Сильні сигнали владі від ЄС (фото, відео)
Дуже потужний виступ Високого представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозепа Борреля.
росія – анахронізм, колоніальна імперія; це мають зрозуміти в усіх регіонах світу;
Захід, і ЄС насамперед, мають допомагати не «доки потрібно» (as long as it takes), а «чим потрібно» (with whatever it takes);
Україна має бути демократичною, бо боротьба між демократією і авторитаризмом – це поле війни; якщо Україна перетвориться на диктатуру – програє.
А щоб бути демократією, як сказав Боррель, важливо дотримуватись плюралізму в парламенті, щоби всі голоси за Україну звучали, а зусилля були обʼєднані.
Влада дочекалася, що про такі речі їй кажуть найвищі посадові особи ЄС в обличчя.
Виділення кожного траншу допомоги буде привʼязане до дотримання вимог демократії (бо це критерії вступу до ЄС).
У мудрагелів не вийде і йти в ЄС, і будувати маленьку рф. А не йти в ЄС і НАТО не вийде. Одні вже намагалися.
Високий представник ЄС Жозеп Боррель під час виступу в парламенті кілька раз зупинився на важливості боротьби з корупцією.
Згадав про політичний плюралізм, демократію, свободу слова, права людини, діалог між владою і опозицією.
Примітно, на цих словах аплодисментів від слуг не було. Але «ЄС» підняла аплодисментами президію і слуг зі своїх місць.
Дуже сильні, вперше такі сильні сигнали владі за останні 2 роки!
Виступ Високого представника Європейського Союзу з закордонних справ і політики безпеки – Віцепрезидента Європейської Комісії Жозепа Борреля у Верховній Раді України, 7 лютого 2024 року
Пане Голово! Шановні члени Верховної Ради України, пані та панове! Для мене велика честь бути з вами ще раз. І дякую, що тут з’явився прапор Європейського Союзу.
Я знову приїхав до Києва. Це вже мій шостий візит і четвертий візит від початку повномасштабної війни. Це місто, яке протягом останніх десяти років більше усвідомлювало свою європейську приналежність ніж інші столиці континенту. Як написав Юрій Андрухович, а його книги зараз перекладаються багатьма європейськими мовами, Київ виграв кастинг на сценарій найкращої із усіх революцій – революції Києва, Революції Гідності. Ми щойно відзначили десяту річницю цієї революції – Революцію Гідності. Гідності ( ред. — вимовляє українською мовою), як це звучить вашою мовою.
Я чудово розумію, що за цю Революцію ви заплатили велику ціну та продовжуєте її платити. Бо велика кількість героїв цієї Революції пізніше загинули на фронті, боронячи вашу свободу від російських окупантів. Наприклад, Роман Ратушний, активіст по боротьбі з корупцією, також загинув, йому не виповнилося й 25 років…
Деякі з ваших солдатів б’ються на передовій вже приблизно два роки. путін сподівався, що це не триватиме й тижня, але за два роки вони все ще там. Це — герої битви за Київ, коли росію зупинили за вісім кілометрів від цієї будівлі. Це — герої Харкова. І всі вже знають про це в Європі. Ви це зробили, маючи в розпорядженні лише стару радянську техніку, тому що не було західної допомоги. Ви діяли за рахунок мотивації ваших людей, ви звільнили половину території, яку росія окупувала, і ви розблокували Чорне море.
У кожному звільненому місті ваші люди, ваші солдати, їх вітали з радістю. І та радість була такою ж сильною, як і страждання, яких ви зазнали. Так було в Бучі, я це бачив. Вони бачили смерть, бачили руйнування, бачили неприкриті масові поховання. Війна забрала чимало людей. Але дозвольте мені кількох згадати.
Одна з них — Вікторія Амеліна. Це фіналістка й лауреатка премії ЄС з літератури. Вона працювала та долучалася до розслідування воєнних злочинів. Замість того, щоб шукати десь безпеки, вона поїхала на схід, щоб навіки закарбувати історію людей, які жили за умов окупації. Але російська ракета так само, як і ті ракети, які сьогодні летіли на Київ, вбила її, коли вона вечеряла у популярній піцерії. Вона не була військовою ціллю, їй було лише 37 років. Вона пішла від нас занадто рано, як вона сама писала. Я не можу згадати всіх. Всіх тих жертв, всіх тих героїв цієї війни, бо було забагато трагедій, трагедій на зразок (ред. — загибелі) Вікторії Амеліної, і вони нагадують, за що борються українські люди.
Українські солдати знають, що вони боронять: вони боронять свою землю, вони боронять свободу, але росія не знає, за що вони борються. Вони борються заради самого існування, заради коханих, заради дітей, свободи та культури, щоб українська мова не змовкла, щоб книги, як книги Вікторії, не залишалися недописаними.
Ви знаєте, де реальний кордон проходить? Це кордон між Україною та росією, це — умовна передова. Це не тільки поле бою, це й політична передова між світом, який керується законом, і світом, де потужні люди нав’язують свою волю суспільству. Це передова між демократією та авторитаризмом.
Україна отримає перевагу в цій війні на знищення, і це буде значний і важливий спектр для Європи. Я знаю, що ми завдячуємо вам у цій боротьбі, завдячуємо вам, оскільки це дуже важливо для безпеки Європи. Це не просто риторичне твердження, це реальність, бо безпека України — це величезний внесок у безпеку Європи загалом. І найкраще, що ми можемо зробити для України, це зробити Україну частиною Європейського Союзу.
Давайте нагадаємо що таке Європейський Союз. Це не військовий альянс. Європейський Союз було побудовано навколо економіки, навколо вирішення конфліктів шляхом перемовин та компромісів. Він працював після двох жахливих світових війн минулого століття, і у Європі панував мир принаймні 80 років. Зникли імперії, кордони перетворилися на щось невидиме. І саме тому, можливо, деякі європейці забули, що світ, де сила має перевагу, може бути жахливим.
Важливо розуміти, що геополітичні аспекти у світі продовжують з’являтися, що росія не забула свої імперіалістичні ілюзії. Саме тому ваша війна стала таким моментом, після якого Європа прокинулася. Вона прокинулася 24 лютого 2022 року. І для багатьох із нас йшлося про докорінну зміну думок та мислення. Це був момент, коли ми всі прокинулися й зрозуміли, наскільки жахливим, наскільки насильницьким є наш світ. Це змінило наші думки. Тепер нам необхідно змінити інституційно Європейський Союз для того, щоб адаптуватися до нової геостратегічної реальності. Бо необхідно постати перед тими викликами, які у нас є.
Два роки тому я був на Донбасі. Це було 6 січня і росія вже накопичувала свої війська на кордоні. Я тоді зустрівся з Прем’єр-міністром ( ред. — Денис Шмигаль) і він запитав мене: якщо вони вторгнуться до України чи ви нас підтримаєте? Чи ви дасте нам все, що необхідно, щоб ми себе захистили? Я ніколи не забуду це питання, я не забуду той момент у нашому житті. Він питав: ви нам будете допомагати? І на той момент я не зміг йому дати чіткої відповіді, тому що Європейський Союз ніколи раніше не надавав військової допомоги країні у стані війни. Але, коли розпочалося вторгнення, ми відповіли, ми відповіли у безпрецедентний спосіб. І на даний момент ми залишаємося єдиними: ми надали — це реальність, а не обіцянки — 28 мільярдів євро у вигляді військової допомоги і заразом 90 мільярдів допомоги. Минулого тижня країни-члени Європейського Союзу погодили ще пакет 50 мільярдів європейської допомоги для того, щоб ви мали можливість отримати прогнозоване фінансування, щоб ви виплачували зарплатню, виплачували пенсії. Тому що вам треба виграти і війну, і мир одночасно.
Дозвольте мені також сказати, що Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і Шарль Мішель (ред. — Президент Європейської Ради) також заслуговують на слова вдячності, бо вони потужно попрацювали для того, щоб це рішення було ухвалено країнами-членами. Тепер рішення має бути прийнято Парламентом ( ред. — Європейським Парламентом), має бути погодження Європейської комісії і це все відбудеться до кінця цього місяця, я вас у цьому запевняю.
Але я знаю, що все ж таки необхідно ще більше. Це, як я сказав вже, шостий мій візит до України. Нам необхідно змінити парадигму від надання підтримки Україні стільки, скільки цього буде необхідно, до іншої парадигми — надавати Україні все, що необхідно. Не стільки, скільки необхідно, а все, що необхідно Україні.
Питання тут не у тривалості. Я б сказав: чим швидше, тим краще. А для того, щоб це було швидше, це має бути значніше: все, що необхідно Україні для перемоги. Нам необхідно спростувати виклики та твердження, що Україна не може перемогти.
Дехто каже, а чому продовжувати підтримувати Україну, якщо Україна не може перемогти? Це неправда! росія програла багато війн у своїй історії. І тим людям, які кажуть, що західна підтримка не триватиме довго — я зараз зважую свої слова, стоячи тут перед представниками українського народу — і хочу сказати, що ті, хто каже, що необхідно якось примирюватися з путіним, неправі. Вони були неправі у 22-му році, вони залишаються неправими й сьогодні. Тому що, власне, сам путін задекларував, що ми хочемо завершити цей конфлікт якомога швидше, але на наших умовах. А які ж ті умови? Денацифікація, демілітаризація, знищення чи руйнування? Це такий путінський рецепт для України. А це що означатиме? Це означає одне слово: «здаватися». Він постійно демонстрував, що не буде вдаватися до перемовин із доброї волі та ще й не дотримується тих угод. Він чітко сказав, що ця війна ведеться проти усього Заходу. Тож замість того, щоб примирюватися, нам потрібно згадати ті уроки, які ми вивчили з 22-го року, нам потрібно уникнути повторення помилок і збільшити ефективність на тих напрямках, де ми побачили успіх.
Давайте подивимося на реальність. росія не досягла жодного прогресу на полі бою у 23-му році. Сухопутні війська, ваші війська успішно підірвали домінування росії у повітрі. Ви припинили блокаду Чорного моря, ви змусили росію вивести переважну більшість свого флоту з окупованого Криму, ви відновили експорт зернових. Блокада зернових була припинена не через домовленості, а завдяки вашій боротьбі. Крім того, досягли за рахунок програми Шляхи солідарності (Soladarity Lanes), яка також відіграла важливу роль у питанні експорту з України. І ваші люди, вони продовжують боронити, продовжують битися, демонструючи величезну винахідливість.
Два роки тому в Україні було сім заводів будівництва дронів. Сьогодні цих заводів вже сотні. Я відвідав два з них учора І те, що я побачив, є революційним. Не тому, що хтось мені це сказав, а тому що я це побачив на власні очі. Я бачив, як молоді люди виявляють величезну винахідливість, як вони використовують свої технічні навички, як вони перетворюють заводи на високотехнологічні об’єкти. Наприклад, той же дрон, який коштує 300 євро, може знищити танк. Українська винахідливість є неймовірною, коли я бачу заводи, які працюють, і людей, які працюють на них, ці молоді інженери, які створюють нові інструменти, нові засоби. Коли ця війна завершиться, Україна буде серед лідерів виробництва дронів. Тож я хочу привітати вас, що ви маєте таку молодь.
Водночас росія, дозвольте мені так сказати, канібалізує своє власне майбутнє. путін мобілізував усю економіку, суспільство й політичну систему заради війни. Талановиті люди, якщо вони можуть, залишають країну і демографічна ситуація продовжує погіршуватися. Однак ми маємо відзначити, що вони пристосувалися до війни і їхня економіка виявилася більш стійкою, ніж ми очікували. Нам треба дивитися реаліям в очі. Так, санкції впливають на російську економіку та на їхні військові зусилля, вони поширюються на дві тисячі суб’єктів та осіб. Ми, наприклад, більше не маємо енергозалежності від росії. Але тепер ми боремося проти обходу цих санкцій. Це складний процес. Однак ми бачимо, що він поступово, але ефективно працює. Ми зосереджуємося на блокуванні реекспорту товарів, які можуть використовуватися на полі бою. Це щоденна робота. Але нам треба також і швидко відновити європейську оборонну промисловість.
Я знаю, що ви очікуєте від нас більше військової підтримки, більше боєприпасів, більше усього. Але протягом останніх двох років переважна більшість військової підтримки надходила з існуючих запасів, які в нас були на складах. Тож поповнення цих складів і продовження постачання вам зброї та боєприпасів становить значний виклик для нашої оборонної промисловості, яка скорочувалася або зменшувалася протягом мирних часів. Але ми вже змінили цю тенденцію і виробнича потужність нашої оборонної промисловості вже збільшилася на 40 відсотків від початку цієї війни, і зараз ми виходимо на виробництво 1,4 мільйона боєприпасів на рік.
Я чудово розумію, що ваші потреби в боєприпасах є більшими. Я спілкувався з вашими військовими і знаю, що вам потрібно більше, але ми тяжко працюємо, і ми забезпечимо передачу одного мільйона снарядів до кінця року. Це на додачу до тих боєприпасів, які продають вам в Україну. Тому що є два шляхи постачання. Ми говоримо лише про передачу, це безкоштовно. Але, окрім цього, наша промисловість виготовляє для вас таку саму кількість боєприпасів. Я не можу сказати вам точну назву, тому що ми живемо зараз в часи війни, але тут варто враховувати не тільки те, що передається у вигляді підтримки, але й те, що передається у вигляді експорту. І зараз ми віддаємо пріоритет: ми кажемо нашим Збройним Силам, що ви можете зачекати; ми кажемо клієнтам у третіх країнах, що ви також можете зачекати, пріоритет зараз за Україною. Тож якщо враховувати, то потрібно сумувати кількість того, що передається в якості допомоги, і того, що передається в якості експорту.
Ми вийшли на важливий показник військової допомоги — це 28 мільярдів євро. На цей рік країни-члени планують понад 20 мільярдів євро військової допомоги у вигляді або двостороннього співробітництва, або через Європейський Союз. Ви знаєте ці цифри, але я хочу ще раз вам нагадати, щоб громадськість також знала про нашу допомогу.
Але ще є одна битва – це битва наративів, битва розумів. Треба боротися як не тільки на полі бою, але й серед розумів. Всесвітня битва наративів, і я також відповідаю за цю битву, тому що уявлення про цю війну у решти світу матиме вирішальне значення для ізоляції путіна, для того, щоб наші санкції працювали. Бо люди на південному сході Азії, в Африці, в інших частинах світу мають зрозуміти першопричини цієї війни, чому вона ведеться, чому ви бороните себе. Тому що для решти світу визначальним історичним досвідом був колоніалізм, який панував у деяких частинах світу. Ми були колоніальними країнами. Але виявляється такий парадокс, що чомусь росію не вбачають імперіалістичною та колоніальною державою, тоді як вона є такою. Ми маємо протидіяти російському наративу. Ця війна — не війна Заходу проти решти країн, це не Захід проти решти воює. Це війна за суверенітет і територіальну цілісність України. Це війна про захист принципів Статуту ООН. Бо світ, який стає більш транзакційним, коли універсальні принципи ще важливіші, ніж будь-коли. Їх необхідно захищати, їх необхідно розуміти, щоб і лідери розуміли, і громадськість. Саме тому Формула миру України сьогодні є єдиним комплексним механізмом забезпечення справедливого та тривалого миру. Тому що вона готується на тих же принципах — принципах суверенітету та територіальної цілісності. Для того, щоб протидіяти російській, протизахідній пропаганді, нам необхідно відповідати своїм принципам, і така сама відповідність принципам має бути у світі, щоб не було подвійних стандартів. Відверто кажучи, я не впевнений, що ми завжди були такими відданими. Саме тому ми в Європейському Союзі, і я особисто, так багато докладаємо зусиль для того, щоб покласти кінець трагедії, цим стражданням цивільного населення в Газі, для того, щоб забезпечити звільнення заручників у Хамасі, і знову ж таки для того, щоб попрацювати над рішенням між двома сторонами, над яким працює міжнародна спільнота.
І Європейський Союз хоче, щоби не сила визначала, хто правий, а хто — ні. Щоби потужні країни не розглядали менш потужні країни за здобич, тому що стратегія путіна не має бути успішною. Бо якщо вона буде успішною, у такому разі росія й інші автократичні режими можуть щось подібне спланувати проти їхніх сусідів. росія — це остання колоніальна імперія в Європі, це такий анахронізм. І російський письменник Михайло Шишкін писав у листі до невідомого українця: «Моя країна — це країна, що випала із часу». росія залишається імперіалістичною владою, яка неспроможна виокремити себе від колоніального бачення своєї самобутності. І поки оце питання російської самобутності не буде вирішено, воно залишатиметься загрозою для всіх сусідів та Європи. І, власне, Вацлав Гавел сказав, що росія не знає, де вона починається й де вона завершується. А якщо країна не знає, де вона закінчується, а де вона починається, — це створює величезні виклики для її сусідів. А путін підтвердив це, і він сказав, там, у пропаганді, під наступні вибори, він сказав, що російські кордони не завершуються, немає кінця російським кордонам.
Допоки росія не вирішить це питання, допоки її політична система залишатиметься такою, якою вона є, вона залишатиметься авторитарною, націоналістичною і, на жаль, насильницькою. І ніхто не знає це краще за вас, українців, тому що впродовж століть ви опинялися на вістрі цього російського імперіалізму, вас називали малоросами, вас морили голодом під час Голодомору або депортували до Сибіру. І російський імперіалізм залишається жорстокою реалією, путін одержимий своїми фантазіями про історичні російські землі.
Ви, шановний пане Спікере, продемонстрували мені карти ще 1660, XVII століття, де чітко можна побачити українську територію.
Ми бачимо репресії мови, утискання, ми бачимо також примусове усиновлення тисяч українських дітей для того, щоби русифікувати й щоби вони забули про своє українське коріння, про своїх батьків та родини. Але ви вже не васал імперії, ви не об’єкт, ви суб’єкт, українці — господарі своєї долі, ви багато разів це демонстрували, упродовж історії, історії, у якій новий розділ ми будемо писати разом.
І от тепер я хотів би перейти до України як до члена Європейського Союзу. Шановні депутати, ми ухвалили рішення, що ваше майбутнє у Європейському Союзі, цього ви прагнете — й щодо цього лідери Європейського Союзу погодилися минулого грудня, тепер необхідно реалізувати це рішення. Це не мають бути лише слова, ідеться про потужні рішення, які необхідно реалізувати. Але і ви маєте виконати свою частину, ви також маєте попрацювати. Ви робили вибір на користь Європи багато разів, я чудово розумію. Коли я ще був молодим іспанцем, тоді була диктатура, Європа для мене була маяком демократії, процвітанням економіки — і я це побачив на Майдані десять років тому. Там було море жовто-блакитних прапорів, жовто-блакитних прапорів України, які майоріли серед європейських прапорів, — сьогодні я бачу цей європейський вибір політичних сил, громадянського суспільства й підприємців. Але цей вибір треба зберегти, треба зберегти єдність і консенсус, оскільки вони будуть дуже важливими на вашому шляху до членства. Треба багато буде попрацювати, потрібно буде багато компромісів із вашого боку, із боку Ради, з боку Уряду, з боку громадян, промисловості, громадянського суспільства, знадобиться потужна та комплексна модернізація вашого врядування, вашої економіки та вашого суспільства. З Україною Європейський Союз буде інший та Україна буде іншою, але це потребуватиме певних зусиль. Звичайно, ми будемо підтримувати вас на цьому шляху, але ви, так само як і будь-яка інша країна-кандидат, маєте впроваджувати всі правила Європейського Союзу.
Дозвольте мені відверто сказати, що впродовж багатьох років корупція залишалася слабким місцем українського суспільства. Це спричинило значні прогалини у вашому розвитку впродовж 30 років — і Президент України Володимир Зеленський був обраний із мандатом боротися з корупцією. І нещодавній прогрес у сфері права, у сфері правоохоронної діяльності, він вже очевидний, тому що є власне покращення в індексі сприйняття корупції Transparency International, — і це дійсно свідчить, що ситуація з корупцією покращується, це має вас заохочувати. Але треба ще працювати, бо корупція підриває ефективність воєнних дій, ефективність відбудови. Так само, як вона підриває підтримку, яку ви отримуєте від країн-членів Європейського Союзу. Цей процес вступу має супроводжуватися наступними роками потужними заходами відбудови. І ці процеси мають відбуватися паралельно. Коли ви будете відбудовувати ваші будинки, ваші дороги, ваші мости, порти, вони мають бути відбудовані, відповідно до європейських стандартів, зокрема, стандартів енергоефективності. Але ще є один важливий елемент інфраструктури, це той момент інфраструктури, який може навіть і більш важливий, але він є невидимим. Це така «невидима інфраструктура», яка тримає демократію, — це верховенство права, плюралізм й інклюзивне врядування.
Це має бути очевидним, так, це не є якийсь меседж партії. Це має бути очевидним для всіх — відокремлення влади, повага до прав людини, соціальна злагодженість та рівність. Це така невидима інфраструктура, яка робить єдність, це основа демократичного суспільства. Її дуже важко побудувати, важче будувати й підтримувати, аніж будувати дороги, мости чи порти. Утім я чудово розумію, що це дуже складно, ще складніше зробити під час війни. Саме тому я сказав, що вам треба отримати перемогу одночасно у всіх напрямах. Її треба робити паралельно.
Звичайно, є така спокуса централізувати владу й обмежити свободу слова. Так, у час війни система стримувань та противаг є більш важливою, ніж колись. Але повага до верховенства права та сприяння демократичному діалогу між урядом й опозицією збільшить вашу стійкість і спроможність здобути перемогу у цій війні.
Шановні парламентарії, якщо говорити про демократичне та інклюзивне суспільство, це ваша найбільша перевага щодо диктатури путіна, тому що ви протистоїте диктатурі, ви маєте демонструвати, що ви є плюралістичним демократичним суспільством. От є така популярна приказка в Україні: «Де два українці — там три гетьмани». В Іспанії ми кажемо, що на кожних чотирьох іспанців ми заснуємо п’ять політичних партій. Тому ми чудово розуміємо, що плюралізм іноді створює такі організації, якими важко керувати. Але плюралізм — це те, що дуже властиве європейському суспільству, це наш сильний бік і це те, що путін ніколи не зрозуміє. Він ніколи не зрозуміє, що, власне, це і створює відмінність між демократичним й автократичним режимом. І знаєте, я був Президентом Європейського Парламенту, тож знаю, що таке парламент. Це має бути форум, де існує цей плюралізм, де ця сила використовується. Це має бути форум для обговорення реформ, він має бути прозорим, він має гарантувати представництво всіх груп суспільства. От так само, коли б ви погодилися, коли та за яких обставин проводити вибори, після завершення воєнного стану. Це був би дуже важливий стан і це було б дуже важливим сигналом для країни й для всього світу.
Перед прибуттям до України вчора я перевірив кількість тривог, які лунали в Україні від початку російського повномасштабного вторгнення. Я нарахував понад сорок тисяч тривог. Сорок тисяч тривог, коли українські люди мали бігти до сховищ, як ми сьогодні бігли зранку. Сорок тисяч разів родини мали бігти до сховищ. Сорок тисяч разів, коли діти читали у тому сховищі. Це 55 тривог на день у таких чудових містах як Харків, Дніпро та Львів.
Ми приїжджаємо з-за кордону, приїжджаємо й потім їдемо додому, а ви залишаєтеся, ви залишаєтеся в умовах такого тиску. І наступного року після європейських виборів уже нове покоління європейських лідерів сідатиме на потяги. І ці потяги, до речі, ніколи не запізнюються, попри бомбардування, вони безпечно доправили мене до Києва. І ці потяги будуть продовжувати везти до вас відвідувачів.
Але я впевнений, що це нове покоління залишатиметься з вами впродовж усього вашого процесу, упродовж усієї подорожі до Європейського Союзу. І це такий дуже важливий меседж, який я хотів би надіслати. Ми чудово знаємо, що наша власна безпека обороняється вами на ваших східних кордонах.
І ми коли кажемо, що «за нашу свободу і за вашу свободу», це означає, що ми вам завдячуємо. Ми вам завдячуємо, оскільки ви вже мали велику кількість жертв. Тут ідеться не про втому у цій війні. Єдиний, хто теоретично міг втомитися у цій війні, — це ви, але цього не відбувається. Війну виграють за рахунок мотивації людей.
Скільки війн можна виграти, якщо немає бажання, якщо немає мотивації. Війни вигравали, тому що люди знали, за що вони воюють. Подивіться, що відбувається у різних країнах світу, — від Афганістану до війни в Іспанії проти Наполеона. Там була важливою мотивація, там було важливо розуміти, за що ви воюєте. І допоки ви не втомлюєтеся — і нам немає місця для втоми.
Слава Україні!
