Суспільний хребет нації
А ви взагалі усвідомлюєте, дорогі мої, що ми переживаємо найбільший і найпотужніший здвиг українства за всю його історію, і що всі ми, властиво кажучи, є його учасниками та безпосередніми винуватцями?
Отакі-от постгеноцидні, типу, й усіляко знедолені кількасотлітньою історією, з Голодомором, Голокостом, сталінізмом, гітлерівською окупацією і брєжнєвською русифікацією в анамнезі. Нам вистачило 22 роки відносної свободи, щоб сформувати який-не-який суспільний хребет і сформулювати яку-не-яку національну ідею. Тепер її знає кожен, і вона єдина для всіх нас, незалежно від персональної ідентичности, мови або релігії: “Геть від Москви!”. Всі, хто з нами, розуміє і поділяє її. Хто не поділяє – не з нами. І тих, хто з нами, дуже багато. І якість тих, хто з нами, набагато вища, ніж у тих, хто не з нами.
З нами відбуваються цивілізаційні зміна і перехід. Цю національну ідею навіть ніхто часто не повторює і надто над нею не медитує. Вона – наше повітря і наша щоденна практика. Вона надто для всіх очевидна і надто вистраждана й оплачена кров’ю наших найкращих людей, які впродовж дев’яти останніх років щодня гинуть на війні з росією. Але ми пробилися. Хоч нас знову – який сюрприз! – убивають тільки за те, що ми – українці.
І нам вистачило 22 роки життя у країні, де українців вперше не вбивали і не утискали за те, що вони українці. А комусь не вистачило б і сотні. Ні, нам несильно сприяли і майже ніяк не допомагали у власній державі, але нас стало достатньо багато, щоб ми могли втриматись у 2013-14 і вистояти у 2022 році, заразивши антиколоніяльними та національно-визвольними ідеями цілу країну.
А тепер наша справа стала справою принципу для Заходу. Тільки тому, що стала справою принципу для нас.
