Тривалий дефіцит боєприпасів матиме дуже неприємні наслідки
Днями командувач військ ОСУВ “Таврія”, котрий воює від Авдіївки до Мелітополя, у бесіді з Reuters поскаржився на проблеми з боєприпасами 122 мм та 155 мм.
У противника, загалом-то, такі самі проблеми, але зберігається його перевага в 5-7 разів по інтенсивності обстрілів.
Коли снарядів не вистачає, починається процес визначення нових пріоритетів, перерозподілу задач і перекидання боєприпасів між напрямками бойових дій. Якщо коротко описати цей процес, то – ну його нафіг таке починати. Але командувач “Таврії”, на жаль, змушений.
МО каже, що швидко дефіцит боєприпасів не покриє, тому проблема розтягнеться в часі. Міністерство вживає заходів компенсувати це випуском БПЛА (на яких потужностях МОУ це робить – уяви не маю) та виробництвом 155 мм снарядів, що теж питання. Мінстратегпром поки не каже нічого зовсім.
І ми, і противник шукають 122 мм та 152 мм снаряди по світу. Ворог знайшов у Північній Кореї. Ми підгребли все, що лишилося у сусідів по колишньому соцтабору. Союзники надали 155 мм системи і постачають снаряди, але ми витрачаємо більше, ніж вони виробляють. Поки.
Ситуація така: Сили оборони змушені економити, знижуючи інтенсивність вогню та скорочуючи обсяги вогневих завдань, міняють оперативні плани, котрі набувають більшої невизначеності.
Тривалий дефіцит боєприпасів матиме два дуже неприємні наслідки:
– Сили оборони перейдуть в оборону там, де могли б просуватися;
– Зменшення обсягів вогневих завдань завжди компенсується збільшенням наших втрат, діалектика природи війни така.
Що робити? У світі існують дві технології виробництва корпусів снарядів – литво зі сталистого чавуну та гаряче пресування. Хто гортав таблиці стрільби будь-якої гармати, звертав увагу, що для снарядів, виготовлених по різних технологіях, – різні таблиці. Сталистий чавун – купа уламків, але посередня точність геометричної форми снаряда, дешевизна та масовість виробництва, котрі потрібні у військовий час. Гаряче пресування – те, що треба для високоточних боєприпасів, активно-реактивних та всього того, що має влучненько прилітати кілометрів на 25-50. Дорого. Але воно того варте.
І ось тут слід запитати мовчазний Мінстратегпром: скільки в державі є ливарних цехів і виробництв гарячого пресування? Скільки з них ВЖЕ почали виробляти корпуси для снарядів БУДЬ-ЯКОГО калібру? Що держава має зробити, щоб власникам цих виробництв було цікаво це робити?
Воєнні легко назвуть цифру, скільки в Україні авторемонтних майстерень, є таке донесення, але ось тримати на обліку металургію ЗСУ були явно не готові…
На фото: цех заводу Les Forges de Tarbes французької групи Europlasma. Фото: Alain Gastal / Radio France
Він розкритикував публікацію агентства Reuters, коментар якому раніше дав командувач оперативно-стратегічним угрупуванням військ (ОСУВ) “Таврія” Олександр Тарнавський. На думку Штупуна, в гонитві за гучним заголовком журналісти спотворили слова командувача.
