«As long as it takes»
Президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн у доповіді Європарламенту про стан Союзу ще раз ствердила важливу думку, яка мотивує західних союзників допомагати Україні:
Поразка України і перемога росії матимуть катастрофічні наслідки для миру в усьому світі.
Від Атлантики до Тихого океану, від Центральної Африки до Південно-Східної Азії потенційні агресори отримають чіткий сигнал. Можна нападати, забирати силою, і тобі нічого не буде, достатньо лише знайти шляхи обходу санкцій.
Це занурило б світ у темряву права сили і наблизило, а не віддалило б, небезпеку ядерної війни. Бо стримування з глобального все більше набувало б місцевого характеру. І пальці на «червоних кнопках» ставали б більш нервовими під тиском постійної загрози.
Звідси формула підтримки України, яка рефреном повторюється у виступах західних посадовців: «стільки, скільки потрібно». “As long as it takes”.
Але острах глобальної нестабільності одночасно і стримує безоглядну і одномоментну підтримку України зброєю і боєприпасами. Більш безпечною вважається пресловута концепція «варення жаби»: росія має слабнути, до кінця зберігаючи ілюзію, що не все втрачено. Аж поки ерозія механізмів прийняття і виконання рішень у кремлі зробить наказ про ядерну атаку неможливим для виконання.
З іншого боку, існують сподівання на дипломатичне вирішення конфлікту. Мовляв, кремль, виснажений до неможливості продовжувати війну, піде на «прийнятні» умови миру/перемирʼя. Прийнятні для українців, які також виснажені і втратами, і руйнуванням економіки. А потім нам допомагатимуть відновлювати економіку, а росії намагатимуться заважати відроджувати військовий потенціал. Поки не забудуть, не пустять на самоплив і не отримають продовження війни – але вже за іншого покоління політиків.
Поки що будь-які спроби вийти/вивести на переговори розбиваються об бажання саме росіян воювати далі. Вони сподіваються на виснаження України, втому Заходу, зміну влади в США… і прочая, і прочая. Тому вони лізуть і лізтимуть.
Про те, що робити нам, говорено-переговорено.
І про ефективність використання внутрішніх ресурсів – зі справжньою єдністю і мінімізацією корупції.
І про донесення реальності до західних союзників – на всіх рівнях, від урядів до громадян. І обʼєднання зусиль для цього.
І про концентрацію коштів на запуск власного воєнного виробництва (де потрібно – в співпраці з союзниками).
Але всі ці зрозумілі начебто питання або так і залишаються побажаннями, або реалізуються у спосіб, який лише відкладає, а то і заглиблює проблему.
Замість боротьби з корупцією – світлошумові ефекти.
Замість дотримання єдності – атаки на опонентів.
Замість концентрації ресурсів – намагання розорити місцеве самоврядування (з передачею коштів не Міноборони навіть, а ДСТЗІ і МінСтратпрому, де вони і загубляться).
Замість широкого донесення позиції до союзників – безглузді обмеження на виїзд…
Щоб покращити становище, варто починати змінювати найпростіше. Що робити, зрозуміло. Як думаєте, що заважає?
