Вісті з фронтів. 21.10.2024
Сьогодні Покровський напрямок.
Перш ніж ми почнемо, в мене буде велике прохання до тих, хто буде це читати, якось відреагувати на сьогоднішній огляд або в коментах знаком +, або “лайком”. Адже через те, що на всю цю мою писаніну у вигляді оглядів мало хто реагує останнім часом, в мене починає складатися враження, що вона геть нікому нецікава. Маючи у ФБ 30 тисяч читачів (+ 5000 “друзів”), я отримую на ці свої огляди хоч якусь реакцію від них у обсязі в середньому десь 500-600 позначок.
Для того, аби визначитись надалі з доцільностю підготовки та написання цих опусів, мені потрібно хоча б приблизно усвідомлювати, хто й в якій кількості їх читає.
Тому не полінуйтеся, відреагуйте, будь-ласка, а я буду знати, чи взагалі потрібні хоч комусь ці огляди. Бо їх підготовка та написання займають у мене чимало часу, який я міг би використати в інших цілях. Заздалегідь дякую.
Тож повернемося до останніх подій на фронті…
Очевидно, командування російського угрупування військ (УВ) “Центр” ПОКИ ЩО не має якогось “кардинально принципового” рішення щодо подальшого ведення наступальних дій на Покровському напрямку й зокрема щодо власне самого міста Покровськ. Інакше у смузі дії цього угрупування ми би спостерігали зовсім іншу картину, ніж та, яка має місце на даний час.
Противник, очевидно, зараз у цій смузі вирішує декілька локальних завдань, в тій чи іншій мірі пов’язаних із наступом безпосередньо у бік самого Покровська, але таких, які напряму його не торкаються.
– Противник намагається вийти на ближні підступи до Курахівського району оборони ЗСУ ОДНОЧАСНО з півночі та з заходу й “попутно” вирішити завдання з витіснення наших військ максимально західніше від р. Вовча на північному березі Курахівського водосховища. Скоріше за все, російське командування нарешті зрозуміло, що Курахівський район оборони ЗСУ є своєрідним “ключом” в достатній мірі як до Покровського, так і Успенівського (колишнього Вугледарського) напрямків.
– “Проблема Селидового” продовжує певним чином турбувати ударну тактичну групу 2-ї загальновійськової армії противника (ЗВА), націлену на сам Покровськ. Без захоплення міста Селидове та прилеглих до нього територій її просування у північно-західному напрямку в бік Покровська набуває все більших ризиків для неї самої.
– Ну, й певні труднощі з перерозподілом сил і засобів в контексті визначення почерговості (пріоритетності) виконання поточних тактичних завдань, адже на даному етапі простежується такий їхній “прайс”:
а) Очевидна націленність російських військ, які діють на Краматорському та Торецькому напрямках щодо виходу на ближні підступи до м. Костянтинівка. Особливо зважаючи на той факт, що протягом останнього часу противнику на Краматорському напрямку вдалося досягнути певних тактичних успіхів в районі м. Часів Яр.
б) Необхідність вирішити як мінімум двоетапне завдання у вигляді прориву до Покровська та Мирнограду, а потім ще й проведення їхнього штурму (звісно, лише після вирішення “проблеми Селидового”). На даний момент, очевидно, російському командування це видається натуральним “гемороєм” через необхідність “попутно” рішати безліч дрібних та недуже тактичних завдань.
в) І непереборне бажання росіян нарешті “звернути” всю оборону ЗСУ в так званому південно-східному “куті” Східної операційної зони, аби раз і назавжди убезпечити логістичну зв’язку Волноваха – Маріуполь. В цьому сенсі вузли оборони ЗСУ в районі Великої Новосілки та Курахового важко переоцінити.
Зважаючи на всі ці обставини, цілком можливо, що протягом якогось найближчого часу Покровськ перестане бути “центром уваги” російського командування. А замість нього почнуть фігурувати Костянтинівка, Курахове, Успенівка та Велика Новосілка. Хоча зазвичай такий перенос зусиль для російського командування дається достатньо складно, якщо тільки він не був передбачений відповідним планом.
Це те, що стосується загальної ситуації “навколо” УВ “Центр”.
А тепер, маючи на увазі все вищесказане, повернемося безпосередньо в його смугу.
Спочатку нагадаю склад сил і засобів противника, які діють на Торецькому, Покровському та частково Курахівському напрямках і власне знаходяться в смузі дії цього угрупування.
УВ “Центр” має у розгорнутому стані 3 загальновійськових армії (ЗВА) + окрема танкова дивізія (тд), а саме: 2-а, 41-а та 51-а ЗВА й 90-а тд, а також цілий ряд приданих частин та підрозділів.
51-а ЗВА оперує на Торецькому напрямку та частиною сил на Курахівському (поступово переміщуючи їх на Торецький).
41-а ЗВА оперує як на Торецькому, так і на Покровському напрямках, по суті утримуючи весь північний фас Авдіївсько-Гродівського плацдарму противника.
2-а ЗВА націлена на Покровськ, Мирноград і трохи південніше частиною сил “приймає участь” у тиску на Курахівському напрямку.
90-а тд основними силами діє на Курахівському напрямку в районі Селидового та південніше.
Перераховувати номери бригад та полків, які входять до складу цих об’єднань і з’єднань противника я не буду (хоча під час опису поточної обстановки певні з них згадаю), зазначу тільки їх кількість по напрямках, щоб були зрозумілі поточні “устремления” противника та його пріоритети у цій смузі.
1) Торецький напрямок.
Діє до 3-х окремих мотострілецьких бригад (1-а омсбр, 9-омсбр, 132-а омсбр), всі зі складу 51-ї ЗВА, хоча 1-а омсбр, очевидно, діє лише якоюсь частиною своїх сил + десь до 8-9 різноманітних “приданих” стрілецьких полків та 3-4 таких же стрілецьких батальйони, які, очевидно, підпорядковуються командуванню цих бригад.
Загалом, це десь 18-19 тисяч “тушок”, сконцентрованих для штурму Торецька та прилеглих селищ, які мають на озброєнні менше 70 танків, десь під 210-215 одиниць різноманітних ББМ, підтримує їх десь до 164-166 одиниць ствольної арти й менше як півсотні ПУ реактивної.
У “швидкому” резерві, очевидно, знаходиться один зі стрілецьких батальйонів, підпорядкований 132-ї омсбр (ймовірно, 372-й сб), 220-250 о\с, майже без ОВТ (3 танка, 3 ББМ, без арти, при 3-х протитанкових засобах).
Протягом останнього часу на цьому напрямку противнику вдалося, діючи південніше вулиці Дзержинського через район Торецької виправної колонії №2, взяти під свій контроль так званий район “Нахаловка”, а також Торецький хлібокомбінат та прилеглу до нього територію. На даний момент, очевидно, передові підрозділи, ймовірно, 9-ї омсбр (підтримані окремими підрозділами 1-ї омсбр) намагаються пробитися вздовж вул. Маяковського у бік Торецького критого ринку, а також ведуть жорсткі ближні бої у забудові по вул. Терешкової та Лісної.
У цьому сенсі варто підкреслити, що усі спроби противника наступати по напрямку Залізне – Забалка (це район Торецька) поки для нього закінчились невдало. І йому доводиться пробиватися північніше в умовах щільної забудови.
Окрім цього підрозділам 132-ї омсбр і підпорядкованого їй 109-го стрілецького полку (сп), очевидно, нарешті вдалося зайняти повністю с. Нью-Йорк і зачепитися за східну частину с. Неліпівка. Але подальше просування вздовж р. Кривий Торець на північ в обхід Торецька з півдня поки противнику не вдається. Тому, очевидно, він намагається діяти по напрямку на с. Суха Балка, намагаючись обійти наші підрозділи, які продовжують утримувати район Калинове – Суха Балка – Пантелеймонівка – Олександропіль, чим сковують будь-які рухи противника з півдня на Торецьк. Цілком можливо, що та частина 51-ї ЗВА, яка поступово переміщається на Торецький напрямок з Курахівського (ряд підрозділів 1-ї омсбр, 5-ї омсбр) може бути введена в бій командуванням противника саме по цьому напрямку.
2) Покровський напрямок.
Загалом, діє одна мотострілецька дивізія (27-а мсд, зі складу 2-ї ЗВА), а також до 8 окремих мотострілецьких бригад у складі двох розгорнутих на цьому напрямку загальновійськових армій (2-ї та 41-ї ЗВА). Переданих “у підпорядкування” бригадам та дивізії цих двох армій стрілецьких і так званих “резервних” полків нараховується значно більше, ніж на Торецькому напрямку – до 20-21, а батальйонів також немало – 14. Зрозуміло чому, більше половини з них мають статус “штурмові” або “резервні” (по суті місця формування штурмових підрозділів), тобто використовуються виключно у якості “штурмової піхоти”.
Всього це десь 70-71 тисяча особового складу (о\с), до 310 танків, десь 720-724 одиниць ББМ, підтримує їх 876-880 одиниць ствольної артилерії (мабуть, найбільший показник серед усіх напрямків фронту) та більше 200 одиниць реактивної (загалом, на Покровському напрямку працює більше 1 тисячі одиниць ствольної та реактивної артилерії противника).
Окрім цього варто додати, що протягом доби в інтересах російського угрупування, яке діє на Покровському напрямку, діє в середньому до 10-12 одиниць ударної бойової авіації противника зі складу армійської авіації (АА) та оперативно-тактичної авіації. В основному це штурмовики та вертольоти вогневої підтримки + фронтові бомбардувальники, що атакують передній край та оперативно-тактичний тил наших військ ФАБ-ми із так званим “универсальним модулем планирования и коррекции” (УМПК).
Оперативний (в сенсі “швидкий” або як його ще називають “першої черги”) резерв на цьому напрямку у противника також неслабий, зокрема:
– 5 мотострілецьких полків (мсп), з яких 2 мають статус “штурмових”,
– один танковий полк (тп), очевидно, зі складу 90-ї тд (ймовірно, 80-й тп),
– до 5 так званих “резервних стрілецьких батальйонів” (сформовані при кожній мотострілецькій бригаді, дивізії й танковій дивізії також) використовуються як своєрідні “накопичувачі” для поповнення та формування підрозділів штурмової піхоти.
В резерві лише цих двох армій, що діють на Покровському напрямку, числиться приблизно ще близько 14-15 тисяч “тушок”, при трохи більше як 100 одиницях танків та десь 220-230 одиницях інших ББМ. Також вони мають десь до 164-166 одиниць ствольної арти й не більше 25-26 одиниць РСЗВ.
Таким чином, на “напрямку головного удару” (нгу) противник має можливість ввести у бій по суті ще одну, скажімо так, мотострілецьку дивізію (мсд), хоча, звісно, більше стрілецьку, ніж “МОТОстрілецьку”, хоча й з повноцінним танковим полком.
Протягом останнього часу на Покровському напрямку противнику, очевидно, силами 30-ї та 15-ї омсбр (2-а ЗВА), при підтримці якоїсь із бригад 41-ї ЗВА (скоріше за все, 74-ї омсбр) вдалося завершити захоплення с. Гродівка та Миколаївка. Й, таким чином, прорватися за бар’єрний рубіж по р. Журавка.
Окрім того, противник зумів після захоплення с. Новогродівка просунутись західніше неї (не набагато) у бік с. Лисівка та Сухий Яр і взяти під свій контроль с. Красний та Крутий Яри, розширивши вклинення у районі с. Миколаївка, а також вийти з півночі через Маринівку та Новогродівку до околиць м. Селидове. Скоріше за все, діяли підрозділи полків 27-ї мсд противника, підтримані підрозділами 114-ї омсбр 51-ї ЗВА.
Але найбільшого успіху добилася, очевидно, 90-а танкова дивізія, підтримана частиною сил 2-ї та 51-ї ЗВА, південніше м. Селидове (район с. Цукурине) та ще південніше по напрямку на с. Курахівка, діючи у загальній дирекції з півночі на південь, намагаючись притиснути наші підрозділи, що обороняються по рубежу Вознесенка – Желанне Друге, до північного берегу Курахівського водосховища.
На даний момент друге завдання, очевидно, ПОКИ ЩО противнику виконати не вдається. Українські війська на ділянці, де противник концентрує основні зусилля (Новоселидівка – Гірник), хоча й повільно відступають, але чинять противнику серйозний опір. Тому темпи його просування там мінімальні, а втрати – досить значні.
Більше того, очевидно, найбільш загрозливе для українських військ просування противника між Селидовим та Гірником у районі с. Цукурине, яке йому вдалося розширити, й де його командування, ймовірно, найближчим часом може задіяти 1 штурмовий мсп та додатково ще один “штурмовий” сб, щоб спробувати обійти Селидове, вимагатиме від нього певного перегрупування сил і засобів на тактичному рівні. Інакше просто впаде щільність бойових порядків його ударних тактичних груп, розгорнутих на визначених ділянках і тактичних напрямках. Або це потребуватиме застосування ДОДАТКОВИХ сил і засобів із резерву.
Очевидно, командування противника створило на Покровському напрямку такий значний оперативний резерв, маючи на увазі саме “бої за Покровськ та Мирноград”, а не бої за Селидове та Курахівку, які воно сподівалося захопити “швидко”. Але цього поки їм зробити не вдається. Тому, очевидно, 27-а мсд та бригади 2-ї ЗВА хоча й подолали р. Журавка, але до Мирнограду та Покровська так і не доповзли.
Хоча, чесно кажучи, я очікував, ці події ще на початку жовтня. Але, вже 21-е, а противник навіть у Мирноград “не увірвався”.
Це вже дається взнаки. 90-а танкова дивізія противника (тд), принаймні половину якої противник ще донедавна утримував у резерві, сподіваючись ввести її “у прорив” пізніше, вже майже повністю, окрім одного полку, ведена у бій, включаючи її “зведений штурмовий полк”. Навіть задіяні на цьому ж напрямку кілкька батальйонів 1-ї омсбр зі складу 51-ї ЗВА бажаного ефекту поки не приносять, темпи ніяк не зростають.
3) На останок Курахівський напрямок, де діє частина сил 51-ї ЗВА та 90-а тд противника зі складу УВ “Центр”.
Основними “дійовими особами” на цьому напрямку є сили та засоби УВ “Юг”, а саме: 8-ї загальновійськової армії (ЗВА), зокрема її 150-ї мсд, які діють по загальній дирекції Георгіївка – Максимільянівка та Красногорівка – Острівське, намагаючись пробитися у Курахове прямо зі сходу.
Але саму дієву допомогу їм надають і сили УВ “Центр” (частина сил 51-ї ЗВА та 90-ї тд), так як мова йде по суті про їх суміжні фланги. А саме, 5-а омсбр (51-а ЗВА) при підтримці 110-ї омсбр, очевидно, намагається витіснити підрозділи ЗСУ за річку Вовча по напрямку Зоряне – Курахівка, а підрозділи 90-ї тд при підтримці 114-ї омсбр та 1-ї омсбр діють на більш широкому фронті з півночі, намагаючись прорватися за рубіж Вознесенка – Желанне Друге й таким чином або оточити, або примусити українські підрозділи відійти західніше залізниці на ділянці Берестки – Вознесенка. Тобто повністю залишити увесь цей район Вознесенка – Гірник – Курахівка – Берестки.
В принципі, діючи на цьому напрямку, сили та засоби 8-ї ЗВА противника нібито “йдуть за планом” – вони прорвалися західніше Красногорівки, взяли Гостре та Острівське, повністю захопили Георгіївку та “майже повністю” Максимільянівку й до Курахового їм залишається “ще одне зусилля”.
Ситуація для противника ускладнюється “лише тим”, що українські війська категорично не бажають залишити північний берег Курахівського водосховища, чим зберігають гіпотетичну можливість своїх контратак через річку з рубежу Вовченка – Олександропіль у фланг та тил наступаючій на Курахове тактичній групі 150-ї мсд противника. Мало того що вони продовжують утримувати рубіж Новоселідовка – Гірник, а й навіть невеликі ділянки території СХІДНІШЕ р. Вовча (в районі Олександропіля та Желанне Друге).
Всю цю тактичну “проблему” повинна була вирішити 90-а тд противника, посилена частиною військ 51-ї ЗВА. Причому вже давно повинна була це зробити. Однак, схоже на те, що поки це зробити вона це не в змозі. Її цілком вистачило на “прорив у Цукурине”, але на більш “широкий формат” поки не вистачає.
Тож підсумуємо.
На даний момент, очевидно, російське командування у смузі свого УВ “Центр” сконцентрувало максимально МОЖЛИВИЙ комплект військ як безпосередньо у “першій лінії”, так і у його другому ешелоні (оперативному резерві). Нічого суттєвого туди воно вже додати не зможе (особливо в умовах ОДНОЧАСНОГО ведення наступу на Курському, Куп’янському та Краматорському напрямках).
На даний момент, по суті, “великий” російський наступ на Покровському напрямку почав розпадатися (фрагментуватися) на якісь окремі, тактичні завдання. Треба й Селидове захопити, й у Курахове прорватися, не кажучи вже про Торецьк та дорогу Покровськ – Костянтинівка, ну і т.д. Власне, наступати на Покровськ просто не вистачає часу та можливостей.
Загалом, у смузі УВ “Центр” (з урахуванням Курахівського напрямку) діють сили й засоби у кількості ДО 100 тисяч російських в\сл. Причому вже 2 тижня як прослідковується тенденція до загального зменшення чисельності угрупувань, розгорнутих на тих чи інших тактичних напрямках. Хоча, звісно, на напрямку головного удару противник намагається чисельність своїх ударних тактичних груп підтримувати на “пробивному” рівні, тому поки що у кількісному вимірі “тають” лише його резерви.
Але, очевидно, що якщо ЗСУ на Покровському, Торецькому або Курахівському напрямках, навіть “суцільно” обороняючись, зможуть створити для противника ще парочку “тактичних проблем”, які почнуть ДОДАТКОВО “висмоктувати” особовий склад противника, то він явно може “надорватися”.
У цьому відношенні справа за “малим” – визначити, де саме, коли саме й якими саме силами.
Фото: 148-а окрема артилерійська Житомирська бригада ДШВ ЗСУ
