Абрамси, Леопарди, Шольц та зрада, якої немає

Останніми днями я бачу багато новин з тематики “нам ці дають танки, ці не дають, краща протитанкова зброя – це Шольц, дайте нам танки, ну вам що, важко?”. Так, блін, важко. Бо це сучасний танк.

Окремо мені незрозумілі нападки на Шольца. Німецька система IRIS-T захищає Київ та інші міста від російськіх ракет. Гепарди валять ракети та шахеди. Panzerhaubitze 2000 воюють на фронті. Як і GMLRS системи. Ау, Шольц, давай ми тебе похейтимо, ага.

Якщо ми подивимось офіційні заяви, то побачимо, що основна перепона у всіх одна – це можливість технічного обслуговування. І це реально проблема. Зараз спробуємо пояснити чому.

Нам не можуть передати танки однієї модифікації. Бо едина партія танків – це по суті повинні бути танки однієї країни, а ніхто не хоче зменшувати свою боєздатність в ці буремні часи. Тому кожна країна віддає свої 5-10%, а ми зараз хочемо зрозуміти, які саме модифікації нам потрібні. Бо навіть Леопарди в кожній країні підлаштовані під ті задачи, які стоять у окремої армії. Модифікації можуть відрізнятись системами активного захисту, типами зв’язку, системами керування вогнем, системами керування бою. І деякий функціонал танка буде в нас марний.

Як вибрати з великої кількості модифікацій найбільш оптимальні, виявити яку кількість машин обслуговування та ЗИПів до них потрібно, як взагалі обслуговувати ці танки?

Та все ж просто, хай у Польшу чи країни Балтії везуть на ремонт, як Panzerhaubitze 2000, – скаже фейсбук.
Але є але.
Panzerhaubitze 2000 – це самоходка. А танк – це танк (Ауф!).

І робота танка в бою – отримувати пизди. Так, розумію, що більшість аналізує функціонал танку на полі бою по таких іграх як World of Tanks чи War Thunder, але в житті танк супроти танку воює доволі рідко. Більший ворог танку – це протитанкові розрахунки.

Тому в більшості випадків танк – це зброя прориву. Це мастодонт, який несеться по полю боя, щоб зайняти наступну позицію, де він може сховати свою велику тушу за рельєфом, по ходу вражаючи всі цілі, які з’являються на тактичному екрані, фіксуючи пуски ПТУРів по собі та використовуючи активний захист, щоб не спіймати ракету в башту, а за ним вже ідуть БТР та БМП.

Танк в бою завжди отримує пизди. По ньому валить все. Тому що це пріорітетна ціль, яка роздаючи плюхі ліворуч і праворуч, може наробити багато шкоди. В нього летять черги с кулеметів, АГС, гранатомети, ПТУРи, біля нього рвуться снаряди арти. Він може заїхати на міну. Це його робота. Бо якщо це все не летить в нього – воно буде летіти в БТР чи БМП, що знаходяться десь за ним. А людей в тих машинах більше, і броні там сильно меньше. Тому з бою танк часто виходить із зірваними антенами, пошкодженою оптикою, системами активного захисту та й просто з зірваним траком та катком.

Відрізняється трошки експлуатація з Panzerhaubitze 2000?
Отож.

Питання в тому, хто буде його ставити в стрій. Бо інакше це одноразова коштовна іграшка. Та і в Польшу як ви його на ремонт будете везти? В нас є трали для цього? Чи може естакади та ЖД-шляхи розраховані на 70-тонні танки?

Питання обслуговування – це пріорітетне питання для такої зброї, як сучасний танк. І те, що союзники не можуть дійти повноцінної згоди, лише підтверджує наскільки це непросте питання.

Гаразд, спитаєте ви, але як тоді в цьому виглядає позиція Польщі та Британії? Вони ж наполягають на передачі танків.

І так, і вони праві. Бо танкі нам потрібні, і потрібні на вчора. І якщо нам передадуть танки виключно після того, як всі питання обслуговування будуть пропрацьовані, то це можливо вже буде після війни і неактуально, тоді загалом ця історія не має сенсу. Обидві сторони намагаються знайти золоту середину. Британія прямо каже, що передасть нам важки Challenger, щоб показати, що Україна зможе опанувати танки, на які в них не розрахована логістика. Мовляв, якщо вони з Challenger впораються, то з Абрамсами в них проблем не буде.

Тобто зараз немає питання в тому, що хтось нам не хоче давати танки. Питання у складності цього процессу, щоб ці танки були ефективними. Але багато спеціалістів наближає цей момент. Нам допомагає весь світ, і не потрібно дивитись на проблему поверхнево.

Ну і чому все ж таки не модифікації Т-64 та Т-72?

Ну, по-перше, вони закінчуються.

По-друге, вони не поруч навіть з сучасними танками. І річ не тільки в тому, що сучасний танк краще інтегрований в поле бою, має більш стійкий зв’язок та може швидше реагувати на загрози на полі бою. А тому, що вони зберігають життя танкистів. Т-64 та Т-72 – це совкова школа танкобудування. Це танк суто прориву, з малими габаритами, високою швидкострільністю та системою захисту “Баби єщє нарожают”. Малі габарити танку зробили компоновку вузлів дуже плотною, тому навіть при влучанні фугасним снарядом системи танку виходять із ладу. А автомат заряджання з пороховими діжками в каруселі легко вибухає, викидуючи башту танка на сотні метрів. Екіпаж йде в бій, розуміючи, що його задача – приймати на броню все, що летить з тієї сторони. Але якщо броню проб’ють, то навіть нема чого буде ховати. Вони помруть так швидко, що навіть нічого не зрозуміють.

Така собі мотивація танкувати, егеж?

Західні танки будувались так, щоб захистити екіпаж. Щоб танкист був впевнений що якщо танк підіб’ють, то в нього великий шанс покинути підбиту машину та залишитись живим. І цей факт сильно змінює мотивацію танкових підрозділів при штурмах. А нам дуже потрібна ця мотивація, щоб повернути наші землі.

Кароч. Танки будуть, це питання непросте, не треба його спрощувати. Ну і передамо вітання Адептус Механікус, у яких скоро буде багато роботи.