Ризики і можливості законопроєкту США про допомогу Україні
20 квітня команда проукраїнських лобістів отримала дуже важливу проміжну перемогу над командою наших опонентів.
Спікер Джонсон таки знайшов у собі волю винести на голосування американського Конгресу проєкт документу, який є ключем до відновлення потоку зброї та грошей від США до України. Важливо розуміти, що зробив це Джонсон, ризикуючи власною посадою та політичною карʼєрою.
Конгрес впевнено проголосував «за». Наші прихильники аплодували, опоненти бризгали ядом (та іншими рідинами) і поспішили вимагати відставки спікера Джонсона.
Що відбувалося на болотах – не заслуговує на нашу з вами увагу.
Для повного завершення законодавчого процесу залишився ще Сенат та підпис Президента США. Наразі там все виглядає конструктивно і негативних сюрпризів ніхто не очікує.
Процес прийняття цього законопроекту в Конгресі супроводжувався політичною драмою з елементами психоделічної фантастики. Але про це вже багато сказано, тому відразу перейду до результатів, які будуть сильно впливати на наше життя.
Можливо, навіть визначально.
В проголосованому тексті закону є важлива правка, яку спікер Джонсон вніс у процесі пошуку компромісу з поміркованими скептиками. Вона звучить так:
«Впродовж 45 днів із дати вступу в дію цього закону Державний секретар і Міністр оборони повинні представити комітетам, Конгресу та Сенату Стратегію США щодо надання допомоги Україні в боротьбі з агресією РФ. Вона повинна описувати, яким чином кожен конкретний аспект такої допомоги, включаючи оборонні засоби та закордонну допомогу (читай – «наші гроші»), має на тактичному, оперативному та стратегічному рівнях допомогти тому, щоб Україна завершила цю війну як демократична, незалежна та суверенна країна, здатна стримувати зовнішні загрози та захищати свою територію від майбутньої агресії».
У нашому випадку ця вимога є новою. З початку повномасштабної війни попередні закони щодо виділення допомоги такого не містили.
Але сам підхід не є чимось новим для американського політикуму, оскільки схожі стратегії розроблялися та впроваджувалися з різним ступенем успішності щодо інших військових конфліктів у минулому – Корея, Вʼєтнам, Афганістан ⭢.
Факт її включення в законопроєкт пройшов відносно малопоміченим, оскільки вона не є передумовою для передачі озброєння, яке зараз так критично потрібно нашим військовим для стримання російських військ. Але коли така стратегія буде розроблена та передана в Конгрес, то вона стане потужною зброєю політичної боротьби для обох таборів – наших прихильників і наших опонентів.
Якщо в процесі обговорення цього законопроєкту ми легко відбивалися від аргументів, побудованих на російських фейках (на кшталт «нехай закриють всі секретні біолабораторії»), то дискусія щодо здатності України «стримувати зовнішні загрози та захищати свою територію від майбутньої агресії» може бути набагато важчою. Особливо якщо вона буде побудована на цілком конкретних цифрових показниках, як це було у випадку Афганістану.
Від результатів такої дискусії буде залежати бажання американських законодавців голосувати за допомогу Україні.
Але не треба забувати, що кожна загроза несе й нові можливості.
У цьому конкретному випадку розробка стратегії надання Україні допомоги відкриває великі можливості щодо просування майбутніх вигідних нам рішень.
Наприклад, не важко обґрунтувати, що без ефективно працюючої енергетики жодна країна не може підтримувати ефективні інструменти стримування та захисту.
А якщо зробити це правильно та вчасно, то можна й домогтися включити в текст самої стратегії механізми усунення бюрократичних перешкод для міжнародних донорів, які весь час чекають, коли закінчиться війна, щоб почати давати гроші на масштабе відновлення.
А ось відповіді на запитання, чим балансувати енергосистему, поки вона йде, надати не можуть.
Тому на наших лобістів чекає багато цікавої роботи протягом наступних 50 днів.
Окрім боротьби за лаври переможців, звичайно ж 🙂
