Прозріння? Справами, а не заявами
Бачу, як представники влади (і не лише пані Верещук) переймають риторику здорового глузду.
Думки, які виходять із реалій.
Кілька місяців, зокрема, і я говорю про подібне:
Що війна триватиме довго, а солоденькі казочки про каву в Ялті за 2-3 тижні лише шкодять;
Що нам, за великою мірою, ніхто нічого не винен, тому робота з партнерами має від спецефектів перейти до системи, із залученням всіх спроможних уплинути на рішення у західних столицях;
Що корупція підриває ефективність;
Що необхідне виробництво усього потрібного фронту, а для того – правильні пріоритети;
Що єдність важливіша за амбіції…
Але не поспішаймо радіти. Бо маємо справу зі спецами з мімікрії.
Влада має одну визначальну відмінність від усієї решти учасників суспільних дискусій. Вона має повноваження і ресурси РОБИТИ.
Тому оцінювати будемо за змістом законів, за реакцією на корупцію, за пріоритетами в діях, за кадровими рішеннями, за ставленням до опонентів і до суспільства.
А тут за кожним пунктом – поки все як було.
Утім, саме визнання реалій – хай вимушене, хай під тиском, хай, може, нещире, – показує, що публічний тиск працює.
Тож більше викриттів, і на їх основі пропозицій і вимог. Ігнорувати у влади стає дедалі менше можливостей.
Лупаймо цю скелю ©.
