Мотивація людей, які міняють камуфляж на краватку
Ситуація: “… з першого березня в країні почала працювати програма підготовки управлінських кадрів. Фактично влада вирішила переосмислити підхід до рекрутингу еліт із низу в гору, і пріоритет тепер буде ветеранам війни. Зі слів глави держави, саме ті, хто захищав країну, мають бути на провідних позиціях в освіті, патріотичному вихованні, місцевих владах, на керівних посадах в структурах центральних органів та державних структур…” ©
Про яку країну йдеться?
Дяка Rena Marutian, що помітила даний кейс.
Ні, це не Україна. На жаль. Це Росія. Фюрер Московії в передвиборчих посилах дає маячок учасникам агресії проти України, що вони мають перспективи кар’єри в рамках нинішнього нацистського російського режиму. Тобто влада країни-окупанта розуміє, що людей, які повернуться з війни, слід залучати, – вони людський ресурс, котрий варто використовувати на користь держави.
Якщо абстрагуватися від географії, обставин, скрєп і путінського мракобісся, – задум правильний. Залучення людей, які повернулися з війни, на користь країни, – це адаптація людей, і надання їм можливості реалізувати себе з користю для країни. Це і спосіб тримати під контролем усі травматичні наслідки. З подібними викликами стикалися США після Кореї і В’єтнаму. Ясна річ, що способи залучення і мотивації людей, які міняють камуфляж на краватку, в Москві і Вашингтоні різні. Але в задумі багато схожого.
А що в Україні?
У нас вже кілька років, як цілеспрямовано угроблена Академія управління при Президентові – ВНЗ, котрий міг би бути базовою сходинкою підскоку для нових держслужбовців.
У нас мінкульт та мінінформ – валіза без ручки, котру тикали-микали і вирішили… розформувати.
У нас якісна ветеранська політика відсутня як жанр, вона покоцана лівацько-пільговими стереотипами “дайте рибу” і не дає людині, яка повернеться з війни, головного – вудку можливостей.
А ще у нас немає притомної комунікації – адекватного, простого і зрозумілого запрошення людей, які були готові пожертвувати життям, – “країні потрібні ваші компетенції”.
Для тих, хто не вміє читати написане, – ні, мова не йде про те, щоб копіювати російський досвід. Принаймні тому, що Росія цей досвід сама запозичила. У тих самих Штатів. Позичила і адаптовує під себе. Бо розуміє потенціал.
А у нас? Хто сказав “Трускавець”?
А проблема якісних держслужбовців буде лише загострюватися. Спостерігаючи за деякими процесами в МО\ГШ, наприклад, розумієш, – там треба спершу розвалити, засипати сіллю, покликать екзорциста, а потім робити все наново. Ретельно відбираючи і міксуючи… ні, не “активіст на активісті на тлі нетлінних апаратчиків” , а людей з досвідом, зі знаннями, з ідеями, які мають візію і бажання.
Відбирати, навчати, тестувати, довіряти, допомагати. Щоб бути, а не імітувати.
Як там в рекламі було “…тату, це фантастика”.
