«Дружба дружбою, а інтереси…»
39 секундам польського неба, місяцям тьорок Конгресу та іншим союзницьким кульбітам присвячується – «дружба дружбою, а інтереси…».
Літо. Азія. 1944. Черчилль хотів десант у Південній Бірмі, нижче від Рангуна, або ще краще на краю Суматри, щоб створити базу для відвоювання Малаї. Але Вашингтон відмовився (!) постачати десантні кораблі. Рузвельт і його начальники штабів сприймали британське бажання як «просто для того, щоб дозволити британцям відвоювати східну частину своєї імперії».
Американці скептично ставилися до стану справ у Британській імперії, а війну в Європі на початках багато хто зверхньо сприймав як розбірки помираючих імперій. Тож США і в Азії більше не збиралися зважати на почуття Черчилля й відверто заявили про своє прагнення керувати подальшим перебігом Східної війни. Американський представник, відвідавши Лондон, заявив: «Тепер наша черга відбивати м’ячі в Азії» © “І розверзлося пекло…”
Лондон розумів, що його 14-а армія не гратиме визначної ролі у перемозі над Японією, – Британія похмуро погодилася на план згідно з американськими інтересами.
Осінь. Європа. 1944. Американські та британські вищі командири мали вдосталь претензій і зауважень один до одного. Взяття Антверпена – в цілому все добре, але були невдачі на підходах до Щельди. За організацію операції відповідала ВСЯ вертикаль союзників, починаючи з Ейзенхауера, але на американському боці вважали, що провина за невдачі операції лежала на виконавці – Монтгомері. «Взимку американці вже перестали вважати Монті дотепним…презирство до нього переросло у справжню ненависть».
Британський генштаб вважав, що армія Монтгомері ефективніше за американців діяла б на півдні фронту. Думка була помилкова – на правому фланзі фронту діяв Паттон. Успішно, якщо не враховувати, як союзники прохлопали Арденський контрнаступ. Постійні різногляди «відбивали взаємну англо-американську недовіру, що ставала дедалі очевиднішою, коли генерали кожної з держав злостиво вивчали невдачі та неприємності колег» © “І розверзлося пекло…”
Ці неідеальні взаємини існували і на нижчому рівні. Що показано в кількох епізодах стрічки «Володарі небес», – напруга між американськими і британськими екіпажами бомбардувальників доходила до бійок. До кінця боїв в Європі й тактика дій бомбардувальних груп Британії та США лишалися різними, і це не додавало координації діям.
Весна. Північ Італії. 1945. Союзники проводять доволі успішну фінальну фазу італійської кампанії. Проте деякі учасники цих боїв втратили смисл боротися у війні, – Ялтинська конференція перекроїла Європу так, що Польща опинилася під комуністами. 13 лютого командир польського корпусу в Італії, генерал Владислав Андерс надсилає листа до британського головкома. Листа про ціну, що сплатив польський контингент від 1942 року, і що все це було дарма:
«уздовж нашого шляху, який ми вважали бойовим шляхом у Польщу, ми залишили тисячі могил наших побратимів. Тому солдати Другого Польського корпусу вважають останнє рішення Конференції трьох держав найсерйознішою несправедливістю… Цей солдат тепер запитує мене: яка мета його боротьби? І сьогодні я не можу відповісти на це запитання» © “І розверзлося пекло…”
Андерс замислювався над тим, щоб відвести свій корпус із передової союзників. Його відмовив командувач 8-ї британської армії Річард Маккрірі. Поляки чіплялися за останню надію, що їхній бойовий внесок у справу союзників все ж допоможе змінити умови Ялтинських угод на їхню користь. Однак кожна з протиборчих держав вирішувала майбутнє зайнятих нею країн так, як вважала за доречне.
Сталін був вже в Польщі. А Франція і Британія – надто далеко на Заході.
Свій інтерес понад усе…
Німці зневажливо ставилися до союзників італійців і угорців. Американський генералітет не завжди мав приязні взаємини з британським. Політичний Лондон мав що закинути політичному Вашингтону і навпаки. Французи – окрема тема. Поляки воювали, але не вибороли власної країни, і Вашингтон із Лондоном нічого не вдіяли.
Інтересами маленьких гравців жертвували в першу чергу. Бо могли. Бо обставини. Бо свій інтерес в пріоритеті. А проблеми інших можна вирішувати трохи пізніше. Цинічна реальна політика. Дорослий світ.
Хочеш, щоб твій інтерес не «губився» в обставинах? Не бійся ставати сильним, аргументованим, беземоційним реалістом, циніком і прагматиком.
На світлині – Монте-Кассіно. Монастир, за який точилися чи не найкривавіші бої італійської кампанії. В них брали участь бійці Андерса. “Польського” корпусу, в якому було багато українців (хто жив “на Західній” до початку радянської окупації).
