З Днем народження, пане Президенте!

Марина, як завжди, дуже креативно підійшла до вибору подарунку на мій день народження 😛 .

Це – підбірка важливих та актуальних книг. І зробила це не деінде, а в легендарному видавництві «Vivat» у Харкові, яке навіть в найважчі часи, коли рашистські бомби летіли на місто, жодного дня не припиняло своєї роботи. Продовжило боротьбу за українське слово і українську літературу. Бо Харків – це Україна. Дякую вам за це!

Як тільки отримав книги в руки, відразу віддав їх нашим військовим разом з іншими подарунками, які ми їм привезли. Нехай читають та надихаються на перемогу.

P.S. Сьогодні загадую тільки одне бажання. Воно однакове у всіх 💙💛.

Колись точно з’явиться книга спогадів, яка розповість, як воно було в 2014-2019 під перехресним обстрілом Росії з усіх боків і доморощених корисних дурнів. Там точно буде набір фактів, який поставить читача в ступор – це ж який набір скілів треба мати, щоб пройти через ТАКЕ і самому і втримати державу. Розумного читача поставить. «Прості люди» ніколи не визнають, що роками пересипали пасочками наклепи.

Якось Порошенка запитали – навіщо ось це все? Ламати списи в безпорадному зеленому парламенті; вести політичні маневри переважно всупереч, аніж завдяки; піднімати усі власні закордонні зв’язки в допомогу країні, влада котрої тебе намагається знищити; криком кричати – буде велика війна, лишатися непочутим і обсміяним платними та інфантильними кукурікалами, але продовжувати вимагати – «готуйтеся», бачачи невідворотне; викидати купу власних ресурсів на допомогу обороні країни, ігноруючи істерики «баригоборців»… Навіщо все це?

Відповідь була простою: «… це моя країна». Це було сказано в невеликому колі людей, там не було аудиторії, на котру треба було справити враження. Це було сказано інтонацією «… а як інакше?».

Черчилля багато хто не любив, і за життя, і після не сприймали, Тетчер – тим більш, Рейгана – авжеж. Скоропадський, Аденауер, Ейзенхауер, МакКейн… Будь-який політик приречений на те, що він комусь муляє око. Але кожному із них оцінку дала історія – вони в ній закарбувалися, а не вляпалися.

Історія показала, що «Армія» – фундаментальна брила, без якої державності не стане? Так.
Історія довела, що «Мова» (як і інші складові ідентичності) – неспростовна умова виживання нації? Так.
Історія довела, що «Віра» – це не лише відновлення справедливості і повернення вкраденої раніше церкви, а ще й фактор безпеки – не треба звертатися до Бога в приймальні пропаганд-диверсійного підрозділу ворога? Так.
Це і є закарбуватися в історії.

Іронія історії – ті самі люди, які закидали «набридли ви зі своїм Ар.Мо.Віром», будуть захоплено плескати в долоні, коли ці три наріжні камені підніме на прапор будь-який український політик. Фактично, це визнання і сказаного, і зробленого.

Із Днем народження, пане Президенте.

Петру Порошенко 57. З чим я його щиро вітаю. А що йому побажати?

Весь час це питання заганяє в кут, коли йдеться про успішну людину. А Порошенко не просто успішний, це приклад людини-успіх.

Хлопчик із Бендер, який поступив і закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Університету ім. Шевченка. Студент, який не косив від армії в часи, коли буда реальна загроза потрапити в Афганістан. Пішов, відслужив. На відміну від…

Молодий підприємець, який перетворив совкову фабрику ім. Карла Маркса у європейський бренд РОШЕН. Керівник, який зміг так підібрати кадри, що його бізнеси працюють без його участі, дозволяючи йому бути просто акціонером. Це все в часи, коли за прибуткові бізнеси відбувалися справжні війни, і коли кинути партнера стало національним видом спорту. Порошенко всього цього уникнув.

Порошенко вміє збирати навколо себе людей, які дають результат. Ми бачимо це й зараз. Фракція ЄвроСолідарності працює в меншості та в повністю ворожому оточенні. Але – жодного перебіжчика. На відміну від президентської політсили, де ми побачили і зрадників, і російських агентів. Уміє.

Навіть якби Порошенко не став президентом України, можна з упевненістю сказати, без нього не факт що Незалежна Україна взагалі існувала б. Просто запитайте себе, що було б з Україною, якби не перемогла Помаранчева революція? А чи перемогла б вона якби не «5-й канал» Порошенка? А чи сталася б Революція Гідності? Я просто нагадаю, що за президентства Януковича «5-й канал» був практично єдиним опозиційним телеканалом.

Президентство Петра Порошенка почалося знаково. Прямо наступного дня після його обрання Збройні сили здобули перемогу у війні проти Москви, була відбита атака на Донецький аеропорт. За Порошенка були звільнені Слов’янськ і Краматорськ – перша перемога кадрового (!) українського війська від 1919 р. За Порошенка стався знаменитий рейд 95-ї бригади комбрига Забродського по ворожих тилах. Взагалі жоден президент не робив для армії стільки, скільки зробив Порошенко. Форма, берці, сухпаї у вакуумпакетах. Техніка – ті самі «Байрактари» закуповувати почали за Порошенка. І взагалі, до Порошенка ЗСУ бойових безпілотників не мали, а за Порошенка отримали. А ще вантажівки МАЗ-Богдан, яких зараз повно на фронті. А ще ППО навколо Києва, відновлене коштом РОШЕН. Тощо.

За президенства Порошенка економіка показувала стабільний плюс. Порошенко – це прибуткові Нафтогаз і Укрзалізниця, це децентралізація, це прихід в Україну світових інвесторів, найгучніший – РейнЕйр. Тощо.

Звісно такого президента були зобов’язані оббрехати. І його оббрехали, зігравши на жлобських і люмпенських настроях частини населення. Але. Програні вибори для Порошенка стали не фіналом його як політика. Вони стали просто новою сторінкою в житті людини-успіх.

Вже три роки влада Зеленського намагається нарити проти Порошенка бодай щось. Ну от хоч щось, з чим можна його привести до суду. Не знаходять нічогісінько. Порошенка намагалися випхати за кордон і не пустити до України – прямо напередодні вторгнення Росії. Не вийшло нічого. Вийшла багатолюдна хода від суду до Офісу президента через центр столиці – влада від неї відгородилася дитячим майданчиком.

А нині – нова сторінка. Порошенко забезпечує ЗСУ. Всім. Генератори, пікапи, системи зв’язку, вантажівки, безпілотники. Порошенко працює у Верховній Раді. Порошенко зустрічається з представниками Заходу.

Порошенко сповнений планів і намірів. Знаєте, кого мені нагадують типи, які волають «Порошенко – то минуле української політики»? Ватників, що патякають, ніби США розваляться, або американські ІТ поступляться китайцям. Милі, Порошенко вже в політиці. І скільки бути йому в політиці, вирішить тільки одна людина – Петро Порошенко.

Чого побажати Петру Порошенку? Та того самого, що і всім нам. Перемоги! Тої самої, для досягнення якої він так багато зробив.

Это уже восьмое поздравление и девятый год личного знакомства.

Я не очаровывался – и не разочаровался. Все восемь лет я понимал, что для меня это честь. Честь помогать, честь советовать (хотя… чаще, намного чаще, выслушивать советы). Честь стоять рядом, прикрывать тылы и подносить патроны.

Да, с днем рождения! Это слова, которые “положено” говорить в такой день. Но еще – спасибо.

Спасибо за то, что не было стыдно. За то, что не было противно. За то, что не было страшно. За то, что в этом году, как и в предыдущие, служите Украине и ее народу.

За то, что не сломались. И не отступили. И не сдались.

Да, с днем рождения, мой Президент.