Нагороди та герої
Перший приклад. Є батарея “БукМ1”, яка за півроку війни знищила 15 російських літаків і 17 БПЛА. Знаєте, чим нагороджений командир батареї? Лише двома орденами “За мужність”. За 15 збитих літаків?! Це по мірках будь якої війни, з часів, як почала застосовуватися авіація, заслуговувало б найвищих нагород.
Ще один приклад. Людина з перших днів на передку. Київ, Херсон, Бахмут. Старший лейтенант із технічною освітою, роками успішної “мирної” кар’єри і керівним досвідом, воює простим стрільцем. Це одна з особливостей ТрО. І ось нарешті в Бахмуті його переводять із ТрО в ЗСУ на посаду командира взводу. Щоб ви знали, що перевестися з одного роду військ в інший – це жорсткий квест. Остаточне рішення приймається на рівні Генштабу. І ще, щоб ви знали, в нашій армії критичний дефіцит офіцерів. Настільки критичний, що часто мобілізованим із вищою освітою, нулем днів у армії та нулем днів на війні пропонують пройти прискорені курси. І ось людину переводять із Бахмута в Бахмут (місцеположення не мінялося) з посади стрільця ТрО на посаду командира взводу в ЗСУ. За кілька днів до цього, за рік на війні людина отримує четвертий ромбік на погон (стає капітаном). Однак, людина була політично активною в мирному житті і не лояльною до Зеленського і “Слуг Коломойського”. За пару тижнів після переведення людину знімають із посади командира взводу і повертають назад в ТрО простим стрільцем. Це, до речі, можна зробити тільки рішенням Генштабу.
Ось тепер розкажіть мені ще раз, які Генштаб і Головнокомандувач незалежні в прийнятті воєнних рішень. На жаль, ключові рішення, навіть під час війни і часто щодо способу її ведення, приймають піарщики ОПи та топ-менеджери Коломойського. Я б тут міг до понеділка давати вам приклади, як, коли і де це відбувалося.
І як тут не бути порохоботом? Більш за все, що в останній момент життя, згадуючи свою політичну та громадську діяльність, єдине, чим я буду гордитися, то це те, що мене називали порохоботом.
* * *
Я дивлюся на всяку проблему як еколог. Не можна аналізувати поведінку об’єкту поза межами його середовища.
Ще раз щодо нагород. Примітивний Інстаграм, ескорт та усе інше ролі не грає. Так, мені не подобаються тренди інстаграмівської трансформації зовнішності. Але їхнє тіло – їхнє діло. Сумно спостерігати, як молодь руйнує свою природну красу, намагаючись наслідувати гіпертрофоване акцентування на окремих рисах обличчя. Але то не моя справа. Як еколог я розумію, що ми соціальні напівтурнірні мавпи. Тож соціально значиміше бути огидною мавпою в тренді ніж красивою поза ним.
Диски в губі, також, хто зна, чи дійсно роблять айморес більш привабливими одне одному, але то соціальний тренд, і всім по барабану – гарно то чи ні. Щодо ескорту, який називається так лише для надання шарму проституції, теж не маю великих забобонів. Якщо людина працює не з примусу (прямого чи опосередкованого), платить податки і отримує задоволення від своєї роботи, то це не гірше за будь-яку іншу професію. Педагогам шпонькають мозок учні, батьки і керівництво і за менші гроші. Тож продаватися за гроші (соціальні бонуси, прихильність, протекцію) – це суть нашого суспільного буття. Просто потрібно перестати робити статеві органи культовими. Мозкова проституція нічим не відрізняється від статевої. Тому акцентувати увагу лише на цьому – це прояв глибокого примітивізму і ницості. Капець, як неприємно, коли красива жінка отримає соціальні бонуси, і їй плюють в спину лише за її красу.
Мені по барабану красива чиновниця чи ні, мене більш цікавить, чи справляється вона зі своїми обов’язками. І це не тільки про красивих жінок. Це і про непривабливих жінок і чоловіків, про занадто старих чи занадто молодих, про товстих теж. Список можна продовжувати довго. Така реакція на них природна – ми соціальні напівтурнірні примати, тому акцентуватимемо саме на найпростіших біосоціально значимих рисах. Але ми ще й місцями розумні істоти. Тому потрібно хоч час від часу притримувати мавпу, що рветься кидатися лайном і показувати усім свою розпашілу дупу.
А тепер про середовище. В розпал війни ніхто не оголошує про “сприяння розвідці” ще живої людини. Навіть для вже мертвої не оголошує. Це малює людині на спині мішень для ворожої агентури. Як виняток, може бути людина, яка публічно бере участь в інформаційній війні та сприяє поширенню нашого ІПСО. Чи мало це місце? Ні. Тоді що це було?
А про це нам розкаже середовище вручення нагород. Подоляк зібрав топ блогерів Інстаграму і Тік Току. Після зустрічі стає відомо про нагороди. А там є люди, які не мають ніякого відношення до інформаційної підтримки війни. Там є люди з мільйонною аудиторією, які мають вузькоспеціалізований канал про нижню білизну та парфуми. І там є кілька людей яскраво антиукраїнських. Наприклад, типок, який демонстративно влаштовував банкети у дні пам’яті жертв Голодомору. І ця пані, яка раділа, що після окупації Криму там не було війни.
Тож існує єдине логічне пояснення подій. ОПа, представлена Подоляком, зібрала найбільш аполітичних топ-блогерів, щоб прикормити їх. Після цього вони прямо чи опосередковано піаритимуть владу серед наймасовішої аудиторії України – “какая разница”.
