Розділена країна
Останній тиждень і реакція представників влади на деякі речі підтвердили в публічній площині те, про що знають всі, хто дотичний до війни. В нас дійсно країна розділена на дві частини.
Причому цей тиждень показав, що ця прірва проходить навіть там, де її не має бути. Через те, що є певна категорія управлінців, які ЗОБОВ’ЯЗАНІ знати всі деталі та РОЗУМІТИ всі процеси. Але не знають, не розуміють і не вміють працювати з інформацією, яку їм надають. Бо їм надають за родом діяльності всю. Але або не вміють з нею працювати, або “не царскоє ето дєло”. Я не про пересічних громадян, які дивляться марафон. Це про політиків та “управлінців”, яких призначають ці політики.
Одна частина воює, живе війною, переймається всіма деталями і ЗНАЄ, що насправді відбувається на фронті. В окопах, зі снарядами, навіть з набоями до стрілецької зброї самих розповсюджених калібрів. І знає можливості та ефективність ворога.
І друга частина, яка вважає, що за неї війну повоюють десь там далеко хтось інші. Для якої війна – то цифри на папері та стрілки на карті. І яка вважає, що якщо з однієї колонки переписати цифру в іншу, то буде прорив, наступ, успіх “в полі”.
Одна частина суспільства показує стійкість на війні, а інша стійкість та впевненість вимірює «понаднормовими» годинами сидіння в своєму кабінеті в комфортному кріслі.
Реакцію представників влади на статтю Залужного, де вони знайшли якусь невпевненість або ще якийсь негатив, відверто кажучи, було неможливо передбачити. Бо всі, хто має відношення до війни та знають, що насправді відбувається, знають реальній стан речей, прочитали все, що було написано, і знають, чого не БУЛО написано.
І всі, хто це розуміють, вважали, що про цей стан знають всі, кому потрібно знати. І всі розуміють, що про це треба було казати ще вчора. І що цією статтею Головнокомандувач відповів на питання, які наші союзники задавали своєму президенту, але адресували нам. Стаття Залужного для тих, хто знає реальній стан речей, не сказала нічого нового. Вона просто показала, що Головнокомандувач володіє всієї інформацією, чітко розуміє проблеми, з якими мають справу люди в окопах. І саме головне – він шукає рішення.
Війна з росією показала дуже просту річ. Стійкість, мужність, героїзм ціною свого життя не зупинить ворога.
Ворог піде по тілах загиблих захисників і увійде в беззахисний дім. Спинити ворога можна, тільки знищивши його фізично. Його та ресурси, які ворогу допомагають воювати. Їх багато, і втрати їх не лякають. Принаймні поки.
Після того, як пройшов перший хаос початку повномасштабки, ми криком кричимо, що нам треба не просто «вмирати за Україну», а нищити ворога. Бо наша смерть його не зупиняє. Українці показали і сьогодні показують, що мають стійкість і мужність протистояти сильнішому ворогу.
Але нам треба рішення, зброя і техніка, яка компенсує нам кількість ворога. Нам треба рішення, які якістю зможуть нівелювати перевагу ворога в живій силі та чавуні.
А у нас топ-чиновники, які розмовляють лозунгами та якимись кричалками замполітів РККА.
Але у Залужного є розуміння і є варіанти рішень, а у чиновників – ні. І істерична реакція це дуже явно показала. Тому вони свою паніку намагаються заховати за лозунгами.
Але в окопі від лозунгів та замполітських штучок користі не дуже. Це так не працює.
Не треба заважати військовим, які доказали свою ефективність і зробили неможливе з обмеженими ресурсами. Не треба вимагати від військових того, чого неможливо зробити без техніки, зброї і БК. Бо війна на стратегічному рівні – це математика. І вона досі не на нашу користь.
І я, правда, не можу зрозуміти, про яку політику може йти мова, якщо ворога ще не зупинили? А ті, хто вважають, що війна десь дуже далеко, і все вирішить хтось інший, можуть бути дуже сильно засмучені одного дня.
