Справжні Незламні
І на Півдні, і на Донбасі в безпосередній близькості до фронту працюють невеличкі кав’ярні, піцерії, автомайстерні, гостиниці, магазинчики тощо – серед небезпеки прильотів, перебоїв зі зв’язком, світлом і водою.
Туди з самого передка їздять бійці віддати речі на прання, замовити їжу, поставити машини на ремонт, помитись і т.д.
Якщо там не треба ніяких Арахамій та пафосних назв, щоби організуватись навіть в цих умовах, то чому просто не допомоги тому бізнесу, який робить те саме в тилу?
Це ж набагато простіше: виділити ще одне приміщення поруч, дати пільгу на оренду, допомогти з закупкою генераторів та пальним – і люди самі все зроблять, без всратих “інспекторів”.
Ні, треба в радянському стилі спустити якусь дічь про “врагу нє здайотся” – і в тому ж стилі з нею з нею обісратись, як у випадку з “пунктами незламності”, які за визначенням просто гроші на вітер та привід тупорилим “політикам” наробити крику на рівному місці.
Та я особисто з весни тих пунктів бачив десятки в Баштанці і Березнегуватому, тепер в Кураховому і Новогродівці, в інших просто маленьких селищах у лічених кілометрах до фронту.
А якщо комусь хочеться очолити давно проявлену незламність, то можна ж це робити нарешті не в стилі “мільярд дерев”, а, наприклад, відправити в реальний підрозділ ЗСУ когось типу Лещенка або Тищенка, щоб люди побачили серйозність намірів.
