Ми вже не здамось

Мене фейсбук питає, що у мене нового.

Мабуть, я вже психічно ніколи не буду іншою. Бо це питання мене тригерить. І перед очима фото останніх руйнувань від ракетних обстрілів. Фото загиблих цивільних. Відомості про загиблих військових. Що нового, кажеш?

Ще давно вкурвлює оця статистика про українських військових. Військових? Та насправді ні. Це інженери, комбайнери, айтішники, дизайнери, слюсарі і так далі. Наші діти, чоловіки, батьки, діди, які просто пішли нас захищати від жахів знищення, вбивств і зґвалтування. А могли сіяти хліб, будувати, винаходити, малювати.

Немає якоїсь абстрактної армії нациків, яку малює російська пропаганда. Є ми. Ми. З вбитими татами. З депортованими дітьми. Зі зруйнованими домами. З відірваними ногами і руками. З поруйнованою психікою.

Ми от такі. Не закривайте сором’язливо оченята. Це зовсім поряд. Це всі ми. І прямо зараз, поки ви читали, вже летіли ракети на Миколаїв і Харків, Нікополь і Кривий Ріг. Може, інші міста.

Але нас вбивають нонстоп.

Я знаю точно. Ми вже не здамось. Тікайте. Не важливо куди.

Фото: Дніпро. Ви вже знаєте про вбиту сім’ю з дітьми. Ми пам’ятатимемо у віках, сподіваюсь.

Ви позбавили нас наших домівок.
Ви позбавили нас наших друзів та рідних.
Ви позбавили нас наших ілюзій.

Але ви не змогли позбавити нас нашої люті.
Не позбавили нас нашої сили.
І не змогли позбавити нас надії.

Тепер ми позбавимо вас ваших домівок.
Ми позбавимо вас ваших друзів та рідних.
Ми позбавимо вас вашої сили.

І заберемо у вас майбутнє.
Ми залишимо вас без надії.
Ми залишимо вас без сподівань.

Ми залишимо вас у пеклі.
А дияволами будемо ми.

Пілот Мі-24 мститься рашистам за загиблих людей у Дніпрі та Запоріжжі!

Ілюстрація на заставці: Olga Wilson