Не залишатися замкненими в національних кордонах
Як сьогодні мудро сказав Шарп (до речі, він повернувся в телеграм, і ви знову його можете читати), «Україна керує Росією».
Держава, яка вважала себе рівною США і Китаю, тепер знову рефлексує лише на Київ, як у прадавні часи.
Україна чи не вперше в історії має беззастережну підтримку Заходу (тут дуже важливо її втримати і в подальшому прагматично конвертувати в економічний ренесанс), намагається, почасти незграбно і невміло, вибудувати свою підтримку і в інших регіонах світу.
Водночас ми геть забули про власний регіон, зокрема про такий чудовий інструмент як ГУАМ: Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова. Можливо, замість Азербайджану чи на додаток до нього може бути Вірменія, де останнім часом відбувається відхід від Москви. У цьому обʼєднанні Україна могла би стати локомотивом по входженню цілого регіону в ЄС і НАТО.
І не треба боятися великих викликів: ми ще не там, а вже інших тягнемо. Чи слухати, що спершу ми маємо вирішити власні проблеми. Ми їх ніколи не вирішимо, якщо це будуть лише наші особисті проблеми.
Таким кроком ми суттєво послабимо Кремль на десятиліття і привчимо європейців, які досі боязко виглядають із-за валів Траяна, до думки, що сильна і безпечна Європа закінчується не на східних кордонах України, а йде набагато далі на схід. Врешті-решт, ще Ясон подорожував до Колхіди за Золотим Руном.
Те, що влада Грузії не хоче, Вірменії – вагається, Молдові – страшно, а Азербайджан йде власним шляхом – не аргумент.
ЄС і НАТО, спілкуючись з Кучмою, Януковичем чи «Єрмаком», насправді говорили з Україною, переконуючи наших «лідерів» по-доброму, при тому не маючи особливих ілюзій щодо їхнього справжнього нутра.
Майбутнім союзникам України варто запропонувати успіх, визнання і набагато більші можливості, аніж залишатися замкненими в національних кордонах.
Для нас після війни мати на сході пояс дружніх держав не менш важливо, аніж виграти війну. Бо роль форпосту героїчна і захоплива, але невдячна: першим палять і руйнують саме тебе. Так було вже не раз, і доцільно припинити цей тред.
Та й обміняти полонених придністровських бандюків на захоплених українців зайвим не буде.
А от Подоляк верзе відверту дурню. Дати такого публічного ляпаса Індії і Китаю – це треба дуже постаратися, навіть на прохання Кремля.
Сподіваюся, він піде в зимовий наступ, під кригою Дніпра.
