День Лицарів світла – День ЗСУ!
Про що я думаю, а точніше про кого я думаю у День Збройних Сил України?
Передусім про полеглих побратимів і посестер та про їхні сімʼї. Ці думки крають моє серце як Головнокомандувача і як батька, чоловіка та сина. Вони змушують повсякчас озиратися на пройдений нами шлях довжиною в майже 9 років. Це шлях воїнів, шлях людей, які мають сміливість і гідність обрати свободу. Він залитий кровʼю, сповнений страждань і болю. Але саме він веде нас уперед, щоб помститися і перемогти. Не залишає місця для страху чи зневіри.
Кожного дня, усвідомлюючи ціну, яку ми платимо за свободу, я збираю всю волю в кулак, щоб вистачило сил здолати агресора і відбити в нього бажання будь-коли в майбутньому посягати на нашу свободу.
Я знаю, що пліч-о-пліч зі мною кращі. Міцніші за сталь, запекліші за вогонь, сильніші за будь-яку стихію. Серця українських воїнів бʼються в унісон із серцями мільйонів співгромадян і всіх волелюбних людей світу.
Дорогі солдати, сержанти й офіцери, працівники і ветерани Збройних Сил! Я гордий служити своїй державі пліч-о-пліч з вами. Гордий бути вашим Головнокомандувачем у цей важкий час. Я вірю в кожного з вас і в нашу Перемогу.
Сердечно вітаю із Днем Збройних Сил України!
Бажаю швидкого відновлення пораненим воїнам! Всім, хто в строю, – сил і стійкості, натхнення і радості, переможного миру!
Слава Збройним Силам України!
Слава Україні!
У ці дні вирішується — чи буде існувати Україна, і чи буде жити її народ. Життя кожного з нас в руках Збройних Сил України. Від мужності, майстерності, самовідданості солдат і офіцерів залежить абсолютно все — від тепла і світла в наших домівках до позиції наших міжнародних партнерів.
Своєю кров’ю і потом ЗСУ рятували нас з літа 2014 року, і ми про це ще тоді говорили, хоч не всі нас чули. Хтось закликав «просто перестать стрелять». Але ми робили все для зміцнення наших Збройних Сил. Час показав, хто був правий.
ЗСУ врятували нас у найважчі дні лютого, здобули славетні перемоги під Києвом, Харковом, Херсоном, на просторах Чорного моря і в повітрі над нашою країною. Українське мистецтво війни вже вивчають в усіх військових академіях світу. А ще вони радикально змінили розуміння України в усьому світі. Нація, що має таких лицарів, впевнено займає належне їй місце в світовій політиці, історії та культурі. Вчорашні скептики прибувають до Києва, щоб визнати — Україна необхідна Об’єднаній Європі, бо ЗСУ є ключовим елементом європейської безпеки.
Тому День Збройних Сил України — це не просто професійне свято. Це велике державне свято на честь тих, хто врятував нашу державу і тепер її уособлює. У цей день, як і кожного дня, кожному українцеві правильно словами, а головне — справами привітати наших захисників.
Ми пишаємося вами, дорогі наші воїни, непохитні жінки й чоловіки у лавах ЗСУ! Слава вам і низький уклін, нехай Господь береже вас на дорогах війни і дарує перемогу і мир вам і всьому нашому народу!
Вітаю з Днем ЗСУ всіх, хто присвятив своє життя відданій службі Українському народу. Завдяки цьому нація довіряє армії, любить її і підтримує.
Бажаю кожному військовому міцності бойового духу та впевненості у тому, що російський агресор буде знищений, а Україна буде вільною і сильною!
Пам’ятаємо в серці тих, хто назавжди залишився у військовій формі, виконуючи свій головний обов’язок життя.
Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!
286 день героїчної боротьби українського народу, День Лицарів світла – День ЗСУ!
Коли жорстокий і підступний ворог 9 років тому напав на Україну, стало зрозуміло, що без потужних Збройних сил ми не збережемо нашу країну, не захистимо наші родини, не звільнимо нашу землю. Ми разом побудували могутню і незламну народну армію, відновили виробництво для неї сучасної зброї та військової техніки.
Фундамент наших Збройних сил складають добровольці, які, не очікуючи повісток, пішли захищати нашу країну як у 2014, так і у 2022. Ті, хто у 2014-му командували взводами, зараз стали залізними комбатами. Ті, хто тоді командував батальонами, сьогодні очолюють бригади та угруповання військ. За час проведення АТО та ООС в боях виховалась наша професійна, героїчна військова еліта, справжні лицарі, які спромоглися зламати хребта арміям російських загарбників. ЗСУ стали однією з найкращих та найбоєздатніших армій сучасного світу!
Вічна пам’ять воїнам, що віддали своє життя, захищаючи Батьківщину.
З нами правда, з нами Бог і з нами буде перемога!
Слава Збройним Силам України! Слава Україні!
Все це, свідками чого ми зараз є, обов’язково займе окреме місце в підручниках новітньої історії України. Буде великий розділ, який напевне назвуть «Становлення українського війська».
Дійсно, майбутнім поколінням є про що розказати. Як, наприклад, так сталося, що декілька бригад у залізних шоломах, над якими у 2014 році глузував «Квартал», порівнюючи їх з баранами, через лічені роки в решті решт перетворились на могутнє військо. На тих, хто зараз рятує країну. Рятує усіх разом і кожного окремо. Рятує Україну, разом з тими йолопами, яким тоді було дуже смішно.
Зараз ЗСУ, скажімо так, усе українське військо – це саме той останній бастіон, який відокремлює Україну від темряви «русскава мира». І бійці стоять насмерть, тримаючи кожен клаптик рідної землі!
Зараз вони своїм життям, найдорожчим, що є у кожного, виправляють політичні помилки минулих років. Сплачують шалену, нелюдську ціну за ті часи, коли влада почала забувати про армію, відштовхуючи її від себе. Відмотати би назад плівку, щоби зробити інакше, але…
Сподіваюся, що ніколи більше Україна не припуститься таких помилок. Спочатку військо, рахуйте – безпека країни, а потім все інше.
Зі Святом, ВІЙСЬКО!
Поки що найкращій синонім армії я чув від Мартина Бреста. Він назвав ЗСУ живою стіною, яка приймає на себе ті набої і снаряди, що призначалися цивільним. На жаль, це не завжди виходить…
І досі в мене образ ЗСУ – це дозорні на стіні, з Гри Престолів, які тримають кордон від нечисті. Які не можуть впасти, бо за ними впаде все людство.
Я – снайпер у темряві; я – дозорний на ВОПі; я – вогонь, який падає з небес; я — метал, який рве ворогів на шмаття; я – око, що невпинно дивиться зверху, призумлюючи камеру чи тепловізор; я – щит, який охороняє царство людей.
Я – Збройні Сили України.
Зі святом, братерство!
Нескінченна колона цивільних машин неспішно просувалася розбитими сільськими шляхами з Києва на захід. Нескінченна – це тисячі авто. Неспішно – бо доріг, як таких не було. А траси ж давно перетворилися на суцільний затор. Жигулі і Таврії поруч з Бентлі і Кайєнами. Біксенонові фари нарівні з діодними та галогеновими ліхтарями намагалися прорізати вранішню імлу.
В небі позаду весь час щось вибухало, ревіли літаки та стрікотіли гелікоптери, але через низькі сірі хмари ніц не було видно.
Водії міцно трималися за кермо, пасажири – за свої телефони в спробі зловити зв’язок і дізнатися хоч щось про події навколо.
Раптом далеко попереду у машин почали спалахувати стоп-сигнали, і вся ця довжелезна “змія” системно поповзла на узбіччя. Колона цивільних когось пропускала. Щось темне і велике, від якого піднімалися хмари чорного-чорного диму. Щось потужно сунуло туди, звідки тікали люди.
Знаєте, я ж завжди любив нашу Армію. Ходив на паради. В Одесі малого Маркусика водив дивитися на Нептуна та колишні американські кораблі.
Але важко передати те почуття вдячності та шани, яке виникло всередині мене, коли крізь лобове скло я побачив, як назустріч росіянам сунули колони наших військових. На танках, БМП, КраЗах, мільйонах модифікацій броньовиків. У повній екіпіровці, зі зброєю напоготові, з напруженими рішучими обличчями, що дивилися з-під шоломів.
Ми незліченно піднімали руку у вітальному жесті вгору і незліченно отримували вітання у відповідь.
Збройні Сили України їхали чинити опір російській армії.
Потім я вже бачив мільйон військових колон, які йшли у бій і поверталися з бою, які вели бій, прикриваючи нас, і верталися трасами в пункти постійної дислокації.
Але тоді, в той день українські Збройні сили показали, хто вони є. То вже потім стало зрозуміло, що росіян не просто можна бити, а їх системно вдається перемелювати і тіснити звідусіль. Але 24 лютого – то було щось.
Насправді ж, ЗеСеУ чинять опір вже 9 рік поспіль. Справжній опір – з перемогами і страшенно гіркими поразками, з пантеоном героїв – як живих, так і полеглих.
Та нині, мені здається, ні у кого більше не виникає питань, хто є найсильнішою Армією Європи. І яка Армія насправді поховає росію під трупами її солдат.
З Вашим днем, шановні.
Дякую, що ми живі.
І слава Морській піхоті України.
То є особисте.
