«Українське питання» трансформується в «російське питання». Що це значить для світу

Що більше міцнішатиме Україна, то більше держав заявлятимуть про нашу підтримку. Про на сайті Укрінформу пише Дмитро Редько.

Новий 2023 рік несе не тільки сподівання українців на перемогу, але й суттєві зміни у контурах того політичного та економічного світу, що почали прояснюватися. Наслідки російсько-української війни впливатимуть на подальший образ світу, закладуть підвалини для переформатування багатьох формальних та неформальних альянсів.

Хвилі повоєнного світоустрою. Передумови європейської війни

Після закінчення Другої світової війни і воєнного розгрому союзниками двох основних джерел агресії – нацистської Німеччини та Японії, світ було розділено по лінії протистояння комуністичного та демократичного блоків. Усі країни, тим чи іншим чином, приєдналися або орієнтувалися до двох центрів тяжіння – Москви або Вашингтону. Об’єднані нації – саме так називала себе антигітлерівська коаліція – були єдиними лише у сенсі протистояння нацизму, але мали різні уявлення про повоєнний устрій. Вже у ході війни найбільшими та найпотужнішими країнами коаліції було закладено поділ світу на зони впливу, про що було домовлено на декількох конференціях за участю лідерів США, СРСР та Великої Британії. Під вплив СРСР потрапила значна частина європейських країн. Доля Китаю та країн Південно-Східної Азії визначалася у низці воєн проти Японії, які переросли у громадянські. Закладені ще на початку ХХ століття конфлікти, що стосувалися поділу спадку Османської імперії, набули міжетнічного характеру на територіях, які потрапили під мандат Великобританії та Франції.

Країни-учасниці конференції у Сан-Франциско підписують Статут ООН, 25 червня 1945 року

Друга повоєнна хвиля змін на геополітичні карті світу знесла крихкі надбудови колоніалізму у Азії та Африці, з’явилася низка нових національних держав, які орієнтувалися або на колишні країни-метрополії, або знайшли своїх покровителів у цитаделі соціалізму. З розпадом Радянського Союзу у світі склалася така геополітична конфігурація, у якій домінували США та їх союзники, та намагався збільшити свою економічну потужність та розповсюдити свій політичний вплив відроджений Китай. Світ ставав дедалі передбачуваним. Навіть трагедія  11 вересня та глобальна антитерористична операція проти радикальних ісламістів, у їхніх марних спробах відродити халіфат, не вплинула на зовні спокійний перебіг життя у країнах «золотого мільярду».

Реваншистські прагнення Росії, амбіції Кремля щодо відродження Російської імперії, розв’язання повномасштабної війни у Європі поклали край безтурботному та неквапливому способу вирішення проблем зовнішньої політики та безпеки. Війна на кордонах об’єднаної Європи, мільйони біженців, твердження Росії про те, що ця війна є війною з НАТО – усе це змусило демократичні країни згуртуватися та змінити свої позиції щодо питань війни та миру.

Війна в Європі, неочікувана реальність

Розвиток ситуації підштовхнув низку країн до перегляду концептуальних підвалин своєї зовнішньої та безпекової політики. Напередодні відкритої агресії Росії проти України більшість потужних країн Заходу перебували на позиціях умиротворення агресора та спроб знайти компроміс, хай навіть за рахунок територіальних втрат України та перетворення її на сателіта Росії. Український спротив та неспроможність російської армії досягти цілей, поставлених перед нею політичним керівництвом вплинули на зміну позиції Заходу. Ми бачили, як змінювалася і риторика, і позиції Німеччини та Франції, які тривалий час намагалися знайти компроміси з Росією, але врешті заявили про необхідність її військового розгрому. Європейські країни збільшують свої військові бюджети, вже ніхто не говорить про демілітаризацію економіки.

Російсько-українська війна наочно показала, що чисельність європейських армій та їхнє забезпечення технікою та боєприпасами є вкрай недостатнім для того, щоб протистояти агресору у разі виникнення реального військового конфлікту. Танки, гаубиці, системи ППО, які гарно виглядали під час військових виставок та парадів, замовлялися та виготовлялися у недостатній кількості. Боєприпасів, що перебували на армійських складах армій європейських країн, виявилося недостатньо для хоча б місяця інтенсивних артилерійських дуелей, як це відбувається на російсько-українському фронті.

Військові навчання країн НАТО DefenderEurope-21, у яких було задіяно більш ніж 28 000 військовослужбовців із 26 країн

Засвоївши урок і усвідомивши, що власну безпеку не можна гарантувати лише договорами та домовленостями з потенційним агресором, європейські країни зробили перший крок на шляху до нового світоустрою, який настане після поразки Росії. Економічний потенціал колективного Заходу на порядки перевищує російський, а технологічний відрив від заходу  російський ВПК не в стані подолати й за століття.

Водночас російська стратегія «вогневого валу» та закидування трупами викликає усвідомлення, що цивілізованому світові довелося зіткнутися з антицивілізацією, для якої нічого не варті втрати десятків і сотень тисяч бійців. Внаслідок цього постає питання, що робити з Росією після закінчення війни.  «Українське питання», яке намагалася поставити і розв’язати Росія, знищивши нашу незалежність, зусиллями ЗСУ, українського народу та наших союзників перетворюється на «російське питання».

Росія як кульгава качка геополітики, що перетворилася на… страву

Тож новий етап формування світоустрою розпочався 24 лютого 2022 року. Чи залишиться у новій конфігурації світу Росія у тому вигляді, в якому вона зараз розташована на мапі? Це покаже час і вирішать збройні сили України. Поки що серйозним чином змінюється баланс сил у світі, де колишні союзи видозмінюються або й розриваються, зовнішньополітичні та військові концепції піддаються суттєвим трансформаціям, а економічний детермінізм поступається ідеології справедливості та демократичних цінностей.

Суттєвої трансформації зазнала система безпеки, яку намагалася вибудувати навколо себе Росія. Організація договору про колективну безпеку – ОДКБ, у якій Росія була лідером, продемонструвала свою неспроможність. Союзники не підтримали Росію в її агресії проти України, за виключенням Білорусі. Відмова Росії надати військову допомогу Вірменії під час вірмено-азербайджанської війни у 2020 році остаточно перекреслила усю цінність цього блоку для його членів. Найкраще про «цінність» ОДКБ свідчить позиція Узбекистану, ця держава тричі входила та тричі виходила з цього блоку. Спільні кордони з Китаєм та наявність відпрацьованим логістичних шляхів з цієї країною дозволяють державам Середньої Азії проводити гнучку політику, поступово виходячи з-під російського впливу.

російскі «миротворці» у Нагірному Карабасі, 2020 рік

Китайська позиція в російсько-українській війні може здаватися проросійською, проте підтримка Росії на словах зумовлена тим, що Китай загалом позиціонує себе як антипод Заходу. Російська риторика про протистояння НАТО та США добре вкладається у концепцію зовнішньої політики Китаю, який відчуває себе приниженим у питаннях Тайваню та своїх претензій у басейні Південно-Китайського моря. Для протистояння китайському впливу і намаганням взяти під контроль торгівель морські шляхи  у вересні 2021 року Сполученими Штатами, Великою Британією і Австралією було створено блок AUKUS. А минулого року Японія, вперше після закінчення Другої світової війни, заявила про збільшення оборонних видатків до 2% від ВВП, що складе на наступні п’ять років 320 млрд. доларів. Це виведе Японію на третє місце у світі, після США та Китаю, за обсягами видатків на оборону, а ракети, що їх має намір закупити уряд, зможуть досягати  китайського узбережжя.

Російсько-українська війна вплинула й на позицію Індії. Індія, що займає величезну територію та має друге за чисельністю населення у світі, традиційно притримувалося політики невтручання, а у часи протистояння радянського та демократичного блоків була одним з лідерів Руху неприєднання до військово-політичних блоків. Індія була одним з найбільших споживачів радянської та російської військової техніки. «Успіхи» російської авіації в українському небі примусили індійське керівництво більш критично подивитися на військово-технічне співробітництво з Росією. У грудні прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді відмовив Путіну у традиційній щорічній зустрічі після погроз останнього застосувати ядерну зброю.

Азія, Африка, Латинська Америка – у політико-економічний шпагат

Країни Південно-Східної Азії, після звільнення від колоніальної залежності, підтримували дружні зв’язки з СРСР, а згодом і з Росією, розглядаючи її як свого союзника у боротьбі з колишніми метрополіями. Втім, час засвідчив, що колишні колонізатори здатні визнати свої помилки та стати вигідними і щирими партнерами, а колишні комуністи так і залишаються у полоні примарних конструктів, в яких ідеології уже немає.

Це стосується і позиції багатьох арабських та африканських країн. Підтримувані СРСР та Росією, у своєму протистоянні США та Ізраїлю, багато з цих країн опинилися у полоні кредитної та військової залежності від Росії. Президент Єгипту Анвар Садат пішов на мужній крок та уклав у 1979 році мирний договір з Ізраїлем, що поклав край гарячій фазі арабсько-єврейського протистояння.

Президент Садат заплатив за це своїм життям, у жовтні 1981 року внаслідок замаху він загинув, проте його вчинок продемонстрував, що можливе мирне вирішення навіть таких конфліктів, які здаються мало не екзистенційними. Показовим тут стало те, що 2022 року Єгипет, на прохання Німеччини, погодився передати призначену йому установку ППО IRIS-T, поступившись чергою Україні.

Арабський світ ще десятиліття йшов до усвідомлення  того, що навіть поганий мир краще доброї війни, 15 вересня 2020 року було підписано першу з «Угод Авраама», між Ізраїлем та Об’єднаними Арабськими Еміратами. Низка угод, започаткованих за посередництва США, має шанс покласти край  перманентним війнам на Близькому Сході. Проблемою і перешкодою для цього знову є Росія, чиє брутальне втручання у внутрішньо-сирійський конфлікт не дає змоги завершити його миром та є джерелом нестабільності навіть для Європи, куди було свідомо спрямовано кілька хвиль сирійських втікачів від війни.

Після підписання «Авраамової угоди» між Ізраїлем, Об’єднаними Арабськими Еміратами та Бахрейном у Вашингтоні, 15 вересня 2020 року

В Україні викликає нерозуміння подвійна позиція Ізраїлю щодо російсько-української війни, намагання і попереднього, і нового уряду цієї країни балансувати між солідарною позицією Заходу та урахуванням російських інтересів. Ця подвійність також є наслідком різких змін у геополітичній ситуації в світі та підготовкою до повоєнних змін, до яких виявилися не готовими політичні еліти багатьох країн.

Нова реальність, нові лідери, нова відповідальність

Нова система повоєнного світу, що лише поступово проглядається скрізь вибухи та пожежі на російсько-українському фронті, змінить не тільки свідомість еліт, подекуди це призведе і до зміни самих еліт, що не відповідають теперішнім викликам та вимогам до лідерства та відповідальності. Вже немає сумнівів у тому, що Росія, внаслідок злочинної  війни та безумства свого керівництва, у найближчій та середньостроковій перспективі втратить свої можливості впливу на світові процеси. Військова та економічна неспроможність Кремля вплине  на її дипломатичні можливості, Росію витискатимуть з усіх материків та країн, куди б не досягали її колись «довгі руки». Спроби Москви й надалі впливати на політику та визначати вектори економічної активності африканських країн та низки держав у Латинській Америці суттєво уповільняться та поступово будуть зведені до нуля. Виснаження війною та економічними санкціями, найвірогідніше, остаточно приведуть Росію у коло країн-ізгоїв, на кшталт КНДР та Ірану.

Та обставина, що значна кількість світових країн не заявила про однозначну підтримку України та не приєдналася до умовного альянсу Рамштайн, не повинно ані дивувати, ані бентежити українців. Геополітичні зсуви, переформатування світової політики завжди відбуваються повільно. Іноді це залежить від гнучкості еліт, іноді – від економічних факторів, іноді – від менталітету націй, але зазвичай – від усього разом. Більшість світу приєднається до переможців, подібно до того, як це відбувалося у ході протистояння між Об’єднаними націями та нацистською Німеччиною та її союзниками. Деякі країни об’явили війну уряду Гітлера аж у квітні 1945 року.

На початку війни, в України було лише декілька твердих союзників. Через десять місяців збройного протистояння з Росією, про нашу підтримку заявляють уже десятки країн світу, з кожною нашою перемогою їх більшатиме. Ще один фактор, що заважає урядам певних країн заявити про їхню підтримку України – це та стрімкість, з якою Україна, з третьосортної (будемо відверті) держави, на яку можна було не зважати, перетворилася на вагомий чинник світової політики та економіки. Війна переналаштовує ВПК багатьох країн, на наших очах створюються нові союзи, експорт українського продовольства виявляється життєво необхідним для десятків країн світу, відбувається переосмислення поняття енергетичної безпеки, вибудовуються нові логістичні шляхи. Ставлення до російсько-української війни стає фактором внутрішньої політики у багатьох країнах, що впливає на результати виборів.

Світ вперше від часів Другої світової війни впритул зіштовхнувся з необхідністю обирати, на якому він боці. Зрозуміле бажання декого і деяких спробувати пересидіти буремні й непевні часи, щоб потім, в останній момент, приєднатися до переможців. Не переоцінюючи своє місце у майбутньому розподілі геополітичних ролей, вже зараз можемо констатувати, що і ЗСУ, і держава Україна, і український народ за ці місяці суттєво піднялися на сходинках до тої позиції, з якої вільні і потужні нації дивляться на світ і вдихають на повні груди вітер свободи.

Дмитро Редько, Київ

Джерело

Автори