Військові музеї та держава
Поки усі переживають, як там Америка голосує. Хочете про тему, яка в США на топ-топ рівні, а у нас (очікувано) це резервація ентузіастів, державні злидні та недалекоглядність? Я про військові музеї.
Днями нарешті доїхав до музею ДШВ. Так, є такий. В Житомирі, ясна річ. Він просто віддзеркалення розуміння (насправді не розуміння, як ви здогадуєтеся) державою місії та ролі музеїв.
В музеї все згідно і відповідно зі стародавнім, ще з трипільців, сакральним гаслом десанту: “Ї**ать, знову ми!”. І те, що все тримається на голому ентузіазмі упорядників та жменьки меценатів, і те, що експонатам ніде стати, бо приміщення ще з царя Гороха, і те, що будівля – краще в середині не чхати, бо мало лі шо, і те, що музей робиться “як можемо, бо краще так, аніж няк” (що правда).
При цьому в музей ходять школярі. Лише при мені – дві групи малечі.
Чи потрібен такий музей місту Житомир? Так. Чи потрібен такий музей країні? Авжеж. Тільки ж “не на часі”.
І от їдемо ми з Anastasiia Haidukevych і обмірковуємо: а як же воно мало б бути в країні з НОРМАЛЬНИМ суспільством і притомною владою. А мало б воно бути так:
1. Свої музеї має не лише ДШВ, а й СВ, ПС, КМП, ВМС. Можливо, в певному форматі, з огляду на секретність, може бути і музей ССО. ГУР має музей, він невеличкий, камерний, але цікавий.
2. Усі “тематичні” музеї мають\можуть мати статус державних. Усі мають бути за статусом на щабель нижче центрального музею ЗСУ (військово-історичний), котрий має бути національним.
3. Усі військово-історичні музеї мають бути не будівлею з залами-кабінетами, а комплексами з відкритими й закритими майданчиками.
4. Усі військово-історичні музеї НЕ МАЮТЬ бути музеями в примітивному розумінні, – це має бути музейно-освітньо-інформаційно-культурний простір. Тобто до музею приходять не лише і не стільки подивитися на експозицію, музей – це локація для широкого спектру тематичних подій. Починаючи від зали для урочистих заходів, конференцій, освітніх “класів” для предмету “Захисник України”, виставка техніки, магазин мерчу і сувенірів, магазин військової літератури, тематична бібліотека (!), тематичний дитячий майданчик, тематична кав’ярня\бар для відвідувачів і для місця зустрічі своїх.
Ясна річ, що наймасштабнішим комплексом має бути військово-історичний музей ЗСУ. І він має бути в Києві. Ми навіть зненацька місце придумали для нього! Ідеальне за логістикою, площею і функціоналом.
В музеї Сухопутних Військ було б правильно на додачу до усього вище згаданого мати невеличкий полігон для показу техніки в русі та ігровий полігон для ейрсофту (страйкболу). Музей Повітряних Сил мав би бути на реальному аеродромі, й це не Жуляни. В ідеалі б музеї СВ, ПС і ВМС (природно) рознести по різних регіонах, щоб було кілька міст\областей із військово-просвітницькою фішкою.
Дорого? В масштабах держави – ні. Кожен такий комплекс міг би мати свою наглядову чи патронажну раду, своїх меценатів, свій фонд, який би опікувався цією частиною військового життя. Тобто могла б бути можливість не лише збирати гроші, а й оперувати грантами.
Наскільки дорого? МО має усі можливості по військово-дипломатичній лінії дізнатися, скільки коштувало зведення подібних комплексів у США, Польщі чи Нідерландах (нещодавно відкритий). Якщо розуміти, це питання про виховання покоління, про когнітивну частину війни, про “прошивку” суспільства, про інвестиції в безпекову свідомість на післязавтра. Тоді не так вже й дорого. Розбомблені міста і ненароджені покоління як наслідок нереалізованих можливостей – дорожче.
Але поки що все тримається на ентузіастах.
А музей ДШВ вартує, щоб туди потрапити. Щось дізнатися, але більше помріяти, як би воно мало бути в суспільстві ДОРОСЛИХ і ПРИТОМНИХ.
