Попереду величезна торговельна війна
Профіцит торговельного балансу Китаю в цьому році буде більше 1 трильйона баксів. Це прям дофіга і це, без сумнівів, рекорд.
Здавалося б, це дуже добрі новини для Компартії Китаю. Ну, не все так просто.
Які причини такого дисбалансу?
Окрім відомих причин у вигляді заниженого курсу юаню додалися нові.
Експорт з Китаю росте, бо починають працювати інвестиції, які були зроблені раніше, наприклад, у розвиток індустрії виробництва електроавтомобілів і сонячних панелей. До того ж заходи підтримки внутрішнього ринку призводять до зменшення імпорту в Китай. Але це скоріше зіграє у наступні періоди, а не прямо зараз. Тим не менш слабкі темпи відновлення китайської економіки призводять до того, що внутрішній попит все ще низький. І відповідно за умов низького курсу юаню це зменшує імпорт, бо він дорожчий. І одночасно все це призводить до того, що китайські компанії все більше орієнтуються на експорт, бо внутрішнього ринку банально не вистачає для покриття їхніх інвестицій. Бонусом йде і депопуляція в Китаї.
Плюс ще ми бачимо зменшення іноземних інвестицій у Китай і вивід виробництва та капіталів із Китаю, скоріше за все, через зовнішньополітичні причини. Ну, і дешевші енергоносії від рф та Ірану, наприклад, і довготривалі контракти на газ із Катаром також зменшують витрати на імпорт. До речі, щоб збалансувати торгівлю з Катаром, Китай тепер їм побудує газових танкерів, і їх буде більше ніж Катар має зараз. Про захоплення російського ринку китайськими товарами навіть казати не буду.
Як результат профіцит Китаю величезний, і це викликає незадоволення у величезній кількості країн. Загалом раніше все це якось балансувалось. Зараз Китай має профіцит у торгівлі з 170 країнами світу. У випадку США та ЄС тривалий час це вирішувалося вкладанням Китаю у облігації США та ЄС. Китайці заробляли гроші і їх же давали в борг країнам Заходу. Для маленьких країн Китай організовував спрямування китайських інвестицій в країни, як наприклад у нас чи в Угорщині.
Але все це перестає працювати зараз. Попереду величезна торгівельна війна. І не тільки тому, що Трамп. Індія наприклад роздумує над послабленням рупії, заради того аби їх бізнес міг конкурувати з Китаєм. ЄС вводять мита на китайські електромобілі. Країни Латинської Америки також. Бо Китай виробляє 60% електромобілів світу. Навіть країни сусіди типу Казахстану ведуть торгівельні війни з Китаєм, принаймні намагаються. Загалом орієнтація Китаю на розвиток внутрішнього ринку призводить до зменшення імпорту. При цьому китайській бізнес має виробничі потужності, які традиційно вищі за будь-які потреби китайського внутрішнього ринку. Що призводить, за умов слабкого юаню, до росту експорту.
Як результат трильйон профіциту і величезна торговельна війна попереду.
І не сказати, що Китай до тієї війни готовий. Звісно, Китай веде там якісь власні антидемпінгові розслідування про закупівлю ресурсів та їжі. Китаю є чим відповісти. Для прикладу, позиція німецьких автовиробників, які продають 25% своїх автомобілів у Китай, також тисне на можливість торговельної війни ЄС із Китаєм, принаймні на авторинку.
Тим не менш, попереду величезна торгівельна війна, і як там Китай буде розвивати свій внутрішній ринок за умов того, що цифровий концтабір все ще не працює у плановому режимі, та попереду тривала депопуляція, не дуже зрозуміло.
А що роблять авторитарні режими у випадку, коли в економіці проблеми, які невідомо як вирішувати? Ага. Ту саму малєнькую побєдоносную війну.
Ось така фігня, малята.
