Інтелігенція почала прозрівати
Журнал Тиждень опублікував дивовижну і несподівану колонку журналіста, письменника і телеведучого Юрія Макарова. Їй-Богу, я читав – і очам не вірив. Це треба просто цитувати.
“Україна потрапила в пастку. Підміна порядку денного в проблемній країні, сили якої до того ж іще підточені війною, ворожою пропагандою й загальною розгубленістю, може дорого нам обійтися. Маю на увазі гасло всеосяжної боротьби з корупцією, яка нібито радикально оздоровить економічне та політичне життя, дасть поштовх до розвитку, фактично, а не формально наблизить нас до Європи…”
Як казав Литовченко на “Вата.ТВ” – ЩЕ!!! Давай!!!
“«Боротьба з корупцією» — це класичне спрощення в ситуації, яка потребує усвідомлення складності світу й відповідно комплексних заходів. Українці воліють простих рішень. Це наслідок частково ментальності, а частково виховання й радянської освіти. У нашому випадку йдеться ще про ображене почуття справедливості, не кажучи про силу-силенну конкретних образ мало не кожного окремого громадянина…”
Ще!!! Ще!!!
“Йдеться про те, що лише репресії без засадничих змін розчищають шлях для чергових претендентів на шматок пирога. І ці, нові, від самого початку готові до тих самих практик, бо інших моделей успіху й методів його досягнення не знають, не уявляють.”
Давай!!! Давай!!!
“У суспільній свідомості вимальовується коротенький логічний ланцюжок: будь-яке багатство — результат корупційних зв’язків (значною мірою так і є), але це шлях у нікуди. Для всіх, хто не потрапив на верхні поверхи харчової піраміди, є рятівне пояснення щоденних негараздів і відсутності поступу: «Це не ми, це вони!». Хто «вони»? Олігархи, політики, функціонери, силовики, а останнім часом ще й громадські активісти-«грантожери». «Вони» винні в тому, що війна не закінчується, ціни зростають, а мені не збільшили пенсію…”
І на біс!!!!!!
“Діагноз поточному стану речей поставили давно, не ми й узагалі не в Україні, це називається «економіка обмеженого доступу». Вперше з тим почали боротися в Канаді й США років 130 тому…”
130 років!!! Хай так, нинішнього стану США досягли років 30, ну хай, 50 тому, а до того… А до того років 80 вони боролися з тим, з чим ми стикнулися зараз, за умови, що в них тоді НЕ БУЛО за плечима 70 років совка, не було натовпів люмпенів, не було борцунів-грантоїдів… І якщо на те пішло, й загального виборчого права у них тоді теж не було. Вони, перш ніж прийти до нинішніх США, пережили владу монополій, Альберта Анастасію і Багсі Сігала, які на закон чхати хотіли, досі не розкриті (по факту) вбивства президентів Мак-Кінлі і Кеннеді та ще багато цікавого.
Але, які там Штати? У нас Штати мусять побудувати за 5 років – хіба ні?
Та головне не це. Головне:
“Ненависть до «корупціонерів» вироджується в ненависть до будь-кого іншого успішнішого й заможнішого. У нас прокидаються жага розкуркулення й пафос комнезаму, хоча нинішнє покоління уявляє значення цих давніх реалій дуже приблизно…”
Це сталося! Я дожив! Найбільш відомі представники української інтелігенції (а Юрій Макаров безумовно видатний її представник) заговорили про те, що між сучасним “геть корупцію” і минулосторічним “геть буржуїв” – прямий зв’язок. Що костюми нинішніх антикорупціонерів не даремно скриплять в тон комісарським шкіряним курткам. Що все це – калька з дій більшовиків. Це захоплення люмпенізованих мас простими й зрозумілими гаслами з одною єдиною метою – прийти до влади самим.
Що за всіма цими “знищити корупцію” стоять давно підзабуті “дайош експропріацію експропріаторів”, “куркуля на вила” та “буржуя на палю” – класова ненависть неудачника до більш працьовитої, розумної і, відповідно, більш успішної людини. Махровий більшовизм.
Історія свідчить – привести до влади ці гасла можуть навіть недоучок і авантюристів на кшталт Леніна, Троцького, Сталіна і Дзержинського. І саме тому гратися з цими матеріями украй небезпечно.
Звісно це не відміняє тези, що з корупцією треба боротися і боротися нещадно.
Але:
“чергова ротація влади у відриві від імперативної програми перетворень приведе нагору ще більш ласих і безпринципних гравців, які швиденько відкрутять плівку до стадії пізнього Януковича з монополізацією потоків і розгортанням у бік агресора, бо це найпростіший спосіб набити кишені й позбутися настирливих порад західних наглядачів за реформами”.
Обалдіти! Практично про те саме я писав ще рік тому, а чимало моїх товаришів – і ще раніше. Тепер про це пишуть визнані моральні авторитети!
Але радує не тільки це. Радує те, що нарешті небезпека гри у антикорупцію почала ставати очевидною авторитетним представникам української інтелігенції. Що вони почали усвідомлювати, ХТО може прийти на цих гаслах і народному невдоволенні, і до ЯКИХ результатів це може привести. Так, наша інтелігенція традиційно владу не любить і нещадно її критикує. Але те що вона розуміє складність ситуації і не готова валити владу чинну сліпо на користь будь-якої, аби іншої – вже немало.
Вражений. Дуже приємно вражений.
