Зі Святом, невтомні та незламні!
Ви завжди поруч. Ми постійно відчуваємо вашу турботу і підтримку.
Волонтери і військові – це нерозривний, фактично родинний зв’язок. У нашій єдності – сила й незламність української нації.
Уклінно дякую вам, дорогі волонтери, за допомогу війську!
Стійкість нашої оборони, звільнені міста і села, відносний, але все ж таки мир на більшій частині держави – це спільна заслуга.
І наша Перемога теж буде спільною!
З Міжнародним Днем волонтера!
Звичайно, волонтерство почалося на Майдані. Тільки тоді ще не було цього слова, але вже тоді шляхетні люди робили різну роботу для однієї справи – протистояли «тітушні» та «беркуту», привозили на барикади шини, ліки, дрова і все потрібне.
Коли почалася війна, хтось із них пішов до армії чи добробатів, а хтось день за днем забезпечував їх найнеобхіднішим. Ці героїчні люди разом зберегли і масово поширили досвід праці і боротьби заради єдиної справи. Цією справою став захист України від російської агресії.
Війна продемонструвала потужність і масовість руху на підтримку армії. Не забуваймо, що у 2014 захисникам України необхідне було все і негайно. Ми всім народом створювали Збройні Сили України з нуля.
Тоді весь світ побачив унікальний волонтерський рух, всенародний опір агресору, єдність фронту і тилу. А цього року ми стали країною ЗСУ і волонтерів. Старші і молодші підтримують армію. Наші школярі збирають гроші на дрони, а масові громадські об’єднання надають суттєву допомогу нашим геройським бригадам. Дуже символічно, що саме українці святкують День волонтера відразу перед Днем Збройних Сил України.
Пишаюся, що Фонд Порошенка, ГО Справа Громад, ГО “Res_Publica. Брати по Зброї” були і залишаються першими у забезпеченні потреб ЗСУ. Українську єдність армії і народу, яку створив, береже і зміцнює волонтерський рух, не здолати нікому. У нас один ворог, одна війна і одна перемога.
Вітаю усіх нас з Днем волонтера. Щира вдячність усім, хто підставив плече армії! Низький уклін усім, хто допомагає лікарням, госпіталям і мільйонам українців, що зазнали лиха через рашистську агресію.
Разом переможемо!
Нічого не буває просто так. Все – тому, що. Хіба можна плести, ремонтувати, ліпити, варити, зварювати, лікувати, клепати, в’язати, шити, сушити, збирати, їхати тисячі кілометрів, знаходити, купувати, перевозити, доставляти, вантажити, розвантажувати, домовлятися, не спати… і все це просто так? Для НИХ – ні. В кожному випадку є своє «тому, що…».
І це «тому, що…» має свою причину, ім’я, спогад, місце, звук, страх, надію, мрію… Про них навряд чи розкажуть, але причина є.
І мета є. Але одного разу ЇМ прийде розуміння – мети досягнуто. Більше не треба не спати, збивати руки, їхати в ніч, діставати_з_під_землі_бо_треба… ВОНИ ніяково озирнуться навколо:
– Це що, все? – послухають небо, подивляться в світанок, чи захід, чи зорі, копнуть стомлене колесо… – А хіба таке буває, що «все»? – запитають ВОНИ навмання.
Прийде час для какао з зефірками і роздумами – а далі що?
Хтось задауншифтить на рибалку, когось понесе в мандри, інші будуть просто довго сидіти і слухати море, хтось засяде за книгу, а хтось позамітає перегорівшого себе в кучку і спробує почати наново.
Але рано чи пізно вони зірвуться. Бо така у них натура, такі вони пальнуті на всю голову – люди, для котрих не буває просто так, а є «тому, що треба» – в о л о н т е р и. Дожують вони свою зефірку з какао і підуть знов завдавати добро.
Знайдіть свого волонтера, обійміть бідосю і скажіть «я тут на твоїх підопічних трохи грошей підкину» – усвідомлення «можна допомогти більше» робить цих дивних людей щасливими.
Як вже було сказано колись, «Якби не волонтери, ця війна закінчилась би ще у 2014-му!»…
Дякую за кожну копійчину донатів, за кожні шкарпетки, які в’язали бабусі, вдягнувши на носа старенькі окуляри. За кожен малюнок від дітлахів, за кожен генератор або тепловізор. Дякую за ваші великі серця!!!
Ми обов’язково переможемо цю скажену потвору, яка прийшла в Україну з-за поребріка, але зможемо це зробити лише разом!
З вашим Днем, ВОЛОНТЕРИ! З твоїм Днем, НАЦІЄ!
Волонтеры.
Это такие люди, которым не всё равно. Всегда не всё равно. И это не осознанный выбор – просто некоторые люди не могут иначе. Если б умели – вот это был бы кайф.
“Брось ты этого котенка, не мучай его и себя, проблемами беспризорников должно заниматься государство”,
“нахера тебе сдались эти е*анутые переселенцы, где каждый третий пьет твою кровь, есть же целое министерство на эту тему!”.
“Армию должно содержать государство! Я сбор плачу!”.
“А что такое паллиатив? Ой, а разве государство этим не занимается?”.
“Сироты? Тю. Им же квартиры дают, кто бы мне дал!”.
“Служба поиска людей? Ну есть же милиция, МЧС…”.
В каждой дырке, до которой нет дела, времени или денег у государства, торчит волонтёр.
Он предельно зае*ан, парикмахер ему звонит сам.
Его семья либо бесится либо давно смирилась и помогает.
Его деньги – это не его деньги, его время – это когда 25 часов в сутках, и они все принадлежат решению проблем.
Его нервы – тряпки, скрученные в стальной канат.
Его разговор по телефону не предусматривает вопрос “как дела”.
Он всегда виноват, он по жизни всем должен, и у него всегда есть возможности.
И когда приходит 3,14здец, первым на него прёт волонтер. В удобной обуви, с синяками под глазами, и недобрый.
С праздником вас. С праздником нас. Я желаю только того, чтобы в ваши телефоны как можно реже стучались неопознанные номера. С праздником всех, кому не все равно. С праздником тех, благодаря кому мы победим.
Главное – не устать.
Главное – с каждой пересланной волонтерам гривней говорить себе “Я помогаю нам выжить и победить”.
Главное – вопреки всем срачам делать одно общее дело.
День волонтера.
Хотел тэгнуть причастных, но быстро отказался от этой затеи. Потому что пришлось бы тэгать почти весь свой френд-лист, и то многих бы наверняка пропустил. Вокруг меня волонтерят практически все, кто не ушел воевать.
Волонтеры разные, как и все люди. Ловящие от волонтерства кайф и ненавидящие его. Известные всей стране и десятку человек рядом с собой. Медийные и ненавидящие хайп. Узкоспециализированные и занимающиеся всем на свете, иногда одновременно. Достаточно технологичные и ведущие деятельность в лучших традициях хиппи-менеджмента. Да практически какой критерий не назови, по нему есть волонтеры с обоих полюсов и посередине.
Ходят городские легенды, что где-то существуют волонтеры со здоровой психикой. Но эта легенда мне кажется слишком фантастичной даже по украинским меркам.
Волонтеров объединяет только одно. Нам не похер. Причем деятельно не похер. Видя проблему, волонтер начинает ее решать. Причем вопросом посильности задачи он не задается, иначе в большинстве случаев за задачу бы не брался. Вопрос о том, кто виноват в возникновении проблемы откладывается на потом, что часто означает “никогда”.
Очень многие отказываются признавать себя волонтерами. Говорят “Да какой я волонтер, я просто помогаю немного. Вон посмотри, сколько *** делает!” И дальше бегут что-то доставать, отвозить, лечить и делать еще сто дел. По дороге объясняя, что они в этом ничего не понимают и делать этого не собирались, но ты же видишь.
Я сам такой же. Только недавно перестал спорить, когда меня называют волонтером, и оглядываться по сторонам в поисках того, к кому обращаются. Просто помогаю чем могу. Потому что “ну ты же видишь”.
С днем волонтера всех причастных, то есть вообще практически всех! Всех, кто бегает, достает, отвозит, грузит, пакует, собирает деньги или их донатит. Без нас было бы немного тяжелее. И уж точно намного скучнее!
Здоровья, выдержки. Чего-нибудь вместо нервов. Главное, победы.
Хотів би написать щось надихаючо-мотивуюче у Міжнародний день волонтера. Але немає сил. Парадокс, еге?
Зранку ви надіслали термоси і смаколики, які я забрав на пошті. Перед тим – супер-шкарпетки з відпрацьованих костюмів для дайвінгу (до речі, якщо є такі – шліть нам, ми передамо майстрам, щоб у бійців навіть мокрі ноги були теплими). Зустрів від латвійських друзів вантажівку, що повезе десяток тонн вантажів на Схід і Південь. Прийняв повнопривідний фольксваген транспортер, який ви придбали для однієї з бригад. Заскочив глянуть, як на Ваші донати ремонтують тойоту хайайс, евакуаційний паджеро спорт, нєрвний пасфайндер і фондівський маверік та спрінтер. Попросив на Ваші ж донати придбати рулон тканини для перестилання скривавлених ліжок на стабпунктах Бахмута. На розвантаження генераторів до Vlad Samoylenko та Ma Li вже не встиг.
То скажіть мені, шановні… Хто, насправді, волонтер? Через чию діяльність фронт отримує авто, цілу дронопрограму (з грошей, зібраних на мій день народження, придбано вже три пташки, до речі), смаколики, окопні свічки, масксітки і дитячі малюнки?
Дякую Вам, волонтери.
Дякую, що тримаєте економіку.
Дякую, що донатите.
Дякую, що підтримуєте добрим словом.
Кого і нащо тут ще мотивувати?
Переможемо.
* * *
Ай, сідайте довкола, розповім одну історію до свята.
Передавали ми якось від вас потужний пікап підрозділу, в якому воює багато іноземців. Із різних країн з усієї нашої блакитної кульки: від скандинавів до американців, від латиносів до азіатів.
Так от, як розповідає боєць, який прийшов отримувати машину, виникла така ситуація.
Коли вони поприїджали в Україну і почали тут робити росіян хорошими, то спершу не зрозуміли, хто такі ці люди на бусах, що приїзжають на передову і по замовленню привозять то шкіру дракона, то окопні свічки, то ікла вампіра, то тепловізори.
Невідомо, за кого саме іноземці сприйняли українських волонтерів – чи то за дику суміш зброярських баронів і рєшал, чи то за чаклунів-мольфарів, але вони натурально почали замовляти у волонтерів зброю. Енлави. Джавеліни. Стінгери. Існує легенда, що попросили навіть блек-хоук. Це не жарт, якщо що.
Тоді вже волонтери прийшли з круглими очима до командування і попросили пояснити бійцям, хто вони і що вони.
Не знаю, як там було далі, але факт лишається фактом: в очах іноземних бійців волонтерський рух України – то потужний феномен. Унікальне явище. Чорний лебідь у прогнозах закордонних розвідок і непередбачувана змінна в їхніх же звітах.
Не від хорошого життя, але маємо пишатися.
А блек-хоук, кажуть, таки чують тепер подекуди уночі. То перед наступом на Ізюм. То на Херсон. Щось нині періодично стрікоче в темному небі Мелітополя.
Майте гарну ніч.
