Напровесні завжди важко

Тетяна Кохановська

Як це властиво середині березня, погодні гойдалки знову хитнулися, після вчорашнього радісного сонечка похмурий, наче тонкосльозий день. І він гармонує з загальними настроями принаймні тут, у фб: бачу, як френди намагаються зберігати рівний тон, ховаючи сум, зневіру і униння.

Чому – зрозуміло, і ми ж вже достатньо досвідчені й намагаємося не піддаватися.

По-перше, довга виснажлива зима, не так вона дошкуляла тими обстрілами та вимкненнями, як тривожними очікуваннями. Взимку українцям знадобилося максимальне зосередження. Природно, що тепер відчуваємо певне спустошення.

По-друге, звістки з фронту йдуть переважно сумні. Багато смертей, причому знакові постаті, це завжди боляче. Але головне – з нашого боку нема поступу, відповідно звістки про втрати сприймаються особливо болісно, бо поглинають наш емоційний ресурс повністю. Фактично, для нас на фронті триває позиційна війна, а це завжди емоційно виснажливо. До речі, з цим пов’язане певне зниження суспільної цікавості до нашої боротьби на Заході. Згадайте, влітку було те саме.

По-третє, рашки перейшли в наступ в усіх сенсах, в інформаційному в тому числі. Ми бачимо його різноманітні прояви – то статті в західних виданнях про якісь примимрення, тертя між нами і союзниками, то якісь піар-акції на кшталт того нагородження кіна про небутерброд. Та що там, навіть фейсбук засерли рекламою якихось своїх сторінок українською і зі зрадними меседжами.

Все це, як мазки тьмяними фарбами, вимальовує нам сірий безпросвітний емоційний ландшафт.

А якщо відкинути негативне забарвлення і подивитися на ситуацію as is?

1. Ми пережили зиму без катастрофічних втрат. Рашківська тактика геноциду мирного населення повністю провалилася. Фактично, російські ракети програли герць українським ТЕЦ і трансформаторним станціям. Натомість розгнівані таким варварством союзники укріпили наше ППО до потужності, про яку ще рік тому ми й мріяти не могли. Петріоти, це ж треба!

2. Фронт – завважте, те що виглядає для нас позиційною війною, – насправді є рашківським широко розпіареним наступом. По всьому східному фронту вони пруть щосили. І сама та обставина, що ЗСУ звела цей наступ до позиційної війни, нехай і важкої – це вже значне досягнення. А якщо подивитися на темпи зточування рашківського війська – так і поготів.

3. Умонастрої в західних суспільствах – ну нормально, що відбувається певний відкат за умови мінімуму подій на фронті. Нормально також, що цю паузу намагаються заповнити собою прихильники інакшого курсу, ніж той, яким насправді зараз рухає колективний Захід. Бо дивіться – є заяви, припустимо, американських політиків із опозиції, а є дії чинного уряду. Ну так от, дії – доста енергійне озброєння ЗСУ задля проведення весняно-літньої кампанії. Ну я вам так скажу, порівняно з тим, як було минулоріч, наші справи значно кращі: адже в минулому році ми ціле літо згаяли на накопичення сил і засобів, бо озброювати нас почали, фактично, влітку. Натомість тепер ЗСУ зможе діяти весь теплий сезон.

І до речі, навдивовижу внятно, суголосно та енергійно висловлюється політикум Європи, а минулоріч амерам доводилося їх гуртувати, як вівчаркам стадо. 🙂 Фактично, рубіконом стала рашківська тактика обстрілу мирних міст. Надто брутально це виглядало, і – що вже там – надто близько від європейських кордонів відбувалося.

Отже, в сухому залишку. Зимову кампанію ми виграли вчисту. У військовому, політичному і психологічному сенсах. Весняна кампанія рашків триває без особливого успіху. Нашу ми ще тільки готуємо. Також економічна і соціальна ситуація у противника поступово й неухильно погіршується. А, ну і на додаток – в нашому таборі вже впевнено звучить тема поділу рашки, яка роками вважалися табуйованою.

Тримаймося, напровесні завжди важко.

Фото: 93-тя ОМБр Холодний Яр

Автор