Старі та нові союзники США
Час від часу бачу у стрічці ображено-заздрісні дописи: мовляв, нехороші амери які, от як Ізраїлю – так одразу, миттєво, авіаносні групи шлють, БК постачають, гроші виділяють. А як Україні – так неохоче, тоненькою цівочкою, із запізненням.
Ну до певної міри це правда. Точніше, було правдою. Але на те є причини.
Розумієте, в політиці є така річ, як давні союзи, звичні патерни та традиційні зони інтересів. Важить накопичений досвід, важать колись ухвалені принципові рішення, важать помилки і вірні рішення.
Америка перебуває в союзницьких стосунках із Ізраїлем доста давно. А починалося їхнє союзництво далеко не безхмарно, навіть і навпаки. Хто цікавився історією воєн, які вів Ізраїль, ті в курсі, що були ж навіть ембарго на продаж зброї Ізраїлю, не те що на безоплатну допомогу.
Ізраїль своє союзництво буквально виборов, у низці жорстоких воєн, які ставили державу на межу виживання.
Крім того, йдеться ж про Близький Схід. Опріч особливих стосунків з Ізраїлем, США вже тривалий час опікуються цим регіоном у цілому. Війни в Затоці пам’ятаєте?
Ну такий вже регіон, там час від часу визріває якийсь агресор, що починає створювати суттєві трабли сусідам. І доводиться його втихомирювати. Інколи це робив Ізраїль, інколи США. Бува що успішно – принаймні після Війни Судного дня в Єгипту дружні стосунки зі США й терпимі з Ізраїлем. Тому для США наведення ладу на Близькому Сході – звична річ, тож вони вписуються швидко.
В нашому ж регіоні вони ще ніколи не двіжували. Відповідно, досвіду немає, знань, з ким можна мати справу, з ким – ні, немає, як краще діяти – теж невідомо. Нема пост-знання, яке може підтвердити чи спростувати правильність вчинків і політики. Я й те дивуюся, що вони зважилися, і то доста швидко й беззаперечно.
Нашому союзництву зі Штатами дуже-дуже небагато часу. І я вам так скажу: порівняно з тим, як складалася близькосхідна політика й союз із Ізраїлем, так нас набагато швидше визнали гідними довіри. Я б сказала навіть, що може йтися про кредит довіри.
Інша річ, що широкий загал свої несвідомо накопичені знання щодо американської політики в близькосхідному регіоні й у нас так чи інакше базує на радянській пропаганді. А вона завжди подавала Ізраїль як проксі США, навіть коли між цими державами існували суттєві розбіжності. Чому – ясно, Совіти всю другу половину ХХ ст. мутили на Близькому Сході так само, як тепер мутить рашка. Пакували арабський світ зброєю, плекали панарабізм тощо. Тому брехали хоч що, аби вороже до Ізраїлю.
Оця стара політична карикатура якраз дуже гарно ілюструє мою тезу. Бо дивіться, вона, фактично, стверджує, що США якось винятково підтримують український національно-визвольний рух. Але ж ми чудово знаємо, що це не так. І перші роки Незалежності підтримки не мали, навіть політичної. (Совіцька пропаганда брехала, яка несподіванка 😉 ).
Ба більше, після 2014 року, коли зазнали агресії, все ще не мали підтримки, і політичної так само не мали. Обама (хай його гикавка вхопить) анексію Криму фактично проігнорував, США від врегулювання самоусунулися. Все розрулювали європейці, читай – Меркель, у властивому їй рашколюбному стилі.
Така підтримка складається лише тепер. І ми можемо пишатися: це здобуток поколінь, що живуть нині.
(Ну і старому дідові Байдену дяка, що вже там. Все ж так знайшов у собі сили виправити наслідки байдужості свого колишнього шефа).
А Совіти… вони просто накричали у вуха Світобудові такий стан речей 😉 . А треба було тримати свій брудний балакучий язик. І не виголошувати самозбутніх пророцтв.
