«Рано или поздно так произойдет…»
Что, Марго? В тот момент, когда ты и ждать не ждала, думать не думала, бумеранг засвистел над головой? Пригнулась? Присела? Зажмурила глаза от страха? Завыла истошно? Мгновенно в голове всё то, чем ты оправдывала войну против Украины, против миллионов мирных людей, сменилось на бормотания молитв за здравие своего мужа-упыря?
Когда-то ваш ряженый, лубочный бунтарь Гарик Сукачев написал песню «Птица». Она начинается словами, которые сейчас напрямую касаются тебя, потворю:
«Рано или поздно так произойдет,
Все погаснут звезды, небо упадет.
Грустная минута, горе через край, ты захочешь чуда,
Ты захочешь чуда, так захочешь чуда, что поверишь в рай…»
Только вот не будет никакого чуда. Как не скули и не бейся головой об пол. Не будет! Потому что бумеранг уже свистит над твоей головой, істото! И когда ты будешь в своих так называемых «молитвах» обращаться к Матушке, она, глядя на тебя, молча достанет из-под складок белой ткани, нет, не чудо для тебя, она достанет пачку фотографий и начнет их бросать на пол перед тобою. Молча. Глядя на тебя, скулящую на полу. Тысячи фотографий из Бучи, Бородянки, Мариуполя, Винницы, Днепра, вчерашнего Запорожья, Оленивки… Молча. Тысячи фотографий. Тебе в лицо.
И твоего мужа там тоже встретят те же самые фотографии! Огромные бигборды. Вокруг. Сотни. Тысячи. И колонки. Мощные колонки. Гигаватты звука. Крик украинских матерей, потерявших своих детей от российских ракет и бомб! Крик и плач. Круглые сутки. Всегда. Вечно… Сначала для твоего мужа, а потом и для тебя!
«Рано или поздно так произойдет…»
И да! Глотай, Марго… Глотай!
Коли я був юний, я тяготів до абстрактного гуманізму.
З цього приводу ми часто спорили з моїм батьком, який припускав деякі виключення з гуманізму для окремих осіб і навіть груп на кшалт “сс”.
З приводу гітлера і компанії я не сперечався.
Сержант Джон Вудс (на фото нижче – Ред.), виконувач приговорів нацистам у Нюрнберзі, викликав мої великі симпатії.
Потім був стройбат у Забайкаллі, як я його назвав “гулаг-лайт”, який трошки позбавив мене абстрактних гуманістичних ілюзій.
Пізніше одного разу в Єрусалимі я був шокований радістю моїх ізраїльських колег по семінару, які бурно раділи військовій страті якогось поважного терориста під час інтифади.
Через деякий час я сам був у захваті від показової страти гіві й мотороли.
Нас навчили ненависті й люті.
Ми радіємо загибелі ворогів, які вбивають нас і наших співвітчизників.
Нам до душі хвороби й смерть путінських пропагандонів.
Найбільше бажання страти однієї, не скажу людини, об’єднує всіх українців, та й не тільки їх.
Радіємо і чекаємо разом.
Слава Україні!
Фото на заставці: ЗМІ окупантів
