Замкнуте коло адмінресурсу
Монобільшість у Верховній Раді дає змогу підім’яти під себе законодавчу гілку влади. Більшість своїх людей у регіональній владі дає змогу підім’яти під себе не тільки фінансові потоки, але й дещо більше, на мій погляд – адмінресурс.
Це з одного боку люди. А з іншого, виходить, не зовсім. Бо це такий ресурс, який, на жаль, прийнято у нас використовувати і в хвіст, вибачте, і в гриву. Школи, дитсадки, лікарні, соціальні служби, всілякі підрозділи з великою кількістю чиновників – це маса людей, яких використовують більше через кнут, а не через пряник.
Дякую всьому, що мене виховало, що я не пішла за трендом постсовку, бо наші батьки на той час здебільшого вважали – треба дитину віддати туди, де завжди копієчка. Тобто під молот держави. У чиновники. Ну хоч маленькі. Ну хоч кудись. Податкова, поліція, соціальні служби, служби зайнятості, ДСНС, прикордонники – там завжди тепло, сухо та передбачувано. За рідким виключенням. На нижчий ланці цінування людської праці – вчителі, лікарі, вихователі, бібліотекарі… Тут тобі крутись, як зможеш. Ставай сам собі підприємцем на роботі у держави. Копійки отримаєш точно, ну а далі як сам собі щось придумаєш.
Але коли мова заходить про вибори, то отримай, друже, вказівку зверху. То ти зустрічаєш мера в аеропорті (було таке колись у нас в Харкові, коли ще живий на той момент Кернес повернувся з лікування). То тебе на прибирання території. То тебе на створення правильної картинки для масового заходу. То тобі “дружня порада”, за кого поставити галочку в бюлетені. Бо ж є система, а в системі є керівник. А ти – гвинтик. Бо ти на гачку, друже. На жаль.
А далі ось так: береш під свій контроль, для прикладу, Полтаву – і у тебе є адмінресурс для забезпечення своєї політичної діяльності на найближчі роки. А сюди тепер додається і бізнес, який від тебе залежить. Хтось не отримає замовлення від міста і не зможе працювати. Хтось не виграє тендер. Хтось вилетить із місцевого ринку. Хтось побачить на своєму порозі рейдерів від влади. Це для прикладу, про що ми з вами і так давно знаємо.
Бо ж живемо по інерції за прикладом рашки. І коли хтось намагається цю інерцію руйнувати, то знаходяться ті, кому саме такий устрій, суцільний контроль, керування адмінресурсом вкрай потрібне, щоб утримати владу. Це як дехто тримає віжки в самому Києві, а треба ж утримати кожну конячку в регіоні, щоб не відбилася від рук. Щоб якийсь неслухняний мер, не дай боже, не пішов наперекір тому веселому та святковому майбутньому, яке так старанно малює нам безперервний телемарафон.
А люди з адмінресурсу – вони справді люди. Тільки ті, яких ніхто, на жаль, не цінує. А хтось і з них самих не цінує сам себе. Ось таке замкнуте коло.
Ось так і живемо.
