Вісті з фронтів. 15.03.2023. Частина ІІ (відео)
Закінчуємо на цьому тижні з відповіями на запитання…
Алексей Кавун: Пане Костянтине, можливо, питання недоречне, проте з точки зору «обывателя» здається дуже цікавим. Можете вказати якийсь критерій оцінки щоденних втрат ворога – у розрізі номенклатур та кількості за щоденним звітом ГШ – з точки зору значущості впливу на досягнення тактичних та оперативних цілей.
Тобто, звісно, якщо можливо, цікавить відповідь у такому форматі: якщо втрачено за добу 10 артсистем (танків, РСЗВ та ін.), можна казати, що стільки-то тактичних напрямів залишилось без «вогневої підтримки».
Я розумію, що ГШ показує сумарні втрати по усьому фронту, а не по напрямках, до того ж без уточнення конкретних моделей враженої технікі. Але, можливо, такий критерій/критерії існують. Дякую за відповідь.
– Звісно, що такі крітерії існують, і звісно, що ними оперують органи військового управління при прийнятті відповідних рішень. Але розголошення сенсу та змісту цих крітеріїв у публічній площині неможливе. Бо ці відомості становлять військову\державну таємницю, бо напряму пов’язані з процесом оперативного управління військами.
Тому нашому суспільству доведеться задовольнятися виключно тими цифрами щодо втрат противника і у тій формі, у якій подає ГШ ЗСУ. Ніяких прив’язок до конкретних напрямків, ділянок ТИМ БІЛЬШЕ у зв’язку з оцінкою обстановки. Зрозумійте мене правильно.
Богдан Государський: Добрий день. Питання: при наявних силах і засобах ворога, а також тих, що може доставити найближчим часом із баз зберігання, куди він може дійти (на кордони Донецької області, до м. Дніпро, захопити всю Запорізьку область)? Дякую.
– Ну, давайте так, по порядку. На сьогоднішній день у розпорядженні російського військового командування є ПІДГОТОВЛЕНИЙ резервний компонент, який ще напряму не задіяний у бойових діях на теренах України і який складає, за одними оцінками, 30-35 тисяч в\сл, а за моїми даними, десь приблизно 22-25 тисяч в\сл.
Мається на увазі компонент війська, ВЖЕ підготовлений, оснащений та озброєний за штатним роозписом і сформований у цілком конкретні організаційно-штатні структури (підрозділи, частини та з’єднання).
Я зараз не про окремі батальйони та БТГр-и, відведені у тактичний резерв, я зараз про формування, які російське командування відносить до категорії “оперативний” або навіть “стратегічний” резерв. Хоча заради справедливості варто сказати, що цілий ряд формувань із цього складу, скажімо так, навряд чи можливо вважати повноцінним (мається на увазі боєздатним) резервом. Достатньо сказати, що значну частину цих резервів складають так звані “територіальні війська”. Але формально вони є сформованими, зосередженими в певних районах, а в окремих випадках навіть розгорнутими на конкретних напрямках. Тож будемо їх вважати повнокровними й повноцінними.
Тепер спробуємо зрозуміти, на що цього резерву вистачить.
Перед цим варто сказати, що додати до цього щось більш суттєве зі складу вже розгорнутої проти України “Объединённой группировки вс рф на Юго-Западном ТВД” російське командування навряд чи зможе (я маю на увазі, у випадку підготовки, організації та проведення оперативної наступальної операції) просто тому, що вона сама майже вся повністю втягнута у напружені бойові дії та відчуває певну нестачу як безпосередньо живої сили, так і основних засобів ведення війни. Максимум, цей резерв може бути підсилений 3-4-5 батальйонами додатково на якомусь конкретному напрямку зі складу вже розгорнутих угрупувань військ (УВ) противника.
Таким чином, стає зрозумілим, що у найближчий перспективі противник зможе підготувати та організувати якісь наступальні дії більш-менш значного масштабу, максимум, на якомусь одному оперативному напрямку.
Я зараз не візьмусь прогнозувати, який конкретно це буде напрямок (бо я не оракул і не Ванга). За великим рахунком, противнику вже давно варто було би перейти до стратегічної оборони, але він вперто намагається наступати. Причому дуже по-ідіотські (зразу на 5-ти рознесених напрямках від Куп’янська до Вугледара та Оріхового). Наскільки я розумію, російські військові просто трафлять своєму політичному керівництву, яке за будь-яку ціну вимагає від них “дать результат”.
На сьогоднішній день найбільш імовірним видається те, що противнику навіть в умовах введення у бій всіх своїх резервів (разом із “стратегічними”) максимум що вдасться, це доповзти на ближні підступи до Краматорсько – Слов’янської агломерації, можливо, йому вистачить сил ще “зрізати” Сіверський виступ. Та й то це може відбутися виключно за тих умов, при яких у СОУ та ЗСУ зокрема не будуть вирішені ряд існуючих у них на теперішній час проблем, які сприяли би цьому.
Олег Сластенов: Ситуація біля Авдіївки схожа на те, що відбувається біля Бахмута?
– Так, дуже схожа, десь так на 80-85%, тільки у своєму “розвитку” запізнюється на 1.5-2 місяця. Це говорить про високий рівень “шаблонізації” та “стандартизації” в оперативному плануванні російського військового командування. З креативом оперативним в них “туговато”.
Alexandr Parhomenko: Доброго дня! На Вашу думку, як можна захистити наші північні прикордонні області від постійних обстрілів з території рф? Можливо, потрібні швидкі бригади для полювання на вогневі точки ворога? З нашої території. Дуже вже безкарно вони все роблять.
– Якщо мова про реактивну та ствольну артилерію противника, то виключно ефективною контрбатарейною роботою.
– Для цього не потрібні ніякі “швидкі бригади для полювання за вогневими точками противника”. Потрібні найбільш зручні для цього засоби – власна далекобойна арта (бажано з переважаючими ТТХ, особливо у сфері далекобійності), якісні засоби артилерійської розвідки, управління та корегування вогнем артилерії, їхньої автоматизації, ну й звісно, відповідні високоточні боєприпаси, які дозволили би нашій арті виконувати вогневі завдання більш якісно та ефективно, ніж ворожій. А головне, потрібен відповідним чином підготовлений та навчений особовий склад артилерійських підрозділів, здатний до ведення контрбатарейної боротьби.
Для ворожих ТРК\ОТРК, ЗРК і таке інше існують свої “відповідні” методи.
Oleg Zoz: Останнім часом до розмов нашого військово-політичного керівництва про весняний контрнаступ з головним напрямком на Азовське узбережжя доєдналося вже і західне керівництво різного рівня. При тому що техніка ще не прийшла, війскові ще навчаються, “гвардія наступу” взагалі тільки розпочала навчання. Це що, вже остаточно вирішене питання і по строках, і по напрямку? Чи в цих розмовах, можливо, є якийсь інший таємний сенс? Якби ви планували головний напрямок контрнаступу, це також було б Азовське узбережжя, чи, можливо, ви бачите якісь кращі напрямки, я не питаю, які конкретно, але чи вони є?
– Ні, у сфері планування та організації ведення бойових дій, особливо на оперативному чи стратегічному рівнях, вести мову про “ПУБЛІЧНО та ОСТАТОЧНО вирішені питання”, особливо у контексті “строків та напрямків”, взагалі НІКОЛИ не варто. Те, що виноситься сьогодні на загал, і так очевидно навіть повному профану у сфері оперативного планування. Тому не становить якоїсь таємниці. Все решта стосовно змісту та контексту весняно-літньої кампанії ЗСУ взагалі не варте обговорення.
– Я би планував мовчки і у повній таємниці.
– Не скажу, і так, вони дійсно є.
Иван Секретный: Задал вопросы ChatGPT, но у него база до конца 2021, и он ещё не знает о войне. Но ответы выглядят логичными (скрин). Есть ли что дополнить или опровергнуть?
– Ні, усе цілком логічно та аргументовано.
– Що “додати” є завжди, але дуже осяжно й довго, не для цього формату.
Ярослав Гаврилишин: Прочитав новину, що у пушкіністів проблема з комплектацією тушками БТГ на південному напрямку. Наскільки така новина відповідае дійсності?
– Лише частково. Передовий ешелон більш-менш укомплектований. В них проблеми з ПІДГОТОВЛЕНИМ резервом та другим ешелоном, там некомплект навченого о\с складає місцями до 40-45%. Тому вони вимушені довозити “чмобіків” із інших напрямків та ділянок і вже “донавчати” їх “по місцю”. Це довго, муторно, і не завжди у їхнього командування на це вистачає часу, зусиль та ресурсів, не кажучи за бажання.
Більше того, у цій царині у росіян, як й скрізь, “пышным цветом” квітнуть “приписки”. За папірами, навчання проведено (БК, паливо, ресурс списані), а по факту орда “чмобіків” тиняється тактичним тилом, маючи по 3-12 “випадкових пострілів” з АК “на брата” на найближчому до “розполаги” полі.
Andrey Tymofeiuk: В чому причина, що фронт біля Авдіївки зовсім трішки просунувся з 24.02.2022? Як саме побудовані наші захисні позиції там, що ми можемо стримувати місяцями, навіть роками постійні штурми ворога? Ми можемо побудувати такі позиції в інших, чи там надзвичайно сприятливий ландшафт, або так заміновано, що мін не вистачить?
– Вона не одна, там цілий комплекс причин.
– “Як саме побудовані наші захисні позиції”, я вам не скажу, навіть якби знав.
– Вони й були побудовані, але рівень стійкості тих чи інших позицій визначається НЕ ТІЛЬКИ рівнем їх інженерно-фортифікаційного обладнання. Відповідний ландшафт та наявність МВЗ (мінно-вибухових загороджень) також лише окремі фактори, які впливають на рівень стійкості тих чи інших позицій. Наприклад, набагато важливіше, хто й як їх обороняє.
Максим Семенюк: Добрий день. Крим – це голка “кощея”? Чи треба Донецьк і Луганськ без Криму росії?
– Ні, це скоріше “чемодан без ручки” (звісно, для рф). Навіть його втрата навряд чи спричинить у рф “тектонічні зсуви” у соціально-політичній площині.
– Виключно у якості “прапора над Рейхстагом”.
Vitaliy Senchyshyn: Десь на днях чи то британська розвідка, чи то інститут вивчення війни оприлюднили доповідь про те, що навіть при взятті Бахмуту російськими військами в них не вистачить сил на продовження наступальних дій без чергової хвилі мобілізації. Наскільки ви погоджуєтеся з такими оцінками? Що в них взагалі з резервами, і яка швидкість поповнення втрат особовим складом і технікою, і чи дозволяє вона оперативно нарощувати кількість і якість військ окупанта, щоб продовжувати активні наступальні дії і надалі?
– Лише частково погоджуюсь, чому, я написав вище.
– Див. відповідь на питання пана Богдана Государського.
Alex Kurchenko: Добрий день, продовжуються розмови, чи варто утримувати далі Бахмут, що Україна витрачає людські та матеріальні ресурси, які потрібні для контрнаступу. Яка Ваша думка, дякую.
– Моя думка з цього приводу наступна – ЗСУ дійсно, продовжуючи жорсткі оборонні бої за Бахмут та його околиці, витрачають певні ресурси та особовий склад, які очевидно “не були би зайвими” при організації та проведенні інших бойових дій.
Але у даному випадку командуванню ЗСУ доводиться вирішувати у цьому сенсі досить складну й важливу дилему.
Справа ось в чому, якщо полишити Бахмут і відійти західніше, то очевидно, що командування УВ противника “Центр” тут же переспрямує свої головні сили на північ у бік Сіверська, намагаючись повною мірою реалізувати свій вдалий прорив північніше Бахмуту. Й вже там, з високою долею ймовірності, повториться історія з Бахмутом. Або продовжувати вести оборонні дії і таким чином сковувати їх саме в районі Бахмуту, не даючи можливості противнику використати їх на Лиманському або Сіверському напрямках. Однак, нести при цьому суттєві втрати.
Думаю, визначальним фактором тут є оцінка співвідношення “ціна – доцільність” з боку українського військового командування. В нього є з цього приводу УСЯ необхідна для того інформація у всій своїй повноті. І як бачимо, воно багато та довго не коливається у прийнятті відповідних рішень стосовно цього.
Максим Козлов: Якщо це можливо, дайте оцінку перспективі розвитку ракетній програми (маю на увазі стратегічні ракети) ЗСУ.
– На сьогоднішній день Україна не виробляє й не розробляє стратегічне ракетне озброєння дальністю дії понад 1000 км. Ракетна програма України обмежується, “ймовірно”, зразками оперативно-тактичного радіусу дії від 500 км до 1000 км і достовірно відомо – тактичного (до 300 км).
– До тієї інформації стосовно української ракетної програми, яка міститься у відкритих джерелах (зокрема, стосовно проекту “Грім-2”, він же “Сапсан”), мені додати немає чого.
– Лише зазначу, що з початком широкомасштабного вторгнення рф на територію України роботи по даній програмі були не тільки подовжені, а й значною мірою активізовані, більше того, за окремими напрямками навіть перейшли у практичну площину.
Borys Borys: Шановний пане Костянтине! Чи вважаєте ви за доцільний негайний український наступ під Бахмутом, незважаючи на погоду та багнюку? Ми не можемо зупинити Вагнер чисто оборонними заходами.
– Ні, не вважаю, багнюка та погода тут ні до чого. Причина в іншому – шанси на успіх такого наступу дуже невеликі й по багатьом іншим причинам, не в останню роль – по співвідношенню сил сторін.
– У нинішньому стані це дійсно так виглядає, але справа тут не в самому характері дій, а у їх реальному змісті. Іншими словами, важливо не те, що ми обороняємось, а ЯК і в ЯКИХ умовах ми обороняємось.
Анатолій Васильєв: Агіль Рустамзаде не вірить у нашу перемогу за тієї ситуації, яка є на фронті зараз. Також він припускає на осінь цього року наші великі втрати (20-40 тисяч солдат) при підході до Криму і, як наслідок, “Мінськ-3”, якщо не буде кадрових змін. Чи погоджуєтеся ви з Рустамзаде, що в нас усе аж так погано з кадрами? Що саме треба змінювати, щоб не сталося такого сценарію?
– Ні, не погоджуюсь. Як так получається, що він “не вірить у нашу перемогу” й одночасно “допускає підхід ЗСУ до Криму” (нехай навіть із великим втратами)? Адже очевидно, сам по собі “підхід ЗСУ до Криму” здатний кардинально вплинути на перебіг всієї війни (явно у такому випадку на користь України). Дуже “неординарна” оцінка ситуації.
– Аби запобігти великому рівню втрат в ході наступальної операції (якщо ви саме це мали на увазі, а не якісь уявні “сценарії”), треба реалізувати цілий комплекс заходів. Перераховувати їх зараз я не буду, це дуже довго й потребує розлогих пояснень. Але якщо коротко, це поєднання двох основних речей – грамотне (я би сказав, ефективне) управління військами на ВСІХ рівнях + високий (достатній) рівень їх оснащеності СУЧАСНИМИ зразками ОВТ, відповідного спорядження та обладнання і в належному обсязі основними предметами матеріально-технічного забезпечення. Дуже не зайвим в цьому контексті також буде достатньо високий рівень ПОПЕРЕДНЬОЇ професійної підготовки особового складу визначених частин та з’єднань.
Якщо Агіль Рустамзаде вважає, що українське військове командування всіх рівнів та військово-політичне керівництво держави на теперішній момент не здатне всього цього забезпечити, ну то є його правом. Час покаже…
