Іран – Ізраїль. Який рахунок матчу?
1 квітня Ізраїль завдав авіаційного удару по об’єкту на території Сирії, де саме перебували військові високого рангу з Корпусу вартових ісламської революції Ірану (КВІР). Декілька з них, зокрема командувач КВІР у Сирії генерал Захеді, загинули.
Власне ця акція стала для Ірану підставою вдарити ракетами по цілях в Ізраїлі. Об’єктами стали дві авіабази ВПС Ізраїлю — Неватім і Рамон. Дуже цікавий вибір: у Дімоні, на віддалі 30 км від аеродрому Неватім, розташований ізраїльський ядерний комплекс. Але туди Іран чомусь не стріляв. Тобто цивільні об’єкти цілями не були.
Щоб не втомлювати читачів номерами військових частин, обмежимося переліком літаків на аеродромах:
Неватім — транспортні C-130, заправники Boeing-707, винищувачі F-35, БпЛА, літаки-розвідники й урядова ескадрилья Wing of Zion;
Рамон — винищувачі F-16 й ударні вертольоти Aн-64.
Обидві бази з погляду цілей для ураження — дорого-багато.
Розвідка союзників Ізраїлю, котрий і свою шикарну має, ще на стадії планування удару надала відповідну інформацію. ЦАХАЛ почав готуватися. Союзники також.
Про сам удар. Чи був він схожим на подібні удари Росії по Україні?
Удар складався з трьох нальотів. У першому — 238 БпЛА, добре знайомих нам «шахедів». Усі — з території Ірану. У нас дуже часто так само. Ворог намагається виявити позиції сил і засобів ППО, насамперед РЛС, й уразити пускові установки зенітних ракет, що перевантажує та виснажує систему ППО, змушуючи комплекси, що розстріляли боєкомплект, іти на перезаряджання, тобто покинути позиції та тимчасово перейти в небоєготовий стан. Речник Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) контрадмірал Даніель Хагарі повідомив, що збили 185 БпЛА. Доля ще 58 — або зникли дорогою, або уразили свої цілі.
У його доповіді прозвучала цікава деталь — «жоден не увійшов у повітряний простір Ізраїлю». Це як слід розуміти? ВПС Ізраїлю позбивали їх поза межами національного повітряного простору? Чи це зробили союзники Ізраїлю? Аналіз публікацій у пресі союзників дозволяє говорити про знищення понад 70 «шахедів» літаками F-15E 335-ї та 494-ї винищувальних ескадрилей ВПС ЗС США. Ще 10 записали на свій рахунок винищувачі EF-2000 Королівських ВПС Великої Британії, котрі діяли з бази Акротірі на Кіпрі. Свій внесок зробили королівські ВПС Йорданії, котрі підняли в повітря винищувачі F-16 і застосували зенітні ракетні комплекси. Деталь — Йорданія повідомила, що свого повітряного простору для ВПС Ізраїлю не відкривала.
Загалом відбиття першого нальоту розпочалося дуже далеко від повітряного простору Ізраїлю: 60–70 % БпЛА просто не долетіли, адже їх зустріли сили й засоби ППО союзників. А якби долетіли, то ППО Ізраїлю мала б лише декілька хвилин відбити атаку 180–238 ударних БпЛА. Що відбувається з уламками збитих «шахедів», можна спитати в будь-якому місті України. Як виглядають наслідки таких прильотів — також.
У другому нальоті було 36 крилатих ракет, котрі переважно перехопили сили й засоби США, Великої Британії та Йорданії. Достеменно невідомо, якого типу ракети застосував Іран, але серед уламків упізнали крилату ракету Soumar. Як і з усім, що роблять в Ірані, чітких даних немає, проте підозрюють, що дальність стрільби — до трьох тисячі кілометрів, а ще вона підозріло схожа на радянську ракету Х-55. А Х-55 Ірану продала… Україна 2001 року. ЦАХАЛ, звісно, стверджує, що жодна ракета не входила в повітряний простір країни. Але як пояснити фото, де ракети зняли ззаду? Літаки кудись вилітали суто пофотографувати ракетний удар чи відбувалося щось інше?
У третьому нальоті іранці використали приблизно 110–120 балістичних ракет різних типів, зокрема, Shahab-3 та її модифікації Ghadr-1 і Emad, також були ракети Dezful і Khaybar-Shekan. Наліт складався з трьох хвиль. ЦАХАЛ каже, що ракет було 110, збили 103. КВІР каже, що запускав 120. Робив це з території Ірану та Ємену. Як балістичні ракети потрапили до Ємену? Вони й до Росії потрапили без пускових, і до сьогодні жодного разу для ударів по Україні їх не застосовували, хоча пускові для них росіяни збудували. А з Єменом як? Причини розбіжностей у показах незрозумілі.
#BREAKING Iran’s IRGC says it has fired Emad and Qadr ballistic missiles with “enhanced explosive warheads” to destroy a “simulated version” of Israel’s Palmachim airbase “where Israel’s F-35 fighter jets are located,” a video aired by the state TV shows. pic.twitter.com/It6oDjjY4T
— Iran International English (@IranIntl_En) February 13, 2024
Поки відбивали атаку, сталося багато цікавого. Принаймні чотири іранські балістичні ракети (США заявили про шість) перехопили американські есмінці Arleigh Burke (DDG-51) і Carney (DDG-64). Обидва вперше застосували ракети RIM-161. Дебют, так би мовити. Стверджують, ще перехоплювали поза межами атмосфери. Нюанс — ці ракети розгорнуті на базах у Румунії та Польщі у складі комплексів Aegis Ashore (такий собі наземний есмінець Arleigh Burke), мають дальність до 5 500 км, тобто теоретично можуть накрити Україну протиракетною парасолькою. Ще принаймні одну ракету перехопив американський ЗРК Patriot над Ербілем (Ірак). Решту відбивала ППО Ізраїлю, насамперед протиракетний комплекс «Хец», який бив ракетами Arrow-2 й Arrow-3. Одне перехоплення відбулося дуже високо над Йорданією. Комплекс «Хец» також дозволяє екзоатмосферні перехоплення. Іран не завдавав удару по стоянках літаків, укриттях з літаками й узагалі по чомусь, де могли бути літаки. Чому — невідомо.
Чим закінчилося?
За версією Ізраїлю — узагалі не влучили. За версією США — по авіабазі Неватім 15 влучань, котрі потім зменшили до п’яти. ВПС Ізраїлю уточнили, що «нічого значного»: аналіз супутникових знімків дозволяє говорити про влучення в головні злітно-посадкові смуги в північній частині авіабази, у злітно-посадкову смугу біля стоянки транспортних C-130 у південній частині бази. Ймовірно, пошкодили виведений у 2018 році з експлуатації С-130. З усього цього можна сказати, що влучність іранських ракет цілком прийнятна й не варто їх недооцінювати. Комп’ютерники заморочилися, аналізуючи відео удару по Неватіму й дійшли висновку, що базу уразили сім ракет упродовж 11 секунд. Тобто удар був досить професійно спланований і виконаний. Яких збитків зазнала база Рамон — невідомо.
Оцінка роботи ППО Ізраїлю та союзників під час відбиття удару:
— витрата зенітних ракет на відбиття невідома;
— чи були РЛС ППО та пускові ізраїльських ЗРК цілями удару — невідомо.
Тобто оцінити ефективність системи ППО Ізраїлю з такими даними нереально. Але відбилися, що факт. Ізраїльська оцінка «перехоплено 99 % повітряних цілей» істині відповідати не може. ДУЖЕ сильно успіху у відбитті нальоту сприяли дії повітряних сил союзників, які почали його відбивати на дальніх підступах до повітряного простору Ізраїлю.
Напрошується такий висновок: Іран завдав удару суто по військових об’єктах, причому в якомусь дуже дієтичному режимі, щоб раптом літаків не зачепити. Удар схожий на демонстрацію ракетно-ударних можливостей Ірану значно більше, ніж на акцію відплати за удар по будівлі консульства в Дамаску. Ще цікавий критерій економічний: союзники, за дуже загальними оцінками, запустили в повітря близько мільярда доларів, а Іран показав, що продукуватиме балістику в промислових масштабах і далі, адже його техніка дешева.
І отут маємо чудовий привід подивитися на кордон між політикою та війною, котра, на думку генерала фон Клаузевиця, є продовженням політики іншими засобами. Політики формують стратегію, на базі котрої військові розробляють доктрину. Тобто описують механізм перетворення політичних рішень у військову операцію — як трансформувати наявні спроможності й ресурси в задекларовану політичну мету. Саме доктрина описує внесок військових у досягнення загальної мети держави у війні чи збройному конфлікті.
Ще доктрина, яка є документом відкритим, дозволяє всім читачам, зокрема й противнику, розуміти, що і як робитиме сторона, яка цю доктрину написала. Тобто мати певні очікування від опонента й вибудовувати відповідь.
Щодо Ірану, то там ще в 90-ті роки минулого століття верховний лідер Алі Хаменеї сформулював релігійну настанову про те, що Іран не створюватиме зброї масового ураження, бо це суперечить ісламу. Ця так звана ядерна фетва, безумовно, віддаляє Іран від створення ядерної зброї, але не містить заборон досліджувати це питання чи створювати й зберігати складові часини ядерних боєприпасів. З високою імовірністю можна стверджувати, що Іран не завдасть по Ізраїлю ядерного удару.
І тут 1 квітня 2024 року ізраїльська військова авіація знищує будівлю іранського консульства поруч з посольством Ірану в Дамаску (Сирія) — убиває 16 людей, у тому числі старшого командира сил КУДС Корпусу вартових ісламської революції бригадного генерала Мохаммада Резу Захеді та сімох інших офіцерів. Тоді глава МЗС Ірану Хосейн Амір Абдоллахіан, котрий обізнаний з положеннями Віденської конвенції про дипломатичні стосунки (1961 р.), яка визначає територію посольства анклавом, котрий належить державі, яку представляє, виходить до преси і повідомляє, що будь-який напад на Іран/іранські сили в Сирії отримає сильну відповідь.
Ситуація склалася така:
• Ізраїль завдав удару по території Ірану в Сирії та вбив громадян Ірану;
• Іран попередив світ про свої подальші кроки.
Чи почули Іран? Ось у цьому місці Ізраїль зробив стратегічну помилку.
Із заявою виступив міністр оборони Ізраїлю Йоав Ґалант, котрий сказав, що «Ізраїль не має іншого вибору, окрім як помститися». І 19 квітня збройні сили Ізраїлю завдали ракетного удару по території Ірану, зокрема, по військовій базі в провінції Ісфаган.
Тобто доктрина Ізраїлю: «Ізраїль може завдавати ударів усюди, де вважає за потрібне, зокрема й туди, куди зобов’язався не стріляти, і не дозволить атакованим країнам навіть відплатити». Цілком зрозуміло.
Стосовно близькосхідних справ Захід має таку доктрину: «Ізраїль може робити все, що йому заманеться, а ми в цей час будемо дивитися в інший бік. Іран не може робити нічого, але як раптом щось зробить, то ми щиро здивуємося».
Хоча щодо стратегії стримування РФ президент Франції Макрон закликав не транслювати жодних обмежень чи червоних ліній, що має змусити Кремль задуматися, чи не нарветься він, просуваючись до своїх цілей, на котрусь із тих ліній. Десь тут захована відповідь на питання, чому США і союзники можуть захистити небо Ізраїлю, а України — ні.
Очікуємо розвитку подій і питаємо себе: «Де стратегія перемоги України в цій війні?» та «Де наша доктрина?».
