Применение ракет Х-22 – осознанное убийство украинцев

Олександр Коваленко

Вот уже больше полугода постоянно говорится о том, что ракеты Х-22 – это катастрофически неточные ракеты, которые ещё даже в СССР официально в характеристиках имели допустимые отклонения от цели 300-500 метров, а сейчас и подавно, отклонение может составить километры.

Тем не менее, российские оккупанты продолжают применять Х-22 по городам Украины. То есть ракеты просто с чудовищной неточностью, но при этом с колоссальной боевой частью почти в тонну взрывчатого вещества направляют тупо в сторону украинских городов и… куда попадёт – там и будет!

Это осознанное убийство украинцев, гражданского населения. Это осознанный террористический акт. Это осознанный геноцид. Это военное преступление, одно из тех тысяч, что уже были совершены россиянами в Украине, что совершаются и что будут совершены. Это никогда не будет прощено!

Но самое главное это то, что это должно быть наказуемо. Это всё должно быть наказуемо по всей строгости как международного законодательства, так и за его рамками. Потому как пока созреет европейская бюрократия, упивающиеся безнаказанностью маньяки сами не остановятся никогда.


Кирило Данильченко

Х-22 – это ракета, которая, по задумке конструкторов, должна была поразить цель типа авианосной группы. 100% попадание в овал размером в 4 км, 50% шанс – в 1 км. По паспорту, идеально снаряженная, со свежим топливом, запущенная по наставлению. Или авианосец заденет или корабль сопровождения – на это хватит точности.

Стрелять таким по городам – военное преступление. Точка.

Не знаю, что писать про месть и вот это все.

Соледар лежит в руинах, Попасной нет, у моей знакомой из Северодонецка на ноуте фото ее родной улицы, которой нет.

Города. Целые города с уникальными соляными шахтами, кафешками, сотнями домов перетерты в щебень.

На половине касс в тыловых областях работают беженцы. 10-12% от населения переселенцы – не редкость.

Это реки человеческого горя.

Вот уже скоро год вот эти пилоты после пусков садятся в своих Шайковках и Энгельсах, едут в аредованную панельку или частный дом, покупают детям шоколадки и женам белье. Это не какие-то закрытые города, наводненные ФСБ, затянутые службой войск и нашпигованные охраной.

Улавливаете, почему я не люблю фантазии про Моссад?

А вы слышали, например, чтобы в наводненной украинскими беженцами Европе сгорели внезапно особняки олигархов или что то произошло с многочисленными детьми их элиты?

Как то больше про пособия на детей и мавики переданные слышно, а про это нет – помню какую то акцию в Италии, и звенящая тишина.

Поэтому никто не придет, не наведет, не накажет – у всех своя рутина, свои задачи, свои пособия и свои дети. Потому, что работают только институции.

Построим мы систему оповещения и убежища, в которых комфортно находиться много часов – будет меньше историй, что в разгар крупного налета подъезд полон жителей. А не сделаем – цепочка из ТЦ Кременчуга, Винницы, Днепра повторится. Организуем работу по военным преступникам и пилотам – начнут они давиться шавухой и в очередях умирать от стыда. А нет, то будут как Мильчаков вести блог.

Вот и все.
Память павшим. Их близким силы это пережить.


Костянтин Машовець

Судячи з результатів масованого ракетного удару 14 січня, я би зробив декілька висновків:

– Очевидно, що російське командування ПКС чітко знає – КУДИ і КОЛИ бити, щоб досягнути бажаного ефекту, і так, у них є відповідний план (тобто це означає, що в них є відповідні ДЖЕРЕЛА інформації, в тому числі в режимі онлайн, стосовно стану нашої інфраструктури та динаміки її відновлення).

– “Жиденький налёт”, на мою думку, обумовлений не структурою та обсягами запасу ракетного озброєння пігдогів, а, в першу чергу, його ВИБІРКОВІСТЮ стосовно наряду сил і засобів ЗПН, виділених для удару, і обраною методологією прориву системи ППО України (тобто це означає, що вони ґрунтовно та детально ВИВЧАЮТЬ нашу систему ППО і загалом систему захисту нашої цивільної інфраструктури).

Розрахунок свого власного “ракетного запасу” – тут, скоріше, вторинний фактор, яким вони керуються у визначенні складу та розміру ЗПН, призначених у той чи інший удар (і це явно обумовлюється якимось практичними чинниками, але це тема окремої розмови).

– Той факт, що при організації та проведенні цих ударів вони достатньо часто НЕ влучають по обраних цілях та об’єктах, а влучають по мирних громадянах України (й це призводить до численних жертв серед них) зовсім не розглядається російським військовим командуванням (і, відповідно, їхнім військово-політичним керівництвом) як фактор, що суттєво заважає досягненню “поставленных задач” (у даному випадку – руйнування енергетичної інфраструктури України). Вони до цього відносяться як до неприємного, у інформаційно-психологічному сенсі, побічного ефекту (потрібно постійно виправдовуватися). Відповідно, зупинятися через це вони явно не збираються.

– Більше того, в окремих випадках російське військове командування цілком свідомо спрямовує ракетні удари проти цілей та об’єктів, при враженні яких вірогідність загибелі мирного цивільного населення України не просто зростає у рази, а є майже гарантованою. Тому очевидно, що у цих випадках ми можемо вести мову про свідому реалізацію росіянами ЕЛЕМЕНТІВ СТРАТЕГІЇ ведення війни, які очевидно просто передбачають порушення міжнародних правил та законів війни заздалегідь.

– Очевидно, що при підготовці того чи іншого чергового масованого ракетного удару по цілях та об’єктах на території України противник намагається випробовувати самі різні варіанти – від постійного “турбуючого” методу (в тому числі для ведення розвідки нашої ППО і її виснаження) до масованих одномоментних ударів. По-суті, вони пробують досягнути своєї мети різними варіаціями використання своїх ЗПН. Тут, ймовірно, все визначається складом “прайсу” цих засобів, які знаходяться або будуть найближчим часом знаходитись у їхньому розпорядженні.

– І останнє… Очевидно, що російське військово-політичне керівництво розглядає питання руйнування та знищення нашої критичної інфраструктури (особливо енергетичної) як завдання саме СТРАТЕГІЧНОГО рівня, успіх у виконанні якого здатний суттєво вплинути на загальний перебіг війни.

А якщо згадати той факт, що впр рф активно впроваджує комплекс заходів, спрямованих на адаптацію їхнього пігдогівського заповідника до ведення довготривалої війни на виснаження, то стає очевидним головний сенс їхньої стратегії ведення війни на середньо-строкову перспективу, де є 3 ключових елементи, а саме:

– створити шляхом мобілізаційних заходів МАСОВУ сухопутну армію (мета очевидна – поки ведення стратегічної оборони та одночасне створення і накопичення СТРАТЕГІЧНИХ РЕЗЕРВІВ, а в подальшому – явно черговий стратегічний наступ);
– перевести економіку, соціальну, інформаційну та інші сфери країни, а також держапарат (вертикаль влади) “на військові рейки”;
– зруйнувати (або, краще сказати, нанести критичну шкоду) аналогічним стратегічним елементам противника (тобто Україні, при можливості й нашим союзникам), щоб позбавити нас принаймні на середньострокову перспективу засобів та можливостей вести довготривалу війну на виснаження.

Автори