Армійський менеджмент
У багатьох військових є одна проблема. І напевно вона невиліковна. До речі, чим цей військовий більше, ну, погони у нього «тяжчі», тим проблема часто виглядає ще більш кричущою. Про що мова? Про повну відсутність розуміння, як працює будь-яка організація. Вважайте, тотальне нерозуміння такого поняття як звичайний менеджмент.
В ті далекі часи, коли війною й не пахло, в армії так все напевно й працювало. Вірніше, не працювало, але робили вигляд, що працює. Призначили майбутнього лейтенанта, в якого вже «в лобі три пальці броня, а потім скроня», командиром взводу, й росте потім майбутній Чапаєв до своїх погон полковника (а може, й вище потягнуть). Росте, навіть не знаючи, що там за парканом військової частини квадратне взагалі-то носять. Навіть возять, аби скоротити час, але ж точно не котять. І вони не те що не знають про таке. А знати не хочуть…
Бригада. Сухопутна. Із потужним полковником на чолі. Потужним до такого стану, що палити електронну цигарку перед строєм офіцерів, тримаючи одну руку в кишені, – це як «добрий ранок». Але мова не про цигарку… І мова не про щоденний ранковий брифінг «із слайдами», аби щось насвистіти комбригу. Мова про… шикування. Щоденне. Година зранку (це якщо пощастило). І година ввечері. Я знаю, що мене читають багато військових. І більше чим впевнений, що вони зараз впізнають свої командні пункти. Бо шикування, аби послухати спочатку потужніший виступ начальника штабу, а потім вже і комбрига, це обовʼязково. Година вранці. Година ввечері. Всі офіцери управління. Начальники служб. Стоять і слухають… Просту задачку для третього класу школи самі накидаєте, чи допомогти? Тоді рахуйте. Якнайменше дві години в день множимо на кількість днів у тижні, тобто на сім. Що отримуємо? Бінго, бл@дь! Чотирнадцять!
ЧОТИРНАДЦЯТЬ довбаних годин тупого стояння, аби послухати те, як космічні кораблі щось там бороздять. Це при тому що кількість чатіков в деяких месенджерах давно перевалила за якісь космічні показники,
– Бля! Учора підключили мене до усіх чатів бригади.
– І що?
– Таке враження, що в кармані вібратор лежить. Телефон не вимикається.
Скоро похід у туалет буде вирішуватися через чати, але годинні шикування для бла-бла-бла… – це святе. Хоча нарізати задачу або донести інформацію людям, яких це стосується, питання однієї хвилини.
Ну, і напевно головне. Те, що я початковий офіцер, задрипаний старший лейтенант, ніяк не можу зрозуміти. Може, тому й не можу, що є певний досвід роботи менеджером.
Як ви хочете отримати гарний і, головне, справно працюючий багатотисячний колектив, якщо кожні півроку (а то й частіше) міняєте людину, яка очолює цей колектив?! Ні… Фрази «Потяг стій. Раз-два!» та «Нехай число танків буде “ікс”. Ні… Це мало. Нехай буде “ігрек”» тут не працюють. Навіть щоденні відбірні матюки по відношенню до офіцерів управління теж не допомагають.
Це колектив, який треба вибудувати, якщо хочете, під себе. Спочатку знайти тонкі місця, ну, там, де рветься постійно, визначити причину й замінити людей, якщо справа в них. Потім посилити там, де можна, вірніше, треба посилити. Себто прокачати до максимума янголів-охоронців будь-якої бригади: штаб, звʼязок, розвідка, артилерія, логістика, ударні дрони. На посади комбатів поставити не класних чуваків, яким треба трохи часу побути у відповідному ранзі, а тих, хто зможе вести за собою бійців, тому що вони йому довіряють. Хоча іноді й певний батальйон потребує більш дієвих змін і набагато більшої уваги комбрига. А іноді просто нормальної розмови як з людиною, а не… І це все… час!
З чим зараз приходиться стикатися, про що чути? Поставили комбрига. Через чотири-пʼять місяців його зняли. На його місце призначили іншого, якого знімуть через півроку. Де в цій простій формулі знайти поняття «ефективне управління», тим паче під час війни? Не знаєте? От і я теж.
Ілюстративне фото з відкритих джерел
