Недобунт вагнерів. Післямова
Ситуація з пригожиним — це не кінець путіна, але однозначно кінець іміджу путіна в росії — імідж невразливого лідера повністю зруйнований. Весь світ бачить, хто такий путін, але зараз багато хто усвідомлює це і в росії.
Випадок пригожина вкотре доводить, що путін розуміє лише мову сили. Про це сказав, відповідаючи на запитання ведучого в ефірі британського телеканалу GB News. Вільному світу потрібно навчитися говорити з путіним мовою сили — саме це приведе нас до перемоги.
Щодо можливого виїзду пригожина до білорусі — це самогубство для самого пригожина, самогубство для Білорусі і, в тому числі, для білоруського невизнаного лідера лукашенка. Я абсолютно впевнений, що лукашенко не сумнівається в тому, наскільки потужні Збройні Сили України, створені нами з 2014 року.
Ми не боїмося ні пригожина, ні лукашенка. Але ми чекаємо від Заходу запрошення до НАТО для України на Вільнюському саміті. Це точно змінило б гру.
Також в ефірі британського телеканалу закликав союзників прискорити передачу ЗСУ реактивних винищувачів F-16. Воєнна стратегія НАТО передбачає повітряну підтримку та панування, яке забезпечують сучасні літаки і та системи ППО.
Нам потрібна протиповітряна оборона, системи радіоелектронної боротьби і, безумовно, потрібні ракети великої дальності. Це надзвичайно важливо.
Цікаві досліди по результатах вчорашніх двіжей у Ростові.
Буде російською, потому что про российскую оппозицию. Хочется, чтобы они читали и страдали.
Даже после того, как питун выступил и назвал поваренка мятежником и предателем, негатива по отношению к вагнерам в Ростове НЕ БЫЛО.
Понятно, что безоружным гражданским прыгать на вооруженных отморозков неохота. Понятно, что мусора поймали тишину при первых признаках замеса, а фейсы побежали решать – они с умными или с красивыми и «началось?» ли.
Не о том речь.
Когда пригожин вечером уезжал из Ростова, он просто прошел сквозь толпу людей. Ему жали руки. Его фотографировали. За сутки оккупации ни один коктейль Молотова не полетел в технику вагнеров. Им носили еду и воду, с ними беседовали, а негатив проявляли ЕДИНИЦЫ. Население прямо поддержало военного мятежника, окруженного уркаганами. Армия, погранцы и мусора сдавались. Напоминаю, что там за репост посадки идут, не то что за совместную фотку или помощь.
О чем это говорит.
Идиотские идеи Алексея Навального про машину пропаганды какую-то там, чтобы рассказать россиянам, что питун вредный для них тиран, не нужны. Жители россии знают, что все плохо. Нечего рассказывать, не на что открывать глаза. Все они знают. И про войну, и про коррупцию, и про геноцид украинцев, и про потери собственные. Им плевать. Им плевать, что с телека вот этих уркаганов в камуфле назвали предателями и обещали их всех убить. Для них питун не авторитет, развенчивать надо не питуна, а самих россиян.
Второй вывод. Рассказы, что, значит, антирейтинг Навального (Ходорковского, Удальцова вотэвар), сформированный телевизионным зомбатором, чему-то там помешал, – тоже фигня. Пригожин для большинства россиян или инфернальный чОрт, коррупционер и маньяк-убийца, или неизвестен. Поддерживали Пригожина примерно столько же процентов россиян, как и Навального, и хватило. Россияне сами по себе ничего не решают, решают структуры.
Аналогично рассказы о том, что какое-то там мощное противодействие правительственные силовые структуры оказывают (оказывали) Навальному, – тоже фигня. Все это показуха, силовая машина в рф еле бздит. И не справляется ни с чем. Если бы Леша договорился с любым полканом и раздал бы тысячи автоматов своим сторонникам в Москве, было бы как в Ростове, вся власть бы чухнула нахуй, просто увидев вооруженную толпу. Остался бы вопрос штурма Кремля. Ну стоило бы тогда договориться с комдивом подмосковным. А еще стоило не приезжать в тюрьму и не садиться в нее, чтобы сгореть, как медведь из анекдота. Просто Леша – идиот и трус. И последователи его такие же. Все, на что хватило, не сформировав структуру и не подготовив революцию, приехать в страну.
Да, идиот. Да, трус. Всю жизнь в стране своей прожить и не понять ничего про свой народ? Да, это про Лешу. Он – идиот. Не знает ни теории, ни практики захвата власти, не понимает свой народ. Ща я приеду, и будет бунт. Отчего будет, кем будет? Уже сидя в камере и помирая, не дать команду всем своим последователям бросать мусоров под лесопилы? Да, это про Лешу. Он – трус. Он хочет, чтобы власть упала ему в ручки стараниями каких-то других людей.
Навальный не взял власть в россии по единственной причине. По той же, по которой не взял поваренок.
Навальный этого не хотел. Хотел чего-то другого. Власти не хотел. Потому что власть над россиянами – это обнулять россиян. Другой власти россияне не признают.
Если бы Навальный вместо своих кукареку-штабов построил бы организацию, занимающуюся обнулением россиян (конечно же, коррупционеров, жуликов и воров), – был бы царем. Ну или халифом на час, как поваренок.
Так что при условии, что поваренок действительно дал заднюю, дорогая российская оппозиция, альтернативы путину в россии две. Личностная и структурная:
1) Та личность, которая при помощи ВСУ или НАТО, или Вагнера, или Ахмата, или плана Даллеса, лол, будет обнулять россиян.
2) Структурный механизм обнуления россиян силами бывших субъектов бывшей российской федерации.
Потому что проблема не в путине. Проблема в россиянах. В этом Содоме нет даже пары десятков тысяч безгрешных человек, которые бы пошли на Кремль, чтобы остановить войну. Как оказывается, хватило бы. Но таких людей нет. Чтобы сделать войну ядерной, больше или эффективней, есть пару десятков тысяч и даже больше. Чтобы прекратить войну, людей нет.
Тому лише два варіанти. Мені до вподоби другий варіант.
Але щось я після пригожина зрозумів, що ви навіть анархію собі влаштувати самостійно не можете. Ну то доведеться допомогти.
* * *
росьгвардія тепер отримає важку зброю та танки.
Найбільший вклад прігожина в нашу перемогу не в тому, що він мінуснув цінні борти та пілотів. Хоча і це багато.
Найбільший вклад і не в тому, що прігожин забере вагнерів і найвмотивованих прімкнувших з фронту в Афріку. Хоча і це важливо.
Найбільшиий вклад не в тому, що замість того, аби ловити українську агентуру, вони будуть жерти самих себе. Хоча і це дуже приємно.
Найбільший вклад в тому, що тепер, заради безпеки бункерної криси, відновленні зі зберігання та (найцінніше) новітні зразки зброї будуть віддавати не армії, а росьгвардії. І про всяк випадок це будуть тримати подалі від фронту, але в постійній бойовій готовності. Бо вже зрозуміло, що нічого, якщо що, з фронту зняти не вийде. Як мінімум, мова про ПТРК у товарних кількостях, танки та ППО. Ну і найбільші зп тим, хто охороняє моськву.
І будьте певні. Петушина росьгвардія має важелі, аби отримати НАЙКРАЩЕ. Бо, по-перше, повʼязана з репресивним апаратом. Мусора та чекісти заберуть своє у армії, бо армії довіри небагато. По-друге, росьгвардія забирає найкраще заради безпеки пітуна. А як сказано, є пітун – є росія, нема пітуна – нема росії. По-третє, після пітуна золотову все озброєння це знадобиться, щоби стати першим серед рівних. Мотивація буде, я ї*у.
10 з 10.
Последствия недобунта Вагнеров.
Последствия вчерашних событий не в тех нескольких сбитых бортах или других незначительных повреждениях. Это не последствия, это мелкие спецэффекты. Последствия колоссальные. Они в головах по всему миру. И они уже наступили.
1) Диктатор может быть жестоким или притворяться добрым. Он может быть правым или левым. Его могут любить или ненавидеть. Это все допустимые варианты. Диктатор не может себе позволить одной вещи: быть слабым.
Вчера слабость Путина стала очевидна всем. В первую очередь, внутри РФ. И среди элит, и среди населения (термин “граждане” там неприменим). Он не может защитить себя. Он не в состоянии защитить лоялистов. Его угрозы ничего не стоят. Теперь при подготовке любого следующего заговора/бунта/мятежа вербовать сторонников главарям будет на два порядка легче.
2) Тотальное отсутствие управляемости и контроля над ситуацией внутри РФ стало очевидно всем на Западе. Путин перестал выглядеть зарвавшимся вне страны, но полностью ее контролирующим внутри диктатором. Стало очевидно, что единственная причина, по которой он еще правит, – это отсутствие попыток его свергнуть. Что все рассказы о всесильных ФСБ/ФСО/Росгвардии – это чушь и фейк. Как и все в России. Они сильны, только когда впятером винтят одиночный пикет. И то пока одиночный пикет один, и пикетчик не особо сопротивляется.
3) Стало очевидно, что в принципе все без остатка боеспособные силы уже находятся в Украине. Резервов нет, подтягивать нечего. Даже если речь идет о сохранении власти. Условно десятитысячная группа за день практически дошла до Москвы. Тот косплей обороны и подготовки позиций, которыми занималась Росгвардия, вызывает смех у всех, кто видел подготовку позиций украинской ТрО в Киеве, Харькове, где угодно. Первый звоночек был, когда РДК и ЛСР зашли в Белгородскую область и несколько дней не могли найти, кто же их выбивать будет. Сейчас это стало уже абсолютно наглядно и очевидно всем.
4) Развенчан или как минимум поставлен под вопрос основной аргумент Запада против развала России. А в любом диалоге на эту тему с европейскими или американскими элитами всегда последним аргументом звучало одно и то же: “Мы не можем позволить расползание ЯО. Лучше один невменяемый Путин с ЯО, чем сто неизвестно кого”. Вчера, чуть не захватив Борисоглебский полигон, Пригожин развенчал и этот миф. Захватить ЯО в РФ не просто реально, это тривиальная задача при любой заварушке. И это, несомненно, тоже будет учтено всеми в своих расчетах.
* * *
Последствия вчерашнего хеппинга колоссальные. Россия показала, что является той самой “страной 404”, которой долго пыталась называть Украину. И единственная причина, по которой это государственное злокачественное образование еще существует, – отсутствие (пока) желающих там захватить власть. Уверен, за последние двое суток количество таких желающих резко возросло.
Смішні та недолугі.
Підтримувати Пригожина кинувся Ходорковський. В принципі, російські опозиціонери могли би підтримати будь-кого зі зброєю, тих же РДК і Легіон “Свободная Росія”, але тим не вистачає реклами, передусіль. Такої реклами серед російського “суспільства” (насправді, його там немає), щоб так само безкоштовно заправлятися на заправках Медведчука та брати їжу та воду з рук наївних росіян.
Ці ідіоти показали відкриті кордони та незахищену територію. Показали, що в разі наступної спроби заколоту частина з них кинеться купувати квитки вдесятеро дорожче за ринкові ціни на літаки до Туреччини. Частина перейде на бік повстанців. Частина помахає рукою проїзджаючим танкам. Але навряд чи вони зустрінуть будь-яких заколотників всенародним опором. Бо ж не суспільство. І не нація.
Вийде Навальний – поставить своє “Я” вище за інтереси самої Росії. Бо вкотре згадую відео, де у нього питають навіть не про Крим – про Грузію: “Чи повернете ви Грузії Абхазію та Осетію?”. Питання задавалося декілька разів. Він їх чув. Відповіді не було.
Бо імперія або залишається по своїй суті імперією (щодо Росії – ні в якому разі не демократичною країною), або ж розвалюється. І тоді її шматки дуже сумують за “былым величием”.
Ходорковський теж зазначає, що давайте підтримаємо будь-кого, а вже потім будемо розбиратися, що робити далі. На найближчі століття росіяни як маса неспроможні стати іншими. Якщо вже їм були дані можливості, величезні природні ресурси, відкритий світ і кордони (в сенсі, хочеш – відпочивай в будь-якій країні, хочеш – навчайся, набирайся досвіду), але на виході ми бачимо невиліковну завищену самооцінку, яка заважає росіянам критично мислити.
Тому й кажу про смішність. І недолугість. Бо нездатні тверезо оцінити супротивника перед наступом на нього. Нездатні пропрацювати варіанти на випадок зворотного напрямку розв’язаної ними війни. Нездатні захистити власні території.
Коли будуть нові коливання на росії – вона не справиться. Бо фундамент таки тріснув.
Сбитый Ил-22, где было 10 человек, и который выполнял специальное задание, с хорошей долей вероятности – “Порубщик”. Штучный самолет радиоэлектронной разведки, которых смогли сдать только три штуки. Если нет, то командный пункт летающий.
Оба этих варианта радуют меня и вызывают приятное предвкушение в ожидании списка фамилий на борту.
Однодневная “Сучья война” хорошо показала возможности российской авиации.
Убили семейную пару ФАБ, бомбили Воронеж и потеряли 8 машин – такая себе операция против Грузии получилась. Но есть нюанс.
Легкую пехоту остановили не ВКС, а подковерные аппаратные игрища. Поэтому так и горит военный пенсионер блогер Илюша – посмотрел на российскую авиацию в действии.
Дедушка Путин не простит своего дрожащего подбородка и прикрутит ЧВК – это хорошо. Не построили Частную Ростовскую Республику – это плохо. А “Порубщик” и 2 вертушки РЭБ – это хорошо.
Проклятый дуализм жизни – одновременно плохо и хорошо.
* * *
Отец пилота, погибшего во время мятежа вагнеровцев, поддержал решение Путина прекратить дело против Пригожина: «Если слово о закрытии дела дал президент, то справедливо».
«Опознать тело нам не давали, сказали, там нечего опознавать. Они горели, они были подбиты, они падали с большой высоты».
Единственная сыночка-корзиночка сгорела так, что нечего положить в гроб в результате мятежа зеков и убийц, но барин сказал, значит справедливо.
Россияне хлопали зекам в Ростове, когда они уезжали, уже зная что они сбили 7 самолетов и вертолетов, это больше чем в войне с Грузией.
За Путина вышла толпа женщин в красных сарафанах через три дня, поводили хороводы.
Отец сбитого вертолетчика говорит справедливо, чего уж там, давайте, что осталось.
Смотрю как в формикарий за муравьями.
Какой-то параллельный вид, загадка эволюции. Пох*й на себя, похуй на своих детей. Барин обещали барину.
* * *
Світ отримав черговий наочний урок, що буває, коли держава перестає володіти монополією на насильство.
Коли кувалди, підвали і командир Ратибор у тактичних окулярах замість органів слідства і прокуратури. Коли суд командирів ПВК “Вагнер” замість судів присяжних. Коли якісь друзі диктатора вирішують якісь питання в Лівії. Де биті “Панцирі” розписують на бюджет через Міноборони, а гроші від Хафтара кладуть у потрібні кишені. Коли “нас там немає”, але водночас ти намагаєшся відтиснути в курдів газовий завод під Хішамом – усього в Росії досить, тільки газу в тундрі обмаль, треба ще й у пустелі. Коли в тебе на рукаві замість прапора держави – літери Z і черепи, бізнес – смерть, поки все йде нормально.
Наддержава з ядерною тріадою, “третій рим”, центр православ’я і лідер багатополярного світу – у фантазіях кремлівських старців. І її майже демонтують кілька тисяч колишніх зеків і відставників. Просто тому, що можуть. Бо росіяни самі витягли цих зеків із в’язниць, ще й аплодували.
Бачили цикл фільмів про бої за Т-подібну розв’язку від К-2 чи численні репортажі з Бахмута?
Там кілька десятків виснажених, забитих татуюваннями найманців, які безуспішно штовхаються за пару насаджень, гинуть від танка, потрапляють під міномети, намагаються закидати бліндажі гранатами. Просто тому, що вирішили вийти раніше, за амністією, та випробувати долю, помилилися в певний момент життя. І далі їх затягли жорна збудованої людожерами структури. Де або “обнулення”, або спливати кров’ю в зеленці. Чистилище як воно є – без надії і з примарним шансом прожити пів року.
А патріоти Росії вирішили, що вони вічно дивитимуться на це, як на гладіаторські бої, з дивана та ще й улюлюкатимуть. От тільки кров не водиця, а збереження, як в іграх, ні в кого з цих засуджених немає – вмирають раз і назавжди. І якщо позаду кувалда, а попереду міни й українські танки, можна спробувати перевернути ігровий стіл.
Держава – це апарат насильства правлячого класу. Історично часто це кочова банда, яка осіла в регіоні й обклала даниною торговців і землеробів за захист і арбітраж. Наприклад, скандинави Аскольд і Дір, згідно з норманською теорією, – це класичні військові вожді, які наклали данину на полян, які, по суті, відбили торгову артерію, Дніпро, біля Хозарського каганату.
Монополія на насильство, символи держави, кордони, легальний примус. Це те, що відрізняє державу від іншої банди в інших кольорах. Більше нічого.
Коли ти “включаєш” Херсонську область до складу РФ, а потім утікаєш з Херсона, викравши при цьому єнота, ти підкладаєш міну під основи держави.
Коли на сотні кілометрів немає російського прапора, а тільки черепи, V і Z, а ти слухаєш “лєто і арбалєти” як неофіційний гімн Компанії замість гімну РФ, ти підкладаєш міну під її основи.
Коли фото депутатів з кувалдою стає правилом, коли ви регочете з передачі тієї самої кувалди з бутафорською кров’ю до парламенту ЄС, то підкладаєте міну під основи держави.
Коли Уткін (командир ПВК “Вагнер”. – LB.ua) забиває стрілку кадировцям, бо “ми добре знайомі ще з війни в Чечні” – ну, ти вже починаєш здогадуватися, росіянине?
Пригожина можна навіть зрозуміти – такий шанс випадає раз за життя одиниць на всіх п’яти континентах. На пальцях однієї руки можна перерахувати на планеті тих людей, котрі можуть у потрібний момент скористатися владою, що валяється під ногами, і підняти її.
Тим більше що роззброєння ПВК і підписання контрактів з МО – це фінал особисто для кухаря: з відомством Шойгу вони на ножах ще з часів Сирії та Африки.
Звичайно, більшість кадрових військових не люблять сидільців, на які сиплеться грошовий дощ, поки вони вмирають на блокпостах. А найманці зневажають слуг, які змушені терпіти бюрократію і тупість заради пенсії.
Але коли це все ще й роздмухувати єдиними успіхами вагнерівців за всю зимову кампанію наступу.
Пригожина прибрали з ефірів офіційних ЗМІ, заборонили вербувати йому нових зеків, зажадали підкоритися конкурентній структурі. Цілком імовірно, це фінал і фізичний, у РФ це не рідкість.
Кухар у відповідь здійснив короткий тур регіонами РФ, провів медійну кампанію (“снаряди – вагнерам”, “великі втрати”), звинуватив генералів у всіх невдачах і подався забирати владу.
Так, не вдалося. Що каже нам із цього приводу друг Оккам?
Учора ми бачили класичний заколот. Щоб потрапити в Москву, не потрібно йти на неї колонами – у ПВК понад 30 тисяч лише зеків, які отримали амністію, не рахуючи ветеранів Сирії та Лівії, тих, хто пішов на спочинок.
Може, дійсно, Пригожина хотіли вбити в таборах, і це була реакція. Можливо, це була невдала спроба арбітражу від Путіна. Але заколот починається зі спроб арештів конкурентів, а не з маршів на Ростов. Мільйонне місто важко втримати жменькою найманців. Підготовка до нього була, включаючи медійну. А от реалізація підкачала.
Насправді не важливо, скільки “Панцирів”, “Стріл-10” і Т-72 було в колонах, що йшли на Москву. Вони завжди будуть слабшими за державу, і якщо дати Кремлю час, то він задушить будь-яку кількість бунтівників.
Ось тільки пересічний росіянин учора вже не знав, що таке його держава.
Тому центр Південного угруповання Ростов, який постачає величезний фронт, де штаб Південного округу, здався без жодного пострілу.
Тому захоплено аеродром “Міллерово”, де бійці ПВК підсідали в кабіни пілотів. Тому падали збиті гелікоптери РЕБ, тому удари по нафтобазах у Воронежі “Алігаторами”. Ка-52 бомблять Воронеж ФАБами – мрії здійснюються.
Звідси охоплений вогнем Іл-22М – якщо це “Порубщик” – це подвійний тріумф: штучна машина знищена під час заколоту (Іл-22ПП «Порубщик» – літак радіоелектронної боротьби, всього виготовлено три літаки; прийняті на озброєння у 2016-му. – LB.ua).
Росія занурена у Смуту – приємно бачити це вдруге за своє життя.
Найкращий для нас сценарій, на жаль, не відбувся – ПВК у поході на Москву не влаштували рубку на Окружній і не відійшли будувати Ростовську приватну військову республіку.
Але й кінець штурмової піхоти росіян і приватних армій як явища – теж непогано, кремлівський дідусь не подарує їм свого страху. Як вишенька на торт – загибель пілотів, прикордонників, поліцейських під час прориву, сімейна пара, яка потрапила під ФАБ – холопи, яких ще баби народять, поки поважні люди поживуть в Африці.
Пригожин, щоправда, вибрав евакуацію до Білорусі та виліт до Африки, бо навіть взяття Москви не гарантувало йому життя.
Більшість чиновників і олігархів відлетіли в Пітер під час його походу.
Навіть якби вагнерівці зайняли міністерства і відомства, Останкіно і почали б закликати до перевороту, режим знайшов би з численних бійців Росгвардії, “Ахмад чаю” та інших тих, хто готовий воювати банально за гроші.
Диктуючи уряду і Думі, зустрічаючись із тисячами людей, майже нереально не скуштувати чаю з “Новачком” або не отримати конверт з отрутою.
Але державність і легітимність РФ закінчилися. Це просто клоака з бандами в різних кольорах.
Зняті з фронту, щоб прочитати по складах звернення, похмільні генерали з автоматами на колінах. Дід з тремтячим підборіддям з екрана смердить страхом – кинув на блокпости дітей і втік на Валдай. Колишній президент Медведєв, якого розжалували до блогера, чомусь перестав писати про підсвинків. Бізнес-джети олігархів і сімей міністрів, що летять у Дубай. Позиції зі строковиками, АГС та екскаваторами в Москві.
За день втрат авіації стільки, скільки країни втрачають за війну, з майже нульовою ефективністю.
Жалюгідне видовище.
Саме так воно й закінчиться – вранці гратимуть бравурні марші, а надвечір усе розповзеться, як гнилий папір.
Але ті, хто улюлюкав і плескав у долоні визволенню зеків із в’язниць, штрафним батальйонам, загороджувальним загонам і вимагав розстрілів, навіть не зрозуміють, що самі зруйнували свою країну.
Уже зруйнували. Усе, що відбувається зараз, – лише агонія.
Я не думаю, що так звана “світова спільнота” буде довго й мовчки спостерігати ситуацію, коли у країні з одним із найбільших у світі ядерних арсеналів (принаймні “за паперами”) вільно й майже безперешкодно роз’їжджає декілька тисяч кримінальників із важким загальновійськовим озброєнням і вагається – скидати їм владу у країні чи не скидати. А влада впадає у паніку, б’ється в істериці й нічого більш-менш адекватного з цього приводу зробити не може…
Я думаю, у цьому випадку замисляться не тільки у Вашингтоні, Лондоні, Парижі та Берліні, а й у Пекіні, Делі, Анкарі й навіть у Тегерані…
Ці пригожинські прогулянки на свіжому повітрі ще вилізуть Кремлю боком…
Кульгаве єдіноначаліє на росії – перша ознака того, що наступними місяцями вони перейматимуться внутрішніми проблемами. З тієї простої причини, що успіхів на фронті нема і не буде, їхню відсутність доведеться компенсувати реанімацією єдіноначалія. росію останнім часом дуже сильно кидає з епохи в епоху. Там то лютий 1917, то революція 1905 після поразки під Мукденом (тодішнім Бахмутом), то 1943 і т.д. На сьогоднішній день усім там зрозуміло, що кульгаве єдіноначаліє потрібно, як би сказали на Лемківщині, реперувати.
Але проблема в тому, що повернути первозданний службістський глянець путіну можна разом з поверненням його молодості і потенції. Тобто ніяк. Це трудне знання, яке нарешті стає зрозумілим навіть людям без мозку, яких у росії якщо не переважна більшість, то відсотки 53 точно. путін не відповідає головній вимозі для влади в такій країні: йому напихали хуїв, а він замість стріляти торгується і ховається. А все тому, що його система за останній місяць пережила два краш-тести й обісралася більше, ніж цілковито. Вона розлізлася по швах під час рейдів РДК-ЛСР на Білгородщину і під час цього потішного походу пріґожинських на москву. Як реперувати систему зі слабким путіним, який навіть підтертися без лукашенка не здатен – не те що “наглядати і карати”? – це велике питання.
А питання питань – це як зупинити страх і заціпеніння, що все далі й далі проникають у російське життя, і знову вийти в дамки, “зберегти лице” і покращити імідж у ситуації, яка загалом не віщує країні нічого доброго в момент (!), коли це починає відчувати російський служивий обиватель. Останньому комфортніше повернутися в дикість допетровських часів транзитом через 1937-й, ніж у непевність років 1990-х. Тому вони вбиватимуть одне одного навіть не через якусь історичну шаблонність, а тому, що не знають, як можна по-іншому. Тому 1990-ті, коли вони могли навчитися в оте “по-іншому”, всіма ними сприймається як епоха поразки і приниження. І щоб не скотитись у 1990-ті, вони зараз робитимуть ставку на танці з бубном навколо враженого єдіноначалія – як на мене, головної жертви останнього місяця.
Війна для путіна стала занадто турбулентною. Він справді не збирався так довго воювати. І не вірте, коли кажуть, що росія готова вести війну на виснаження. Вона не готова була воювати. Вона готова була швидко перемогти. І головне, чого не має російська система сьогодні, – це психологічного ресурсу для перемоги. Це не означає, що така країна з “пробитою” вертикаллю завтра програє війну або зникне. Але точно означає, що така країна не переможе. Тому останній місяць – важливий етап ерозії системи, після якого там настане період, що його можна умовно назвати “кров на іржі”. Наступний називатиметься так: “Я убіт подо ржевом, а ти, сука, ржошь”.
Симоньян наконец получила согласованный текст:
«Сейчас много обсуждают: вот завели уголовное дело, а потом отпустили, уехал в Белоруссию, это же насмешка над юридическими нормами. Юридические нормы — это не заповеди Христовы и не скрижали Моисеевы. Их пишут люди, чтобы они защищали правопорядок и стабильность в стране. И если в каких-то исключительных критических случаях получается так, что они перестают выполнять свою функцию, а выполняют обратную, то они идут лесом.
Выбор был между плохим и чудовищным. Страшнее гражданского противостояния не может быть ничего, включая уж тем более нарушение каких-то юридических норм».
А я вам говорила, что эти антропоморфные гельминты ВСЕГДА найдут отмазку, которой накормят свою неприхотливую публику.
Законы есть, конечно, не волновайтесь, но еслишо – их можно подвинуть. Людей убивать нельзя, но если очень хочется, то можно.
Поэтому, когда в очередной раз кто-то начнет писать, что сейчас вот красная линия, русский нарид этого не простит, имейте в виду одно. Русский народ там не решает ничего и ни на что не влияет, в запоребрике как бонза скажет, так и правильно. Даже если он скажет две противоположные вещи с интервалом в 3 минуты.
Задача русского нарида – вырасти, приехать в чужую страну на танке, убить там кого-то, а потом сдохнуть в канаве. Всё.
Финальный текст по теме полупохода на Москву. В учебники предлагаю записать как операция «Полупокер».
Украина ничего не потеряла, Запад получил тонну свеженького геморроя поверх трех тонн старого. Россия празднует победу, даже не осознав: это пиздец какая разруха. Впрочем, давайте по пунктам.
У кого результат налицо, а у кого на лицо?
Для украинцев плохие разве что эмоции с завышенными ожиданиями. Тот, кто мечтал о штурме Москвы, разочарован. Понятное дело, было бы идеально. И да, я не против. Осталась сущая мелочь – уломать Пригожина, что нам это важнее. «Ты чего, мудила лысая, ану газуй Кремль брать». И он такой: бля, прости, уже бегу.
Алло, гараж! Мы за это не платили ни деньгами, ни техникой, ни жизнями. Более того, Украина не организатор. Не ждите от халявы слишком много. Хотите большего – надо быть организатором.
Удивила легкость прогулки «Вагнера». Думал, все серьезнее. Не хотел врага недооценивать, потому итогом шокирован.
В общем, украинцам грех жаловаться. Мы же не русские.
По их стране прошелся хер знает кто. Его не остановили. За перекопанные дороги заплатит госбюджет. То есть те самые русские. Никакого позитива нет, зато по новостям все трубят о единстве народа. Странно, что не трубят летчики. Ах да, точно: их в рамках великого единства сбили рылом в землю.
Дальше по фракциям.
Вагнеровцам, ходившим к Москве, неплохо. Веселый поход, шанс сбить казенный самолет, вертолет. Безнаказанно. Разочарованы? От этого вроде не умирают. А те вагнера, кто не поддержал поход, уныло подпишут контракт с Минобороны. К Шойгу в анальное рабство. Для обоих категорий общий вывод: если не впишешься за своих, выебут. Поучительно.
Для ВС РФ, не поддержавших тур Пригожина, без изменений. Ах да. Кроме тех, кого бросили против «Вагнера». Те жизнью рисковали, и обидчику ничего не будет. Государство бросило их против тех, кого само нихуя не накажет. Охеренная справедливость.
Для Запада. В ядерной державе, которую он боялся тронуть, можно за день к Москве подойти. Терпи дальше. Терпи, чтобы Россия еще и Ирану с ядеркой помогла. Терпи, чтобы еще пару дней говорить избирателям, какой ты классный. Просто терпи. Читай аналитику (аналитиков хватает при штабах), почему РФ оказалась слабее ожидаемого. Ибо на нее Запад надеялся, как на ответственного владельца ядерки. Ха. Ха. Ха.
Так все норм! Просто по РФ туда-сюда орда бегает время от времени, по приколу области пробегает. Но все в порядке. Можно дальше не парить мозг. Как Пригожин еще сгоняет, или по его следам новый претендент явится – терпите. Или будете ядерную деэскалацию с ним обсуждать. Где-то в Брюсселе.
Украина ничего не потеряла. Россия оказалась не готова к выебонам того, кто клянчил у нее снаряды. Запад теряет аргумент, благодаря которому годами успешно нихуя не делал. Может дальше не делать. Кто ж помешает.
Просто вера в сказки неуместна в таких делах, и грозит последствиями. Вера в сказки хороша не на работе.
Зато не удивила церковь свидетелей великой путинской многоходовочки. О, это живая классика. Жаль, никто не скажет, в чем суть многоходовочки состояла. И в чем хоть один пункт выгоды Кремля. Как минимум, ее нет. Сами обоссались, сами орду пропустили, сами не смогли развалять и пошли на переговоры.
Ах да. Сами назвали вожака предателем и потом в жопу его целовали. Но потом мне расскажут о постановке, ведь Пригожин не крикнул «Слава Украине» и не взорвал Кремль.
В общем, итоги таковы. Для нас забавно, Западу на подумать. РДК русских позорили уже. Теперь обошлись без РДК, все своими силами.
Россия слаба. Кому надо – тот все увидел и детали в блокнот записал.
Нам не хуже, РФ не лучше. Ноем?
За інформаційними шумом і зрозумілими емоціями якось загубилась головна передумова виступу зеків Пригожина на москву – це військова поразка росіян на Сході.
Мільярдні витрати, десятки тисяч жертв при м’ясних штурмах, накручування пафосною пропагандою “успєхов музикантов”… а на виході за рік – пшик з “освобождєнієм Донбасса” та бахмутський тупік (авдіївський, мар’їнський, вугледарський теж).
В кремлі явно запланували переформатування окупаційної армії, вже без неефективних проти ЗСУ чвкашників – і клан Пригожина взбрикнувся, заодно розваживши весь білий світ, виставивши путіна посміховиськом та нанісши урон “воздушно-космічєскім войскам” рф.
Ще раз – без їхнього спільного стратегічного провалу на фронті цього б просто не сталось.
Проте в деталі їхніх розборок та договорняків нам вникати немає жодного сенсу, але треба усвідомлювати, що вони зроблять висновки, і їхня армія стане більш дисциплінованою, а наше завдання відправити її дорогою вагнерівців.
Завдання не тільки ЗСУ, а всього суспільства, частина якого цього досі не усвідомлює, але це вже інша тема.
Спроба африканського перевороту в країні вічної мерзлоти не пройшла. Поки що.
прігожин – справжній солдат фортуни. За роки африканських пригод він заробив не тільки статки, але і спосіб мислення. Саме тому, коли вирішив, що з нім недостатньо розрахувалися з одного боку, а з іншого, він має ризик втратити свою приватну армію (дедлайн по необхідності підписання контрактів з Міноборони рф був 1 липня), він пішов ва-банк.
Наскільки спланованим був виступ? Думаю, він його почав планувати одразу після рішення міноборони про підписання контрактів, а остаточно вирішив після зустрічі путіна з воєнкорами, де той вже особисто підтримав цю ініціативу.
Які цілі він ставив? Були цілі-мінімум і максимум. Мінімум – отримати гроші та зберегти свою ПВК. Максимум – взяти владу в росії. Впевнений, це він також прораховував, недарма довго і плідно працював медійно, створюючи серед росіян собі образ такого собі Робін Гуда з російською специфікою. Не забувайте, що прігожин – це не лише ПВК, але і медіа-холдинг, така специфіка масштабного піратства в XXI столітті – без медійної складової ніяк.
Як ситуація розвивалася за лаштунками? Те, що відбувалося публічно, бачив весь світ. Перший Телеграм-мятєж в історії. Але очевидно, що всі ці 24 години відбувалися також дуже активні перемовини. Впевнений, що ранкове звернення путіна було перенесено саме тому, що він чекав відповідь від прігожина на свою пропозицію.
І тут цікаво. Схоже, дуже легко взявши мільйонний Ростов, побачивши страх і розгубленість російських генералів, повну імпотенцію ФСБ і МВС, прігожин відчув драйв та вирішив спробувати зіграти на максимум. Далі перші військові успіхи і запах крові сп‘янив його ще більше.
Вирішальним був час між 12 та 18 годинами.
Якби у цей момент якась частина російської еліти перейшла на його бік і присягнула би йому, зараз ми би мали замість Володимира Володимировича – Євгенія Вікторовича. Але не сталося. Більша частина еліт впали в параліч, частина почала тікати, але частина почала гуртуватися навколо путіна. Вони вирішили обрати знайомого диявола із страху перед невідомим.
Також у цей час пішов новий раунд перемовин, тепер вже за посередництва лукашенка. Саме тому відбувалося це диво, коли після перших зіткнень в районі Воронежа прігожинська колонна в декілька тисяч людей наближалась до Москви, не будучи атакованою, майже без жодних перешкод!
В цей час путін ліхоманливо гуртував лояльні сили навколо Москви і намагався домовитися з прігожиним. І в якийсь момент той дрогнув. Бій під Москвою вирішив би все одразу. Якби прігожинська колонна була зупинена та знищена, кінець прігожина був би неминучим.
Якийсь час він би зміг посидіти в Ростові (замість Лжедмітрія – Лжеєвгеній, замість «тушинского вора» – «ростовскій»), але це вже була би агонія. І прігожин злякався. Обрав гроші. Зараз в його колоні з-під Москви їде не один грузовик з чорним кешем (згадайте вчорашні новини про коробки кеша в Петербурзі).
Що тут для нас? Звичайно, шкода, що прігожину не вистачило яєць піти до кінця. Це могло вже завершити для України все.
Якщо б прігожин переміг, то йому ще довго довелося б брати під контроль найбільшу країну в світі. І на Україну йому особисто, впевнений, начхати. Діамантів тут немає, але є ЗСУ, мати справу з якими прігожину, вочевидь, не сподобалося. Якби переміг путін, то йому б довелося ще тижнями викурювати прігожина з Ростова. Це був би унікальний шанс для ЗСУ розгромити окупаційне угрупування в Україні.
Але все одно ці 24 години – плюс для нас. За добу росія стала набагато слабшою. Сім знищених бортів теж мають значення, але більше значення має продемонстрована всьому світу слабкість цього колоса. Тож нам треба тримати стрій.
Що буде далі? Далі буде цікаво. Табу знято. Безпрецедентну слабкість російської центральної влади побачила навіть Діана Гурцкая. Смута почалась.
В России попытка вооруженного мятежа ЧВК «Вагнер» 23–24 июня формально закончилась примирением сторон. Главный бунтарь Евгений Пригожин, до этого объявивший «крестовый поход» на Москву, названный им «Маршем справедливости», согласился вернуть подконтрольные ему подразделения в полевые лагеря. Сам он, согласно информации российских СМИ, принял приглашение Александра Лукашенко и направился в Беларусь. Пресс-секретарь президента России Дмитрий Песков, в свою очередь, заявил, что уголовное дело в отношении Пригожина будет прекращено, пишет CEPA.
Несмотря на то, что полноценной гражданской войны в России не произошло, очевидно, что Пригожин, возможно, сам того не желая, нанес огромный ущерб путинскому режиму. Во-первых, как уже отметил бывший спецпредставитель США по Украине Курт Уолкер, основатель ЧВК «Вагнера» опроверг все краеугольные камни российской пропаганды относительно причин войны в Украине и реальной ситуации на фронте.
Также эксперты справедливо отмечают, что бунт «Вагнера» показал всему миру очевидную слабость российского государства.
«Пригожинский «мятеж» означает, что в будущих кризисах Путин и его окружение не смогут предполагать, что российские солдаты будут выполнять приказы», – полагает Стивен Сестанович, бывший заместитель Госсекретаря США, а ныне профессор, старший научный сотрудник Совета по международным отношениям.
Действительно, своими действиями Евгений Пригожин продемонстрировал, что хорошо вооруженный «полевой командир» способен беспрепятственно перейти российскую границу, захватить основные стратегические объекты в крупном областном центре (Ростов-на-Дону) и дойти до Москвы менее, чем за сутки. Независимо от того, была подобная безнаказанность вызвана некомпетентностью российских спецслужб или поддержкой Пригожина со стороны части руководства российских силовиков, это демонстрирует, что государство утратило монополию на насилие, и более неспособно справляться с внутренними угрозами.
Кроме этого, даже официальные российские СМИ не отрицают, что люди Пригожина уничтожили примерно полтора десятка российских военных – летчиков сбитых мятежниками самолетов и вертолетов Минобороны РФ. Однако сам руководитель мятежного ЧВК не понес за это никакого наказания, и для того, чтобы уговорить его пойти на уступки, понадобился лидер другого государства.
Кроме этого, мятеж Пригожина поставил крест на попытках Кремля снизить растущий уровень тревожности среди россиян, которые были предприняты незадолго до попытки военного переворота. Буквально за несколько дней до него лояльные власти Telegram-каналы со ссылкой на «источники, близкие к Кремлю» сообщали, что «гостелевидению рекомендовано снизить эмоциональный градус в репортажах из зоны СВО, отдавая предпочтение… теме восстановления территорий, а не эскалации конфликта и ожесточенным боям».
Эту же информацию подтверждали и независимые расследовательские проекты, отмечая, что губернаторы некоторых регионов получили рекомендации не публиковать некрологи жителей своих областей, погибших на войне. Слова Пригожина об огромных потерях на фронте полностью ломают эту информационную политику.
Параллельно с этим власти пытались уменьшить количество слухов о новой волне мобилизации, делая упор на «добровольческом» характере воюющей в Украине армии. На практике это означает дальнейшую криминализацию российских войск. В конце июня Госдума РФ приняла закон, освобождающий участников войны против Украины от уголовной ответственности за преступления небольшой и средней тяжести, что уже привело к тому, что в регулярной армии, так же, как и в ЧВК, оказалось много насильников и убийц.
В то время, пока наличие убийц, насильников и геймеров позволяет Кремлю избегать всеобщей мобилизации, российские власти стали призывать уехавших из страны «релокантов» вернуться назад. По данным независимых СМИ, в 2022 году число россиян, эмигрировавших в граничащие с Россией европейские страны, составило 11860 человек, что почти в два раза больше среднего показателя за последние 10 лет. Большинство из уезжающих – молодые высококвалифицированные специалисты, нехватка которых стала остро ощущаться на российском рынке.
В конце июня провластные Telegram-каналы стали распространять информацию о том, что Кремль «заинтересован в публичном возвращении релокантов». Обещается, что части вернувшихся будет предложена хорошая работа и освещение в медиа их «историй счастливого возвращения» при условии, если они будут транслировать пропагандистские месседжи с «покаянием» и «осуждением русофобии». Правда, даже в этом случае инсайдеры признают, что не смогут гарантировать защиту таких людей от травли со стороны радикалов. Спикер Госдумы РФ Вячеслав Володин также призвал уехавших одуматься и вернуться назад, «пока есть такая возможность». Это резко контрастирует с его предыдущими высказываниями, в которых Володин называл новых эмигрантов «предателями». Вслед за ним призывать уехавших к возвращению начал и известный кремлевский политолог Сергей Марков. Однако мятеж Пригожина однозначно показал, что никакой стабильности и безопасности в России больше не осталось.
К тому же последствиями любой попытки бунта в России неизбежно становится усиление репрессий, которое в данном случае, скорее всего, совпадет с усилением мобилизации и попыткой отправить на фронт всех, кто может хотя бы потенциально присоединиться к возможным волнениям. Механизмы для этого стали совершенствоваться еще до пригожинского мятежа.
В конце мая Госдума РФ приняла закон, согласно которому призывники должны будут сдавать свои загранпаспорта на хранение в миграционный отдел полиции, после чего у них автоматически пропадает возможность выехать в подавляющее большинство стран. Примерно в тех же числах Верховный суд России принял два постановления, связанных с рассмотрением уголовных дел о воинской службе. Согласно их тексту, мобилизация в России продолжается до сих пор, а нынешнее время при желании можно расценить как «военное», что является отягчающим обстоятельством при дезертирстве и уклонении от службы. При этом, согласно новому закону об электронных повестках, военнообязанный может даже не знать, что повестка была размещена в его личном кабинете на сайте российских Госуслуг, но и в этом случае он существенно поражается в правах. Система розыска тех, кто пытается избежать призыва или мобилизации, также совершенствуется с каждым днем. Этой весной, по словам военного комиссара Москвы полковника Максима Локтева, для поиска призывников в столице начали использовать городскую систему видеонаблюдения и распознавания лиц.
Тем временем, рассчитывать на то, что Кремль справится с украинским сопротивлением только силами криминальных «добровольцев», несколько наивны. На сегодня уже очевидно, что без всеобщей мобилизации Москва не может переломить ситуацию на фронте. К тому же даже лояльные власти источники сообщают, что планы дополнительных выплат контрактникам не выполняются, и «требуются новые меры стимуляционного характера», которые, в свою очередь, упираются в нехватку средств и усталость предпринимателей от постоянных поборов.
Все эти тенденции показывают, что режим Путина действительно слабеет. Однако он все еще может искалечить немало жизней украинцев и собственных граждан до того, как рухнет окончательно.
«Российская армия: 2021 г. — вторая в мире, 2022 г. — вторая в Украине, 2023 г. — вторая в России» ©
