Моє місто щодня стікає кров‘ю
Моє рідне місто. Моя вічна біль.
Запоріжжя, місто пекельних промислових вогнів та тихих дніпровських плавнів, місто двадцяти дев‘яти моїх років, місто, в якому я знаю кожну вулицю і досі пам‘ятаю, куди ходить кожна маршрутка. Місто, де все було вперше.
Моє місто щодня стікає кров‘ю. Кров‘ю мирних громадян, кров‘ю найкращих воїнів. А я відчуваю сором від того, що не воював за свою область, хоча армія є армія – воюєш, де накажуть.
Я знаю, що сьогодні будуть робити тисячі пацанів і дівчат із Запоріжжя на всіх напрямках фронту. Те саме, що і вчора. Те саме, що і завтра.
Їбашити за Запоріжжя.
За Запоріжжя.
За Запоріжжя.
