Майбутнє закінчується вчора
Важко жити без планів на світле майбутнє. Це заганяє у відчай. Це породжує соціально-психологічну дезадаптацію з усіма її наслідками – агресією та апатією. Це стосується усіх. Не вірте тим, хто каже, що може комфортно жити в режимі реального часу. Немає таких людей. Є ті, що краще чи гірше це приховують.
Ми практично всі втратили надію на світле майбутнє. Ми не будуємо планів, у які віримо. І навіть той, хто вкладається в плани про новий бізнес, капітальний ремонт житла чи приготування до родинного свята, розуміє, що усе це під питанням. Під великим питанням, поставленим війною.
Чи маю я чим вас утішити? Ні. Я не бачу ніяких «за два-три тижня». Я бачу, що в найближчі два-три місяці ставатиме усе гірше і гірше. Путінські відчайдушні атаки дуже логічні. Я б на його місці робив те саме. Це єдиний логічний хід за обставин, які він сам створив. Ці атаки – це спроба заблокувати два найбільші пакети військової допомоги від США та ЄС. Поки їх нам не дадуть, він кидатиме у бій усе, що має, аж до своєї почесної варти. Плебісцит у березні (виборів у РФ не буває) не має ніякого значення. Авдіївка, Мар’їнка, Куп’янськ, ліквідація виступу на Токмацькому напрямку, наступ в сторону Часового Яру і далі на Слов’янськ і Краматорськ, знищення нашого плацдарму на лівому березі – це солодкий бонус, але абсолютно другорядний.
Головне позбавити нас масштабної військової підтримки, продемонструвавши певним колам на Заході нашу неспроможність опиратися натиску проти його “нескінченних” резервів. Тоді йому можна буде рвонути у літній наступ і «добиться задач СВО». Це в свою чергу гарантуватиме перемогу Трампа і, як результат, панування на планеті «пацаватих» диктаторів (Трамп відчуває з ними глибоку духовну спорідненість). Втрата американської підтримки і руйнація НАТО роблять наші перспективи у війні та майбутнє людства досить непривабливими. Далі настануть темні часи з можливою ядерною війною – інтереси пацаватих диктаторів рано чи пізно перетнуться.
Минулого разу світу страшенно повезло, що Гітлер і Сталін побили горшки за контроль над Південною Азією вже через рік їхньої активної співпраці. А уявіть собі, що вони б домовилися. Уявляєте світ, коли японські нацисти панують в Тихоокеанському регіоні, московські комуністи в Центрі Євразії, а німецькі націонал-соціалісти в решті світу? Це був би жахливий світ, перед яким темне середньовіччя виглядало б як просто недосить добре просмажена кава.
Є надія на те, що як тільки їхній спільний «ворог» ослабне, то вони почнуть гризтися між собою. Однак, поки сонце зійде, роса очі виїсть. У цьому ланцюгу подій є купа точок біфуркації, які можуть змінити їхній вектор. Наприклад, якщо у січні ми отримаємо фінансування від ЄС і США, а РФ через свої військові спроби вплинути на бюджетний процес спалить усі резерви і не зможе їх швидко відновити. Втрати у них дійсно шалені.
За моїм аналізом відкритих джерел, у них вилітає в трубу полк за день (незворотні + санітарні втрати). Їхні втрати у п’ять разів вищі за наші. А головне у них вилітає в трубу бронетехніка та артилерія. І робить вона це швидше ніж промисловість РФ встигає відновити. Ми не знаємо, чи їхні резерви настільки безкінечні, як вони заявляють. Увесь цей путінський бодрячок направлений лише на західну публіку, а не на відображення реального стану речей. Ми не знаємо, що у нього в запасі. Однак, за дуже приблизним розрахунком, через півтора року таких втрат техніки їхні солдати будуть ходити в бій виключно пішки з підтримкою лише дронів-камікадзе. Для цього нам потрібні снаряди і ракети, а тут…
Нам потрібно дуже багато снарядів. Коли Німеччина дає нам допомогу (7-10 тисяч), то це на один день активних боїв або на тиждень, якщо дуже сильно розтягнути. Військова промисловість Заходу не розгортається належним чином. Це зрозуміло чому – бізнес є бізнес. Отже, якщо приватні інвестори та уряди вкладуться у розширення виробництва боєприпасів і зроблять це шалено швидко, то це буде ще однією точкою біфуркації. Я вважаю це утопією, хоча такій кількості країн випускати 10 тисяч снарядів за добу не є технологічною надпроблемою. Це соціально-економічна проблема. Ніхто особливо не вкладається в виробництво зброї та боєприпасів, окрім хіба Південної Кореї.
Якби Захід зробив це до наступного літа, а ще закрили очі на те, що ми зайдемо на Луганщину через Білгородщину, то у Байдена з’явився б шанс перемогти Трампа. Перемога Байдена нівелює плани РФ на довгу війну. Байден, маючи попереду міжвиборчий період і не маючи змоги знову йти на вибори, надав би нам фантастичну підтримку, і РФ запросила б перемир’я, намагаючись виторгувати хоч щось.
Ось вам перша хороша новина – в період із листопада 2024 року по березень 2025 настане короткотривале перемир’я. Яке воно буде для нас, залежатиме від вищеназваних ланцюгів подій. Та перемир’я буде не довгим. За 3-6 років РФ знову нападе на когось із своїх сусідів. На кого? На будь-кого, хто підставиться і виглядатиме слабкою жертвою. Якщо ми замість посилення армії знову займемося «Великим відновленням», то на нас. До речі, якщо у нас почнеться внутрішня дестабілізація на фоні перемир’я, то Путін зробить це раніше, не чекаючи повного відновлення власної армії.
Однак, усе вище написане дурня. Тому, що це лише дерево можливостей, в якому погані сценарії виглядають більш ймовірними, ніж хороші. У сторону поганого сценарію людство як система рухається самостійно, немов до головного атрактора. Для хорошого сценарію потрібен цілий ряд виняткових випадків – певною мірою везіння. Тож, щоб ми не говорили про «краплю в океані» чи якусь іншу ідеалістичну дурню, від нас особисто перебіг подій залежить не більше, ніж на одну стомільйонну частку відсотка. Потрібно планувати не те, як ви зміните перебіг подій, а що ви будете робити, коли вони так розвиватимуться. Я маю такі поради.
Підніміть руки на рівень очей і розчепірте пальці. Кожен палець на лівій руці – це те найгірше, що з вами може статися, кожен палець на правій – найкраще. Продумайте, що саме відповідає кожному з пальців. А ще потрібно пам’ятати, що життя кожної людини – це книжка написана нею самою. Хто б не писав, але кожна книжка рано чи пізно закінчиться. Усе, що ми можемо, – це зробити, щоб вона була читабельною і/чи корисною. Ось так і потрібно будувати свої плани – намагатися діяти зараз так, щоб книга нашого життя не була викинута майбутнім у макулатуру чи подерта на розпалювання пічки.
Для мене особисто найгіршим сценарієм є безсило спостерігати, як до смерті закатовують найдорожчих для мене людей, а потім і мене катують. Я робитиму усе можливе і неможливе, щоб цього уникнути. Найкращим сценарієм є можливість моєї лабораторії взяти участь у проекті тераформінгу ESA. Наприклад, розробити самодостатню екосистему для першого європейського поселення на Місяці (до Марсіанського варіанту я точно не доживу). Для другого (найкращого) сценарію я витрачаю весь свій час вільний від підготовки до першого (найгіршого). Саме з цієї причини і через коментарі, які я передбачаю, це мій передостанній військово-політичний допис (є ще один, останній, із яким я ношуся, як дурень із ступою, і не наважуюсь викласти). Далі буде лише про космос і екологію (ту що справжня).
І остання, але не за значимістю, порада – поспішайте докохати, долюбити, дообняти тих, хто вам по-справжньому дорогий, – кожної миті така опція може бути відключена.
