правильно вдягати берет”, проблема заборони закупівлі беретних знаків поганої (дешевої) якості, проблема “та відмовтеся нарешті, ідіоти, від пруського кроку” – армія сама вже відмовилася, ВОНИ ЙДУТЬ НОРМАЛЬНО САМІ. ТАК ЗАТВЕРДІТЬ ЦЕ ЮРИДИЧНО! Усі ці проблеми лишаються. Ясна річ, це для багатьох “не проблема”. Але давайте не жалітися, на порожні вулиці під час повернення героїв, якщо для протилежного результату не було докладено зусиль.
P.P.S. ДШВ – Завжди Перші – караючий меч небесного воїнства.
Якщо в березні 2014 ти вважав, що Україна програла війну,
- якщо в серпні 2015 ти організував побоїще біля Верховної Ради, вбивши своєю брехнею про “моторолу в раді” 4 воїнів,
- якщо в січні 2017 ти організував перехід українських шахт під контроль кремля, назвавши це “блокадою” задля звільнення полонених і не звільнивши жодного з них,
- якщо в вересні 2017 ти кажеш, що українська армія воює на Донбасі незаконно, всупереч Конституції, тобто кожного з Воїнів ти називаєш злочинцем,
- якщо в жовтні 2017 твій орел кидає димовуху, щоб зірвати прийняття закону, де росію визнають агресором,
- якщо ти 4 роки брешеш про плани мореля, про амністію бойовиків, про злив Донбасу і Криму,
- якщо за 4 роки в парламенті ти не голосуєш за жоден з бюджетів, які дали можливість армії розвиватися,
- якщо ти за 4 роки не голосуєш за жоден з законів про нацбезпеку і оборону, відмазуючись ідіотськими “зауваженнями” на кшталт “нема дати окупації Криму”…
Якщо ти вважаєш, що рускіє тєбє братья і надеєшся, что оні імі останутся, не дивлячись на відрубані руки за тату з тризубом, розпороті животи за український прапор, не дивлячись на звірячі катування, не дивлячись на анексію і смерті тисяч людей,
- якщо ти вважаєш, що нас вбиває недовіра, а не російські гради і російські танки,
- якщо ти вважаєш, що це не твоя війна…
… то ви маєте право так вважати (подобається це мені чи ні, відповідає дійсності таке бачення чи ні).
Але нахрена ви, рєбята, приперлися дивитися в очі хлопцям, що несли фотографії загиблих побратимів, що вмирали на їхніх руках? Вмирали за Україну, а не за галицьку федерацію.
І їх вбивала зовсім не недовіра, їх вбивали міни і кулі тих, кого ви вважаєте браттями.
