Зараз не час плодити ворогів ззовні
Україна отримала безвіз у стані війни з РФ, коли частина наших територій була окупована. В це, до речі, мало хто вірив. Навіть деякі мої близькі друзі говорили, що цього ніколи не буде, а у ВР тодішнього скликання Самопоміч і Батьківщина всі наші дії для отримання безвізу називали піаром.
Україна отримала статус кандидата в члени ЄС у стані повномасштабної війни з РФ. На жаль, саме війна підштовхнула Брюссель до цього рішення. Й головним переговорником виступили не влада, не президент, а наші ЗСУ й жертовність українців, які переконали Париж і Берлін, Відень і інші столиці не блокувати наше кандидатство.
Зараз Україна має боротися за прискорене членство в ЄС і НАТО. Й якщо ми отримаємо цей омріяний статус, коли ще частина наших територій будуть тимчасово окуповані, це буде нашим успіхом і частиною майбутньої великої Перемоги.
Коли ми були владою, то важливою частиною стратегії реінтеграції вважали розвиток прифронтових територій. Звільнені Маріуполь, Сєвєродонецьк, Краматорськ і Бахмут відбудовувалися, розвивалися і мали разючий контраст з окупованими Донецьком і Луганськом. Люди, які приїжджали за пенсіями і до родичів з тимчасово вкрадених РФ територій мали бачити цю різницю. Ми прагнули, аби їх вибір кращого майбутнього для себе і дітей був за Україну, нехай навіть із прагматичних, а не ідеологічних міркувань.
Престижність українського паспорту після отримання безвізу також працювала на реінтеграцію.
Я не знаю, яка стратегія перемоги і реінтеграції нинішньої владної команди. І деякі заяви представників ОП з незрозумілим статусом, керівників монобільшості і ко відверто лякають.
Світ ніколи не визнає окупації Криму, Донбасу, будь-яких українських територій. Це аксіома. Якщо ж ми добʼємося членства в ЄС і НАТО як визнання внеску України в колективну європейську безпеку на етапі, коли частина наших територій будуть ще під окупацією, це буде безумовний дипломатичний успіх. Який прискорить падіння Росії в її нинішньому вигляді, а отже повернення територій.
Люди в окупованих регіонах точно хотітимуть жити краще, в країні, яка є частиною цивілізованого світу, отже там буде більше проукраїнських настроїв.
Дуже зручно в мʼякому кріслі воювати до останнього українця. Реальність значно жорсткіша.
Відсутність запрошення на G20 – не дуже хороший сигнал. Владі варто не ляпати язиками про каву в Криму і перестати звинувачувати в усьому союзників. Усвідомити, що час грає на Росію і конʼюктура світу змінюється. Врахувати це в нашій переговорній стратегії. Ключова мета – зберегти державність і Україну. З українцями.
Більше того, публічно на НАТО накинулися ті, хто півтора роки тому в Стамбулі були готові підписати відмову від НАТО, частини українських територій і навіть від частини ЗСУ, узгодивши з Москвою кількісне обмеження нашої Армії.
Зараз не час плодити ворогів ззовні. Треба зробити все, аби на Вашингтонському саміті ми отримали запрошення. Всі впевнені, що до того вип’ють каву в Криму? Питання риторичне. І право давати на нього відповідь мають тільки військові, а не клерки ОП і парламентські воюваки.
Колаж із відкритих джерел
