Нова битва за Бахмут. Як ініціатива перейшла до ЗСУ
Кирило Данильченко для BBC Україна
Район Бахмута лишається однією з ключових ділянок війни Росії проти України. Але ролі сторін там змінилися. Після того, як взимку росіяни змогли захопити руїни міста, ініціатива під Бахмутом поступово перейшла до українських сил.
Про стратегічну роль Бахмута і району на захід від нього, що може стати “кинджалом углиб України”, минулі бої та нинішнє просування ЗСУ – у блозі воєнного оглядача Кирила Данильченка для BBC Україна.
Зимова кампанія росіян
Ціллю російської армії взимку 2023 року в східному секторі по лінії Сіверськ-Соледар-Бахмут було максимально вийти з міської забудови. Там воювати важко, дорого і незручно.
Цей район, що раніше мав одну з найвищих у Східній Європі щільність населення, складається не лише з панельних висоток депресивних мономіст.
Це ще й нескінченні заводи, на зразок Knauf у Соледарі чи виробництва шампанських вин у Бахмуті, це соляні шахти, крейдяні кар’єри, а також мережа селищ, що утворюють павутиння приватних будинків, перемішане з промзоною.
Воювати за таких умов – це проходити за 17 місяців повномасштабного вторгнення 34 км від Попасної.
Це захопити Knauf ще у серпні 2022 року, а за чотири місяці боїв просунутися лише до околиць Соледара та Яковлівки.
І це ще серйозний успіх для росіян. Адже за цей же час на інших ділянках вони могли залишатися у межах Мар’їнки чи втрачали роту за спробу захопити шахту біля Красногорівки.
Повертаючись до району Бахмута і міст на захід від нього, слід пригадати, що тут все починалося у 2014 році на Донбасі. Ціллю проксі-загонів Гіркіна, Безлера та інших тоді була саме Слов’янсько-Краматорська агломерація.
Вони прагнули сховатись у ній, щоб підрівняти шанси при загальновійськових боях для легкої піхоти.
А вже у 2022 році ціллю битви за переправи біля Ізюма була лінія Слов’янськ-Барвінкове. Росіяни проривалися до Слов’янська, зайняли міста Лиман та Ямпіль на Донеччині, але були відкинуті внаслідок флангового удару ЗСУ під час осінньої офензиви.
І ось зимова кампанія російської армії 2022-2023 років – вони вкотре рвалися до Слов’янська.
Через Бахмут – до Слов’янська та Барвінкового
Чому для росіян такий важливий саме цей район Донбасу?
Важка промисловість, кілька аеродромів, розв’язка, пів мільйона довоєнного населення.
Агломерація прикрита з півночі Сіверським Донцем та лісами, а за нею далі вже немає щільної забудови, лише поля й посадки – тобто це такий собі кинджал, спрямований углиб України.
Причому, по його “лезу” (лінії Билбасівка-Черкаське-Гусарівка) можна дістатися Барвінкового на Харківщині.
Барвінкове – велика станція, за яку від появи залізниці велися важкі бої під час кожної війни, чиї фронти проходили цими краями.
Починаючи з часів УНР, коли Запорізький корпус штурмував захоплену більшовиками станцію Барвінкове в лоб бронепоїздами.
Під час Другої світової в районі Барвінківського виступу місяцями лилася кров, а у Барвінківському котлі 1942 року Червона армія втратила 270 тисяч бійців.
Стратегічне значення цього міста залишається і донині. Залізниця – кровоносна система будь-якої війни.
Барвінкове – це загроза Харкову та Дніпру, логістичний центр для військ у всій смузі навколо, артерія, яка дозволить живити фронт і так звані “республіки” не через логістичну “піпетку” біля Старобільська.
Тобто це потенційна контрольна точка для Москви з втягування України в імперію.
(Генерал-полковник Олександр Сирський, який керує Східним угрупуванням українських військ, у недавньому інтерв’ю BBC підтвердив стратегічну роль району Бахмута для захисту від просування росіян далі вглиб України:
“Бахмут – центр зосередження основних напрямків і доріг. Наприклад, через Бахмут іде дорога з Дебальцевого, дорога з Сіверська, дорога з Горлівки, дорога з Костянтинівки і дорога зі Слов’янська. Тобто це центр, де сходяться всі ті шляхи.
Використовуючи розвинуту мережу доріг російські війська можуть наступати в щонайменше в трьох таких операційних напрямках. Крім того, взагалі місцевість навколо Бахмута – це зосередження різного роду панівних висот, які дозволяють контролювати велику частину місцевості навколо, на підступах до Бахмута…
Розташування російських військ на даний час нагадує такий лук, який сконцентрований в Бахмуті. І вони перебувають у такому напівоточенні. Ну, цим просто не можна не скористатися”, – Ред.)
Бої за Бахмут
У результаті битви за Сєвєродонецьк в 2022 році “кліщі” РФ схопили порожнечу.
Росіяни тоді на човнах форсували Сіверський Донець, вдарили глибше за Лисичанським нафтопереробним заводом, сподіваючись влаштувати українським силам оперативне оточення, але ЗСУ вдалося відкотитися.
Повторення Маріуполя не вийшло.
І довелося росіянам битися за лінію Сіверськ-Соледар-Бахмут.
Ціль-максимум на зиму 2023 року для них була очевидна – плацдарм із західного боку каналу Сіверський Донець-Донбас, прорив до Часового Яру, штурм Костянтинівки не лише з вузького фронту біля Горлівки, а й по флангу, розтягнувши лінії оборони ЗСУ.
З перспективою принаймні розпочати третю битву за Слов’янськ та Краматорськ.
І так вийти на переговори у сильній позиції, окупувавши Луганську область та спробувавши захопити величезну агломерацію на Донеччині. Після чого зариватися у землю і мінувати все смугами.
Ціну за цю спробу озвучив Пригожин – 22 тисячі лише в’язнів загинуло (тобто, крім “кадрових” бійців ПВК “Вагнер”), ще десятки тисяч лишилися каліками.
ЗСУ все теж давалося у даному секторі непросто. Достатньо поглянути на “дорогу життя” з Часового Яру до Бахмута, де залишилися десятки спалених та посічених осколками машин, які намагалися проводити ротацію і постачання.
Зусилля росіян оточити останні квартали міста вздовж околиць, де оборонялися українці, змінилися на прориви – були місця, де до перерізання єдиної траси до Бахмута залишалося метрів 800.
Постійні “прильоти” по лікарні в Часовому Яру змусили евакуювати звідти великий волонтерський госпіталь, пересунути лінію стабілізаційних пунктів та викликали чергову хвилю біженців з регіону.
Але як тільки ресурс із російських виправних колоній був для Пригожина закритий – закінчилося і російське просування біля Бахмута.
Вже навіть спроба оточення кількох західних укріплених кварталів міста, відрізавши дорогу життя, не вийшла. І довелося штурмувати їх “у лоб”, закидаючи оборонців димами та запалювальними снарядами.
“Доміно”, “Літак”, приватний сектор на півночі, “Гніздо”, “Конструктор” – так на мапі ПВК “Вагнер” були позначені останні західні “опорники” українських сил оборони в Бахмуті.
Які били чавуном, плануючими бомбами, сліпили димами і стирали з лиця землі вагонами снарядів. Але штурмувати українські позиції “вагнерам” все одно доводилося в лобових боях, зазнаючи тяжких втрат.
28-а, 30-а та 93-а механізовані, 128-а й 10-а гірсько-штурмові бригади ЗСУ, батальйон “Айдар”, морська піхота – на Бахмутському напрямку від початку билися добре підготовлені кадрові бригади українських Сил оборони, хоча й “пошарпані” першою половиною 2022 року.
Сюди також підійшли 80-а десантно-штурмова та 46-а аеромобільна бригади як “пожежні команди”, воювала 4-а бригада оперативного призначення Нацгвардії, билися бригади ТРО.
При цьому росіяни фактично ніколи не відводили свої війська з-під Бахмута за власним бажанням, а змушені були ротувати частини, які “сточувалися” в боях – жоден підрозділ не може зберігати боєздатність, втративши 62 тисячі вбитими та пораненими з 78 тисяч, як це сталося з “вагнерами”.
Паралельно в сектор прибували нові українські сили – 3-а і 5-а штурмові бригади, батальйон 3-ї танкової бригади, білоруські добровольці з Полку Калиновського, різні частини міжнародного легіону, кілька досвідчених БПЛА-команд.
(Саме під Бахмутом воювала група, відома як “Птахи Мадяра”, – Ред.)
Перехід ініціативи під Бахмутом
Коли Сили оборони навесні 2023 року заволоділи ініціативою у секторі Бахмута, лінія фронту “покотилася” на схід.
Спочатку росіян відкинули від висот над “дорогою життя”.
Потім був прорив уздовж Берхівського водосховища та залізниці на північ від Бахмута. Нещодавно були бої в самому селі Берхівка, проте взяти її остаточно українським силам поки що не вдалося.
Штурмом взяли “опорники” росіян над каналом Сіверський Донець-Донбас – розгромлено батальйон 57-ї бригади РФ та знищено плацдарм на захід від каналу.
Почалися танкові рейди через канал, коли українські машини викочувалися на пряме наведення, громлячи російські “опорники” на схід, вдалося пробитися південніше від Кліщіївки та з’єднатися з плацдармом у напрямку Андріївки.
28-а механізована бригада прорвалася до Курдюмівки, де частина каналу захована в трубах й можна тиснути безпосередньо на селище. Був звільнений ліс біля Кліщіївки й панівна висота над нею.
І тут загалом питання Бахмута не лише в ударах по моралі росіян – мовляв, ви штурмували місто багато місяців, а можете втратити за літо. Хоча деморалізація – це також важливо.
Питання суто військове – контролюючи Бахмут, росіяни реально можуть загрожувати Костянтинівці, Часовому Яру, а в перспективі Слов’янсько-Краматорській агломерації. У них є можливість завдавати артилерійські удари, викликаючи втечу цивільних, і тиснути на лінію бойового зіткнення, змушуючи ЗСУ перекидати частини з інших напрямків.
Зламавши противнику фланги під Бахмутом та утримуючи командні висоти, вже українські сили можуть влаштувати в секторі дзеркальні проблеми для ворога (крім питання цивільних, адже з Бахмута вже давно практично нема кому йти).
Те, що всі зусилля росіян за зимову кампанію, окрім заволодіння руїнами райцентру, були перекреслені, плацдарм за каналом знищено, тиск на Часів Яр і Костянтинівку знято, а українські підрозділи ведуть бої фактично у межах Берхівки та Кліщіївки, “осідлавши” траси на півдні та півночі, означає, що ця ділянка фронту залишається однією з ключових для цієї війни.
І бої за неї тривають, але ініціатива вже за Силами оборони.
Фото на заставці: 24 ОМБр імені короля Данила
