14 тез про московську деспотію
1. Московське царство, Росія, імперія, СССР, РФ. Правильно називати все це московською деспотією. Яка послідовно ховалася за різними вивісками: «царство», “імперія”, “СССР”, “РФ”. Московська деспотія як система вже фактично сформувалася за царя Івана ІV (Кривавого) і існує до сьогодні, змінюючи лише декор.
2. Московська деспотія – це саме СИСТЕМА, спосіб існування суспільного організму. Виникнення та існування її обумовлено історичними та географічними факторами:
– призначення ордою москви центром збирання данини та управління окупованими ордою територіями;
– наявність величезних територій на схід та південь від москви, заселених низькорозвиненими, відсталими (технологічно) народами;
– можливість для москви акумулювати великі ресурси з поневолених територій і контактувати з розвиненою Західною цивілізацією, обмінюючи ресурси на західні: зброю, технології, машини, товари, культуру.
3. Фактори пункту 2 обумовили сутність московської деспотії від самого її заснування і до сьогодні: захоплення територій та народів (за допомогою західної зброї та технологій), перетворення народів на рабів, експлуатація рабської праці та природних ресурсів, обмін ресурсів на західні зброю, технологію та товари. Замкнений цикл.
4. Московська деспотія є саме СИСТЕМОЮ, вона незалежна від національності (чи генетики), раси, від походження учасників системи. В управлінні системою московської деспотії в різні часи приймали участь татари, німці, євреї, грузин (Сталін), українці (Брежнєв, Хрущов). Походження правителя впливало хіба на більш чи менш пристойне обличчя, але не могло змінити сутність самої системи. При правителях німцях (царі 19 ст.) чи українцях (Хрущов, Брежнєв) система була хіба що менш звірячою, але не змінювала своєї сутності. Парадоксально, але власне етнічно «рускіх» правителів московської деспотії майже і не було. Татарин Іван Кривавий, німці Пьотр, Анна, Катерина, німецько-англійські царі 19 ст., калмико-єврей Лєнін, грузин Сталін… Можливо, тому, що «рускіє» взагалі придумане, міфічне поняття? Ще один парадокс: починаючи з 1917 р. (після вбивства Миколи ІІ) московська деспотія фактично не мала легітимних правителів. Всі правителі або захоплювали владу шляхом перевороту, вбивства, або отримували її внаслідок підкилимної боротьби вузької групи царедворців. Показово й те, що владу захоплював найбільш хитрий, цинічний, жорстокий і бездушний з-поміж них і одразу перетворювався на беззастережного кумира рабської маси.
5. Щоб утримувати численні окуповані народи та території в покорі, московська деспотія використовувала і використовує два засоби: брехню та страх. Використовувала віками. Досягла в цьому мистецтві неймовірної досконалості. Підміняється історія. Створюється міфічна нація «рускіє». Правда підміняється брехнею. Війна називається «борьбой за мір», зубожіння – процвітанням, зло – добром, брехня – правдою. Терор є основою держави. Опрічніна – тайний пріказ – тайная канцелярія – охранноє отдєлєніє – ВЧК – НКВД – КГБ – ФСБ фактично керують державою, є недоторканими і непідвладними законам. Диба – кнут – каторга – тортури – розстріли – голодомори – концтабори – ГУЛАГи – тюрми – псіхушкі як основа московської деспотії.
6. Брехня та терор, які віками є фундаментом системи, очевидно призвели до цілковитої моральної деградації суспільства і навіть до фізичного виродження. Це породило страшне замкнуте коло: деградовані народи люблять систему власного поневолення, не сприймають і не розуміють свободи, вимагають рабства.
7. Через таку систему (експлуатація – обмін продуктів експлуатації на зброю, технологію, товари – подальша експлуатація за їх допомогою), яка існує віками, московська деспотія не дала цивілізації нічого. Вона БЕЗПЛІДНА. Безплідна просто тому, що для системи непотрібні та навіть шкідливі, небезпечні будь-які незалежність, ініціатива, підприємливість, винахідливість, цивілізаційний розвиток. Система придушує все це.
8. Наслідком безплідності московської деспотії є хронічне відставання і жорстокі комплекси. Особливо комплекс меншовартості по відношенню до Західної цивілізації. Щось схоже на ставлення невдахи-алкоголіка до розумного, підприємливого, заможного сусіда. Це породжує дику суміш заздрості, нерозуміння та ненависті. Намагання «догнать і пєрєгнать», щось «доказать», «поставіть на мєсто» аж до відомого «хто разрєшіл вам так хорошо жіть»? Саме безплідність московської деспотії та породжені нею комплекси ведуть до створення міфів та натужних криків про «достіженія», всіх цих братьєв Черепанових, які начебто придумали паровоз, чи Попова, який буцімто придумав радіо, примушують кидати шалені кошти на кріпосні балети або жертвувати життями космонавтів у потугах випередити Захід. Саме для прикриття цієї пустоти та безплідності придумується якась особлива і незрозуміла «руская душа» або якась особлива «духовність», «традіціонниє ценності», під якими ховаються насправді агресія, ненависть, заздрість, безпробудна п’янка і дикі збочення в армії, тюрмах, школах, інтернатах, церквах.
9. У московської деспотії були світлі моменти, коли вона намагалася стати «нормальною» державою. Зокрема в 19 сторіччі, коли царі були німецького та англійського походження, еліта розмовляла між собою французькою, активно запозичувались європейська культура, одяг, звички. Саме тоді виникли пушкіни і толстиє, які адаптували західні літературні чи музичні форми під московські реалії (з прямими запозиченнями з Байрона, Шекспіра, Шеньє, Бальзака, Гете, Вальтера Скотта чи Текерея). Втім це був лише тонкий культурний прошарок, декор на глибинній московській деспотії, незмінному московському рабстві. Який не прижився, і який було зметено і знищено в 1917-му. Показово, що Олександра ІІ, який спробував відмінити традиційне московське рабство (кріпосне право), було вбито. І вбито не внаслідок палацового перевороту (таке на москві бувало не раз), а саме представниками «глибинного народу», революціонерами-різночинцями. СИСТЕМА московської деспотії не приймає свободи за самою своєю природою. Взагалі, будь-яка лібералізація завжди руйнувала саму систему московської деспотії, призводила до бунтів і відпадінь поневолених народів.
10. Якщо рускій подивиться навколо, все, що він побачить, запозичено, вкрадено або куплено (в обмін на природні ресурси) у Заходу. Водогін, каналізація, архітектура, автомобіль, годинник, телефон, використання електрики, туалетний папір, зубна щітка, інтернет, літак, залізниця, скло, сірники, книги, зв’язок, станки, фасони одягу, форми мистецтва, медицина, стоматологія, спідня білизна, виделка….. і т.п. і т.д. (перераховувати можна нескінченно) – все придумано і створено на Заході, західною цивілізацією. Якщо якимось дивом забрати у «руского» всі досягнення західної цивілізації (запозичені, вкрадені, отримані в обмін на рабську працю кріпаків та природні ресурси), залишиться рівень близько 13 ст.: посконная рубаха, ізба, соха, борода, гнилі зуби… Історія зіткана з парадоксів. Із західною цивілізацією вони завжди намагалися і тепер намагаються воювати…
11. Сутність системи московської деспотії, її цивілізаційна безплідність і породжена нею хронічна відсталість, її комплекси логічно породжують зовнішню агресію. Система розуміє розвиток, «вєлічіє», досягнення виключно як захоплення нових територій, нових ресурсів, закріпачення нових націй та народів. Лише буквальне територіальне збільшення, іншого система московської деспотії не вміє і не розуміє. Московська деспотія омертвляє, робить безплідним все, куди може дотягтися. Наочний приклад: Західна і Східна Німеччина періоду московської окупації.
12. Всі геополітичні досягнення московської деспотії були зроблені ВИКЛЮЧНО грою на внутрішніх протиріччях західної цивілізації. Коли вдається розколоти Захід, створити там внутрішній конфлікт, примкнути до тієї чи іншої сторони, отримати від нею зброю, ресурси та технології, послабити обидві сторони конфлікту і отримати території чи інший геополітичний зиск. Яскравий приклад – Друга світова війна, коли москва примикала спочатку до Гітлера (розпалюючи конфлікт), потім до союзників і захопила половину знекровленої Європи, поклавши задля цього десятки мільйонів своїх рабів (ресурс найнижчої цінності для деспотії). Москва створює і підігріває внутрішні конфлікти Заходу, насаджує популізм, підтримує всіх можливих радикалів та маргіналів, досягла в цьому мистецтві справжньої віртуозності, і буде це робити, поки існує сама система московської деспотії.
13. Протистояння московської деспотії з західною цивілізацією почало чітко вимальовуватись в 20 сторіччі. Ще більше загострилося після Другої світової війни («холодна війна») і досягло свого піку зараз, у війні московсько-українській, початком якої фактично був розстріл Майдану російськими найманцями. Причина загострення в тому, що після 1945 року західний світ зумів об’єднатися, подолати внутрішні розбіжності, внаслідок чого москва позбавилась можливості грати на внутрішніх протиріччях Заходу. Західна цивілізація наступає м’якою силою: свободами, рівнем життя, цивілізаційними досягненнями, технологіями. І московська деспотія інстинктом відчуває це як загрозу своїй системі, власному існуванню. Народи, раніше підвладні москві, обирають західну цивілізацію. Цей процес наростає. І утримувати в покорі москва може зараз їх лише брехнею та страхом, інших аргументів немає. Брехня та терор, продуковані москвою, досягли свого найвищого, майже абсурдного рівня. І реалізувалися московською деспотією в цій війні як останній її конвульсії.
14. Висновок:
московська деспотія була, є і буде цивілізаційно безплідною, антицивілізацією. Була є і буде екзистенційною загрозою для західної цивілізації. Буде продукувати зовнішню агресію, використовувати брехню та залякування, влаштовувати та підігрівати внутрішні розколи всередині західної цивілізації, фінансувати та озброювати терористів, радикалів та маргіналів по всьому світу. І буде це робити, допоки існує СИСТЕМА московської деспотії, тому що все вище перелічене є єдиною можливістю її існування як соціального організму. Ніякі зміни декорацій, правителів, ніякі лібералізації нічого не змінять, допоки існує система.
І лише демонтаж самої системи московської деспотії може покласти цьому край.
