Про низьку продуктивність БПЛА
Розробник українських БПЛА “Довбуш” Володимир Яценко в ефірі “1+1” розповів, що безпілотники, які передають на фронт, працюють лише на 30% своїх можливостей. Причиною Яценко назвав безправність пілота. Пілот БПЛА часто-густо не має відповідної військово-облікової спеціальності (ВОС), за документами він артилерист або сапер. Через це пілот стає безсилий перед командиром. Йому наказують летіти в дощ або за штормового вітру, і “пілот” не може відмовитися.
В результаті втрачається літак, який міг би ще довго літати і розвідувати. Простіше, махом зникають від 7 тисяч до 100 тисяч доларів США. Слабо?
Пан Яценко сказав чисту правду. Подібний стан справ у ЗСУ скрізь і поруч – я сам посмакував таким. Але це лише частка правди.
Почнемо з того, що далеко не всі люди здатні керувати безпілотником-літаком. Аби стати зовнішнім пілотом, треба уміти швидко приймати рішення, розумітися на аеродинаміці літака, треба уміти користуватися зовнішнім обладнанням (камери, GPS-трекер тощо) тощо.
Це не жарт, я – інструктор по БПЛА, і я регулярно бачу курсантів, які не можуть читати мапу. Я регулярно бачу людей взагалі далеких від електроніки. Тільки не падайте, бувають випадки, коли навчатися на БПЛА з частин командири присилають бійців, які ВЗАГАЛІ не знайомі з комп’ютером.
Очевидно, на БПЛА-літак не можна поставити першого-ліпшого. Звісно, є випадки, коли водити борт навчаються прямо в частині. Ключове слово – навчаються. У досвідченого пілота, здатного навчити.
Я згоден з паном Яценком, невиправдано багато літаків втрачаються через те, що командування ставить нереальні задачі та ігнорує доводи пілотів. Приблизно так: “- Вперед, лети! Там люди гинуть! – Але пане командире! Вітер, дощ! Літак втратимо! – Сміливого відчув?! Кортить в окопи?”.
Можу вас обрадувати, наявність у екіпажу ВОС зовнішнього пілота або оператора БПЛА – допомога слабка. Аби сперечатися з командиром, треба аби сам пілот був людиною з твердим характером, і аби він змусив офіцерів із собою рахуватися. Мені довелося таких бачити, в тому числі без жодних ВОСів по БПЛА. Але це явно не про організацію роботи.
І це не межа. Пілота, який втрачає техніку, запросто відправляють на “нуль” водити “Мавік”, – я сам побув у такій шкірі. А можуть відправити в окопи, як простих піхотинців, – на моїх очах так відправили якось екіпаж “Посейдона”, що лишився без літаків. Я ще багато чого можу розповісти. Якість польотів, кажете?
Так, я чудово знаю про наказ Міноборони №661, покликаний поліпшити життя пілоту. Я знаю натомість, про які накази і норми статутів згадують командири, коли їм наводять 661-й наказ.
Пан Яценко як вихід пропонує відправляти пілотів на профільне навчання та присвоювати їм ВОСи. Ще – розділити спеціальності по БПЛА, бо наразі на одному ВОС висять пілоти і FPV-дронів, і ударних коптерів, і літаків-розвідників та корегувальників. А там різна специфіка. Цілком згоден що це робити необхідно, але глибоко певен, продуктивності використання БПЛА це критично не поліпшить. Бо причина насправді у совку в мізках багатьох командирів. Причина в ставленні до техніки не як до ресурсу, на який витрачені людські гроші, а як до разового розхідника.
У нас до людей все ще буває таке ставлення, якого відношення ви хочете до техніки? Але чи можна зробити щось тут і зараз?
Можна. Наприклад, нарешті організувати забезпечення пілотів технікою. Я регулярно чую, як курсанти кажуть одне одному: «Не маєш знайомих волонтерів – що ти забув серед безпілотників?». Як на мене, вичерпно.
І ще. Я регулярно чую, як більш досвідчені пілоти навчають новачків, як правильно відлинювати – симулювати поломки літака, або сильний вітер, наприклад. «Бойову задачу виконувати треба, ідіотський наказ – ні».
Солдатська кмітливість вихід уже знайшла. Коли знайде командирська?
Трошки неприємних фактів для адептів “треба просто більше дронів, навіщо розумітись у процесі, стандартизувати координацію, злагодження, вносити програмну автоматизацію, що це взагалі таке, не знаємо”.
1) Досі наші літаки на “віраж-планшеті” ППОшників часто відображаються як ворожі. Їх не збивають тільки тому, що в самому секторі налагоджена координація по чатам і ППОшники знають, що ось “цей ворожий борт – насправді не ворожий .” У самих пілотів немає доступу до цих даних, тобто якщо ППОшник бригади це не помітив і це не контролює – то за бортом пілота, можливо, прямо зараз полює все наше ППО, а він про це не знає. Можливості швидко до когось додзвонитися та поміняти статус літака немає.
По моїм літакам стріляли свої засоби ППО вже декілька разів. І так, частина поданих в звітах “збитих зал та орланів”- то не зовсім зали та орлани 🙁 .
2) В нас досі немає засобів обʼєктивного контроля над дружнім РЕБом. Пілоти досі не знають, де включилась яка машина і на яких частотах вона давить який район. Що цікаво, пілоти зобов’язані подавати маршрут, висоту, частоти, точний час, а РЕБ – ніт. При тому що, мабуть, повинно бути навпаки, бо по елементарній логіці БПЛА не може зашкодити нашому РЕБу, а ось наш РЕБ – навпаки. Крім того, “Ноти” як працювали без узгодження з бригадою, яка відповідає за сектор, і борти якої тут літають, так і продовжують працювати.
3) На сьогодні немає досі програмного засобу обʼєктивного контролю над дружнім РЕБ (та і над ворожим теж хотілось би, навіщо ці всі пластуни та тисиайкі на фронті працюють?), якщо РЕБовець десь проїбався, то він просто пише в чат “я не працюю” та срочно біжить виключати машину. А в цей час пілот не розуміє, що з його бортом, може, вийшла з ладу антена, може, ще щось наїбнулось, бо йому ж кажуть, що наш РЕБ не працює, а він звʼязок з бортом стабільний встановити не може. Якби РЕБовець чесно сказав би, що проїбався та зараз виключить машину за 5 хвилин, то пілот би розумів, що робити, він би на цей час просто підняв би борт вище та тримав би його в одному районі, поки не вимкнуть РЕБ. Але оскільки йому кажуть, що наш РЕБ не працює, то він старається посадити якнайшвидше борт аварійно, бо боїться остаточно втратити над ним контроль із технічних причин, і в багатьох випадках розбиває його. Можливості зразу зрозуміти, яка в цей час машина працювала, немає. Треба фізично кататися зі спеціалістом по всіх машинах сектора та аналізувати логи, а РЕБівці просто не дають це робити. Програми, в якій було б видно, яка зараз машина працює, по якому азімуту та на яких частотах, не їснує досі.
Тому зараз робота пілота БПЛА – це як похід по мінному полю, де дружні сили постійно мінують твої тропи та в цьому ще і не зізнаються.
Програмне рішення, яке звʼязало ці три сили, які ділять одне небо, немає в розробці по сьогодні. Робиться шось для автоматизації координації бортів у повітрі, щось робиться для координації РЕБа, є програми координації ППО, але єдиного інструменту так і не замовлено, бо ті, хто відповідають за цей напрямок, не розуміють, як побудувати техзавдання на це програмне рішення.
Як результат, скільки ми втратили БПЛА від дружніх засобів? Ваша версія? Бортів на мільйон долларів? Та не смішіть. На десять мільйонів? Ха.
Набагато більше. Це не враховуючи тисяч невиконаних пілотних завдань в умовах бойових дій. Хоча така автоматизація процесу коштувала б в розробці відносно небагато. Але в нас інший шлях, ми засипаємо армію дронами, не контролюємо ефективність роботи підрозділів і координацію, а взаємодія на другий рік повномасштабки в нас досі через чати.
І реальні цифри втрат БПЛА від дружніх засобів вас би шокували.
Якось така реальність.
Ну, як-то кажуть, скелетон повернеться до вас пізніше з новим неприємним фактом. Не перемикайтесь.
На фото: Дмитро Вовнянко з товаришем. Десь біля Вугледару. Фото: Дмитро “Калинчук” Вовнянко
