Могилізація – крок у безодню
Збройні Сили України 8 років і 7 місяців стримують збройну агресію рф проти нашої держави. Повномасштабний наступ противника не злякав нас. Більше того, ми обʼєдналися та гідно зустріли ворога. Оголошення мобілізації в росії є тому підтвердженням.
Сотні тисяч чоловіків та жінок захищають рідну землю, власні домівки, своїх дітей і майбутнє України.
Тому жодні заяви військово-політичного керівництва країни-агресора не вплинуть на нашу готовність боротися за свою свободу.
Ми знищимо всіх, хто зі зброєю прийде на нашу землю – чи добровільно, чи за мобілізацією.
Тримаймо стрій!
Перемога буде за нами!
Війна, яка триває, зачепила кожного з нас. І в кожного є свій погляд на події та перебіг цієї війни. Але безумовно й те, що для перемоги насамперед потрібна фахова розмова професіоналів. Таку розмову на нинішньому етапі війни ми розпочали резонансною статтею бойових генералів В. Залужного та М. Забродського «Перспективи забезпечення воєнної кампанії 2023 року: український погляд» , продовжили її публікацією академіка В. Горбуліна та військовго експерта В. Бадрака «Пекельний серпень: чи усе вирішить битва за південь?» . Сьогодні на прохання Укрінформу перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенант Михайло Забродський аналізує надважливу подію – озвучене минулої доби рішення глави РФ про часткову мобілізацію.
__________________________
Отже, 21 вересня російсько-українська війна отримала нову віху: оголошення часткової мобілізації в РФ. “Мобілізаційне” звернення кремлівського вождя мало стати своєрідним звітом про хід подій на території України на фоні загальних полупанічних повідомлень про контрнаступ ЗС України, що триває. Як у будь-якій тоталітарній державі, в Росії зберігається потреба в суспільстві час від часу почути думку і оцінки ситуації керманичом із перших вуст, тим більше – з такого надзвичайного питання.
Формою для виступу був обраний зовсім нетиповий дует. Пафосне і наскрізь брехливе за змістом звернення кремлівського очільника доповнювалося вивіреним виступом міністра оборони. Первинна логіка досить проста – профільний міністр пояснює нації суть справи і необхідність прийнятих рішень. Однак на тонкій мові російської політики це може ще й демонструвати своєрідний заздалегідь спланований розподіл відповідальності. Такий розподіл зазвичай має джерелом лише невпевненість в успішному завершенні такої проблемної справи. Спробуємо коротко оглянути імовірні причини такої невпевненості і окреслити деякі особливості, пов’язані із запланованими в РФ заходами.
Війна проти України чи проти «колективного Заходу»?
Чи не єдиним правдивим елементом в звернені є визнання війни як війни із “колективним Заходом”. На перший погляд воно демонструє зневажливість до України як держави, мов би “вже суто Україну ми би точно підкорили”. Втім таке згадування має певний конструктив. “Колективний Захід” зараз може лунати як компліментарне поняття з огляду на необхідність підтримання єдності серед партнерів України. Більше того, ця путінська фраза по Фройду ще раз нагадала, що з Україною зараз весь прогресивний світ, а разом з нами означає, щонайменше – проти РФ.
Сором’язливе визнання міністром оброни російських втрат в ході так званої “спеціальної операції” і згадування про тисячі кілометрів фронту мали б підкреслювати всю складність процесу широкомасштабного вторгнення на територію сусідньої держави. Втім визнані шість тисяч вбитих окупантів якось незрозуміло співвідносяться із необхідністю призову 300 тисяч військовозобов’язаних із запасу.
Не можна обійтись і без історичних аналогій. Такий російський внутрішньополітичний хід, розрахований в тому числі і на зовнішню аудиторію, дуже нагадує оголошення “тотальної війни” в 1944 році одним із найкривавіших диктаторів минулого сторіччя.
Тепер розглянемо різні аспекти власне самої мобілізації.
Скільки «гарматного м`яса» потрібно Росії?
Маємо відзначити докорінну відмінність суті самого процесу російської мобілізації. На відміну від абсолютно вірних і природних рішень українського керівництва про мобілізацію навесні цього року, які були продиктовані суворою дилемою “битися або гинути”, його російська версія розроблялася зовсім в іншій інформаційній обстановці. Над її створенням російські пропагандистські структури напружено працювали не один рік, а з початком вторгнення їх активність набула неймовірних масштабів. Особливо потужного імпульсу їй надавали періодичні заяви російського керівництва про незмінність цілей “спеціальної операції” і її розвитку “суворо за планом”. Навіть далекі від військової справи і незіпсовані вищою освітою російські громадяни вправі спитати щонайменше самих себе: що за така собі операція, яка іде “за планом”, але в той же час потребує призову майже третини мільйона військовозобов’язаних? Чи можливо таким і був план?…
Оголошення хоча б часткової мобілізації, як це не парадоксально, одночасно може слугувати і ознакою слабкості. Як вже зазначалося, навряд чи можна розраховувати на стрімке поповнення ЗС РФ саме висококваліфікованими з військової точки зору людськими ресурсами. Малоймовірно, що втрати, які понесли окупаційні війська в основному відносяться до особового складу тилових і технічних або “високотехнологічних” підрозділів. Це може означати лише одне. Путінській армії із запасу потрібні не оператори БПЛА, не ІТ-фахівці і не номери бойових обслуг ОТРК “Іскандер”. Головну потребу складають поширені, не занадто складні для опанування, загальновійськові спеціальності типу “стрілець” або “кулеметник”. Говорячи простою мовою, в ЗС РФ потреба існує, скоріш за все, в гарматному м’ясі. Це відносно дешево, не дуже проблемно, і порівняльно швидко.
Слід зупинитися на моральному стані потенційних майбутніх захисників інтересів держави-агресора. Зрозуміло, що через закритість інформації оцінити реальний поточний стан мобілізаційної роботи в РФ може лише обмежене коло вітчизняних фахівців. Але залишається фактом, що оголошена часткова мобілізація є першою у новітній історії Росії. І перспектива загинути поза межами своєї країни за примарні ідеали стала бентежити уяву вже зовсім іншого російського покоління. Його сприймання війни з Україною у кращому випадку складається із пропагандистських роликів і переможних реляцій в російських ЗМІ, кінематографічні лубочні картинки про Другу світову або війну в Афганістані можна навіть не брати в розрахунок. Подібно до того, як для професійних військових є чітка різниця між поняттями “служити” і “воювати”, так і для абсолютної більшості поки що цивільних громадян РФ є суттєва відмінність між “підтримувати” і “брати участь”.
Зрозуміло, необачно виключати із розрахунку поширену категорію невиправних російських “військових романтиків”, яким байдуже з ким воювати, де і за що. Не можна забути і про типових військових заробітчан. Однак є підстави вважати, що більшість з них вже відправилась з України в зворотному напрямку в поліетиленовій упаковці. Сам факт прийняття російським керівництвом непопулярного рішення про мобілізацію є найкращим тому підтвердженням. Адже єдине, що могло спонукати до такого рішення, – саме нестача хай там як мотивованого особового складу.
Говорячи про мотиваційний чинник, не можна не згадати “поголовні” мобілізації, які декількома хвилями проводилися окупантами на тимчасово окупованих територіях Луганської і Донецької областей. Здавалося б з певних причин рівень мотивації призваних військовозобов’язаних мав би бути як мінімум не нижче від мобілізованих до ЗС України. Але реальність виявилася зовсім іншою. Всі країна пам’ятає жалюгідний вигляд на відео вчорашніх “вчителів” і “шахтарів” з 1 і 2 Армійських корпусів так званих “ЛНР” і “ДНР”, яких насильно “примусили-відправили” воювати проти України за вихід до адмінкордону, а можливо – і далі. Важко очікувати чогось іншого і від переповнених патріотизмом російських резервістів, наприклад, з Далекосхідного регіону.
Іншою мотиваційною складовою процесу мобілізації справедливо можна розглядати суто матеріальну зацікавленість. І в цьому випадку можна поставити просте запитання. Якщо існуюча система матеріального заохочення, включно з усіма надбавками/преміями/іпотеками і соціальним пакетом з лютого 2022 року виявилася не занадто привабливою для російських військовослужбовців за контрактом, то на що мають розраховувати сотні тисяч мобілізованих?..
Що дасть Росії запланована мобілізація?
Триста тисяч особового складу – це зовсім не мала оперативно-стратегічна величина. Не будемо заглиблюватись у відповідні розрахунки і оперувати “розрахунковими дивізіями”. Але нам не обійтись без простішої, але суворої, військової арифметики. Така кількість військовослужбовців складає приблизно від 60 до 100 загальновійськових бригад. Все, як відомо, залежить від завдання за призначенням і штатної чисельності. Не станемо лякати самих себе перспективами створення таких неймовірних і одночасно нереальних навіть для можливостей РФ, угруповань військ. Призвані за мобілізацією будуть розподілені для поповнення втрат і некомплекту особового складу вже існуючих військових частин і з’єднань. Частина з них може бути направлена для формування нових. Нам невідомі достеменно замисли російського Генерального штабу, тому для відносної об’єктивності, умовно розподілимо зазначені триста тисяч навпіл. В цьому випадку кількість потенційно можливих для формування бригад скорочується, від 30 до 50. Візьмемо за основу середню їх кількість – 40.
Але і таке ефемерне угруповання – зовсім не дрібниця. Воно дає російському командуванню можливість додатково сформувати від 80 до 120 БТГр. Така кількість військ – співпідставна із чисельністю російської армії вторгнення навесні цього року! Втім, тисячі людей, одягнутих у військову форму, це ще не бригади і не батальйони. Головним питанням постає, як не дивно, наступне. Чотири десятки загальновійськових бригад – це приблизно до 1200 танків, до 4000 БМП або БТР, близько 1600 гармат і РСЗВ. Питання розширюється до двох. Звідки вони з’являться? Які саме це будуть зразки і в якому технічному стані?…
Перша відповідь начебто проста. Бази, склади і арсенали на території РФ. Оціночні кількісні показники начебто дозволяють РФ оснастити і більшу кількість загальновійськових з’єднань. Друга – значно складніша. Новітні або не дуже старі БМП-3 і Т-72Б2 почали стрімко зникати ще в квітні. З початку літа основне поповнення російських окупаційних військ танками і бойовими машинами піхоти – за рахунок Т-62, БМП-1 і МТЛБ. Їх комплектність, технічний стан і придатність до застосування після “надтривалого” зберігання є окремою темою. Вочевидь, російські запаси військової техніки, навіть зразка середини минулого сторіччя, все ж таки не безмежні і свої бажання російському командуванню доведеться стримувати.
Найбільш небезпечним для нас і, безумовно, виправданим для противника є лише один, з поки що потенційних, результатів російської часткової мобілізації. Застосування на території України буд- якої додаткової кількості поповнених або новосформованих з’єднань і військових частин дасть російському командуванню розширену можливість застосовувати свій улюблений з принципів військового стратегії Клаузевіца – концентрацію сил в обраній точці*. Така масованість здатна відсунути да другий план питання мотивації, рівня підготовки і оснащення російських військ. Імовірні наслідки цього можуть бути надзвичайно руйнівними для ЗС України. Здається, продовження ведення війни російським командуванням планується все ж таки за рахунок числа, а не вміння. Тож цілком доцільним буде вжиття нами превентивних заходів вже сьогодні.
Коли ми відчуємо це на фронті?
Часовий чинник, як завжди, має свій неабиякий вплив. Мобілізація, як будь-який процес державного рівня потребує перш за все затрат часу. Мінімальний досвід, організаційні зусилля, корумпованість на місцях мають зіграти свою роль. Вочевидь, нещодавні пропозиції щодо посилення кримінальної відповідальності за ухилення від призову у воєнний час внесені на розгляд Державної думи РФ зовсім невипадково. Оскільки підозрювати російських резервістів в надмірному ентузіазмі немає ніяких підстав, то процедура оповіщення, збору і направлення у військові частини може потребувати щонайменше одного-двох місяців. За умови впровадження мінімально необхідної до підготовки мобілізованих буде потрібен ще як мінімум один місяць. В загально оперативному плані це означає, що на практичні результати мобілізації російське командування може розраховувати не раніше грудня цього року. Безумовно, що надзвичайними заходами і нехтуванням підготовкою цей термін може бути скорочений, але абсолютно зрозуміло, що часткова мобілізація в найближчому майбутньому навряд чи вплине на обстановку на лінії зіткнення.
Глибинним змістом рішення російського керівництва про мобілізацію може бути законний доступ фактично до необмежених людських ресурсів. В російських умовах під приводом традиційної секретності зовсім не важко приховувати дійсний масштаб мобілізаційних заходів. Рахунок мобілізованих може достатньо просто і зовсім непомітно вийти за межі оголошених трьохсот тисяч. А надавати через офіційні джерела потрібну і зручну інформацію можна настільки ж просто, як і занижувати реальну кількість власних втрат.
Крім об’єктивних показників, необхідно зазначити і певний військово-політичний ризик, на який наражає російське керівництво оголошена мобілізація. В її результаті лави збройних сил країни-агресора мають додатково поповнити декілька сотень тисяч вчорашніх цивільних людей. Якась частина з них мають власне уявлення про життя і, зокрема, про напрямок розвитку країни. Зовсім не є фактом, що ці погляди повністю збігаються із офіційно оголошеними російським керівництвом. Незважаючи на загально визнаний низький рівень протестних настроїв в російському суспільстві, передбачати щось визначене в таких умовах досить складно. На початку минулого сторіччя війська, які не бажали опинитися на фронті Першої світової війни, двічі вже зіграли провідну роль в російській історії.
Замість післямови
Все сказане жодним чином не дає нам права заспокоїтися чи зневажливо поставитися до чергового російського напівавантюрного рішення. Нам протистоїть сильний, підступний і цілеспрямований в досягненні своєї мети ворог. На його боці ресурсна перевага, величезний економічний потенціал і неабияке ідеологічне обґрунтування для власних дій. В пошуку шляхів реалізації своїх загарбницьких замислів він не визнає, а, можливо, і не знає меж. Проте ми в зазначеній обстановці маємо керуватися однією із настанов китайського стратега і мислителя Сунь-Цзи, який навчав: “правило ведення війни полягає не в тому, щоб сподіватися, що противник не прийде, а покладатися на те, з чим я зможу його зустріти”**.
Михайло Забродський, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони і розвідки, генерал-лейтенант
* Карл фон Клаузевіц. Природа війни. пер. Руслан Герасимов — Харків: Vivat, 2018.
**Сунь-Цзи. Мистецтво Війни. пер: Ганна Литвиненко. — Харків : КСД, 2016
Що вам сказати про російську могилізацію? Сьогодні я таки повірив, що Росія йде до внутрішнього розбрату, який має всі шанси перетворитися на війну всіх з усіма. Але.
Це буде не аналог київського Майдану. У жодному разі. Це буде бунт. А точніше, серія бунтів. І спалахнуть ці бунти в армії Росії. Та так, що Кремлю доведеться з бунтівниками домовлятися. Бо альтернатива – путіністам доведеться кидати в маси гасла схожі на ті, які кидали білогвардійці Корнілова, Колчака та Денікіна, збираючи прибічників монархії та тимчасового уряду проти більшовиків. Але це вже буде війна всіх з усіма.
На перший погляд, доливання воюючої армії зеками і мобіками має її посилити. Але. Існує принципова різниця між мобіком українським зразка березня поточного року і мобіком російським, якого мобілізують зараз.
Український мобік сам рвався до військкомату або до стройової частини бригади ЗСУ. Український мобік мав для служби в діючій армії залізний мотив – на його Батьківщину напали. Російського мобіка треба ловити і до війни примушувати. Очевидно, український мобік (а їх в ЗСУ от просто до фіга) бажає перемагати, тоді як російський – вижити. За будь яку ціну.
Ще гірша ситуація з зеками. Шановні, не підуть служити в армію “пропечені бродяги”, вони надто гарно знають, з якою легкістю їх перетворять на гарматне м’ясо. Підуть “мужики” і дрібні урки, в масі своїй типи боягузливі і нестабільні психічно. Які так само мотивовані лише на одне. Вижити. За будь яку ціну.
А тепер уявіть, що оця вся маса потрапляє під удар ЗСУ такої самої потужності, як на Харківщині. Що станеться? Всі вони побіжать. І побіжать навіть швидше, ніж ми бачили щойно, бо десяток бігунців захоплює за собою і роту, і батальйон. Поповнивши армію безвольними рабами, налаштованими тільки виживати, Кремль добив залишки боєздатності армії РФ.
Ще одна історія. Мобілізація колишніх українських громадян на територіях, зайнятих Росією. Тут одне з двох. Такі кадри або самі будуть шукати нагоди здатися в полон ЗСУ, або Москва зачистить ці регіони від вати так, як Україна не змогла б протягом десятиріч.
Що далі? А далі, аби всю цю масу втримати в окопах і примусити воювати проти ЗСУ, Кремлю треба буде запустити маховик репресій. А коли маховік репресій запускають проти великої кількості озброєних мужиків, є великий шанс, що хтось дасть чергу в небо і гукне “Гєнерала – к стєнкє!”. І понесеться…
Не зважаться? Нічого подібного. Коли обирати доводиться між бунтом і смертю, люди часто обирають бунт. Розумієте, страх перспективи дуже болісного розшматування твого власного організму ані за нюх табака світогляд людини не те що змінює – вириває з м’ясом. Людина відкриває для себе такі горизонти, про які раніше і не здогадувалася. Хто відчував справжній холодний бездушний страх – той знає. А далі…
Російський бунт завжди безглуздий і безжальний. Як, власне, кожен бунт рабів. Він довго жевріє, спалахує нібито через дрібницю, а зупинити його потім неможливо. Аби зупинити, обидві сторони знімають всі межі на бузувірство. Виграє найбільш безжальний – через ріки крові і виснаження ресурсів країни. Почитайте мемуари людей які пережили 1917-1918 рр. в тодішній російській армії, ви багато чого збагнете.
Чим може завершитися така серія бунтів? Тут варіантів до біса. Єдине, що точно, – путінський вертикалі тоді капут. Власне, як і сучасній Росії.
Аби зберегти владу, майно і життя, Кремлю прийдеться не просто завершити війну, а й піти з Україною на мирні угоди ще гірші ніж висунула Німеччина більшовикам у березні 1918 р. під час укладання Берестейського миру. Я свідомо не уточнюю, хто саме тоді сидітиме в Кремлі. Але.
Початок цьому всьому дав Путін, своїм вчорашнім ідіотським рішенням. Рішенням, яке без перебільшення можна назвати кроком у безодню.
Я не прошу сприймати цей допис як істину в останній інстанції. Я теж можу помилятися. Просто запам’ятайте цей мій прогноз. Чи справдиться він, ми побачимо дуже скоро.
Окей, давайте серйозно.
Мобілізація у Росії тактично робить нам проблеми. Це банальна математика. Там, де сиділо в окопах 100 росіян, тепер буде сидіти, наприклад, 150. Звичайно, їхня мотивація буде низькою, але тупо статистично вони будуть випускати більше куль у твій бік.
Але стратегічно це на краще. Банально через те, що:
1. Мобілізація у Росії – це місяць-два, як раз до ленд-лізу впораються. А ленд-ліз – це про війну технологій, а технологіям, розумієте, трошки байдуже, сто там росіян на ППД чи сто п’ятдесят, на радіус ураження це не впливає. Така сама мобілізація трохи раніше спричинила б нам набагато більше проблем.
2. Мобілізація у агресивній війні демотивує суспільство. Зростає відчудження між владою та народом, загострюються внутрішні протиріччя. Яскравий приклад – відносно спокійне і малокровне падіння 300-річного правління династії Романових у Росії у лютому-березні 1917 року, під час Першої світової війни з її мобілізаціями, втратами і каліками.
3. Зараз у нас переважно війна артилерії, а не піхоти. Власне, піхота несе найбільші втрати саме від арти, а не від піхоти ворога. А призвати нові пушки та РСЗВ Росія не може. Більше того, нормально вдягнути та озброїти призовників вона не здатна теж – ми це бачили на примусово мобілізованих луганцях та донеччанах. «Мосінка», радянська каска, жахливі берці, джгут замість турнікета, ладанка замість аптечки. Не сумнівайтеся, розповіді про те, з чим посилають воювати проти «всей НАТЫ сразу», будуть надихати все російське суспільство і збагачувати окремих представників воєнкоматів.
4. Все, що робить Росія, вона робить х*йово – від холодильників і до війни. Якісно Росія робить тільки і виключно х*йню. Тож можете повірити, що мобілізація буде проведена так, що вони про неї неодноразово пожалкують.
5 і останнє. Росія і особисто Путін розписалися перед росіянами у нездатності перемогти Україну. Це слабкість. Це удар по авторитету. Це величезна щілина у фундаменті російської державності.
Вірте у ЗСУ. Підтримуйте ЗСУ. Ставайте до лав ЗСУ.
Будьте частиною нашої перемоги.
Мобілізаційний запас зс рф – до 2 098 000 “підготовлений резерв” (умовно).
Чисельність зс рф у мирний час – 912 000 осіб.
Мобілізаційне напруження – до 65-70 000 осіб (заявлено, на практиці це ніхто не перевіряв) протягом одного циклу підготовки (для прикладу, США під час війни у Перський затоці призвало 106 000 резервістів ЗАГАЛОМ. Системи мобілізацій у США та у рф за рівнем ефективності та якості навіть не співставні. 300 000, ага, вже боюся).
Останній призов на строкову військову службу у лави зс рф – 134 000 (заявлена потреба), поступило у лави зс реально 91 200 (недобор склав не менш як третину – близько 43 000 осіб).
Наявність у структурі кожного регіонального військового командування (військовий округ) військових частин неповного штату (кадрована частина), на складах яких знаходиться на тривалому зберіганні бойова техніка, військове майно та озброєння:
– до 67% (в середньому) ОВТ ВЖЕ розконсервовано, тобто ВЖЕ використовується (мається на увазі БЗіРВТ та ЦЗМР).
– кадровані в\частини майже ТОТАЛЬНО ліквідовані.
– лише ПОТОЧНА потреба вже розгорнутих формувань зс рф у доукоплектуванні особовим складом сягнула середньої відмітки у 44% від штатної чисельності.
А теперь давайте всі разом – МО-БІ-ЛІ-ЗА-ЦІЯ…
Сьогодні нічого не вийде писати чи говорити окрім російської мобілізації. Тому вам треба це також прочитати:
– росія робить найгірший сценарій з усіх можливих.
– вони признали невдалість усієї авантюри в Україні.
– я знаю, що таке мобплани, мобрезерв і т.д., дотичний тому, що всі офіцери ЗСУ через це проходили. На ці плани мають піти тижні та місяці, але цього не буде!
– росія пожене це стадо набагато швидше, без дотримання усіх пунктів плану. Максимум розгорнуть ППЛС (пункт прийому лічного состава), розбір по ВУСовкам та відправка в підрозділи. Кадрові, які все життя такими були, але зараз їм нагонять о/с і розвернуть по “стану війни”.
– в них немає жодної мотивації, тому що це не війна, на росію ніхто не напав. Максимальна мотивація – страх, що посадять, тьолки нє паймут, батьки відмовляться.
– вони не будуть “спасать родіну”, а вони їдуть в іншу країну. При цьому основна більшість стада ніколи за межі своєї області не їздила. Тут ще буде фактор нашої землі, нашого населення, і вони постійно будуть знати, що вони окупанти, а не визволителі, яких мобілізували для “спасєнія родіни”.
– “родіна всралась, і прийшлось визивати на війну саме” – найбільше думок скоро буде в більшості голів цього стада.
– тільки факт того, що вєлікая армія, вторая в мірє вже нічого не може зробити з українцями (навіть з іноземними найманцями), вже вселяє страх у кожного, який служив тільки “срочку”, а через пару днів буде в Україні.
І ще можна багато чого написати, але то вже лірика. Головне – ми на своїй землі. Ми стоїмо за Україну, свою сім’ю, дітей та батьків.
Ми вже зупинили МІЛЬЙОННУ армію та забираємо свою землю назад. 6 000 квадратних кілометрів за останні місяці ми відвоювали. Що нам ще 300 000 мобіків, які будуть гіршими за “ополчєніє ДНР”?
Повторю. Ця мобілізація означає тільки два аспекти: росія здулась, і скоро їй кінець, та ми ще більше знищимо ворога на нашій землі.
Бо девіз моєї улюбленої 72-ї бригади Чорних Запорожців не просто “Україна або Смерть”. Він не тільки для нас, що можемо і будемо віддавати життя за країну, а й для окупанта – буде або Україна, або твоя Смерть!
Могилізація показує початок ще одного процесу на росії – смерть не дуже і бажаний варіант любові до росії. Відтік здорових чоловіків призовного віку через кордони також гарно впливає на економіку і пришвидшить нашу Перемогу 🙂 .
Пару мыслей по поводу мобилизации и что задумал питун. Я не военный эксперт, я мимо-крокодил. Учитывайте это. Поехали.
Для того, чтобы мобилизовать большое количество людей, вам нужно:
1) Иметь военные части, где будут обучаться мобилизованные.
2) Иметь военных, которые будут обучать мобилизованных, и поедут с ними воевать как командиры.
3) Иметь в наличии военную технику (и другое оснащение) для укомплектования мобилизованных.
А теперь смотрите…
Советский союз СОДЕРЖАЛ всю эту инфраструктуру потому, что у него как раз таки было прописано, что в случае войны совочек должен поставить в ряды сотни тысяч солдат в течении очень короткого времени. Соответственно по всей стране были построены эти военные части (которые пустовали все время), в которых пинали швабру военные-инструкторы, которые должны были обучать мобилизованных. А в складах хранились тысячи танков-бтров-арторудий.
После “реформ Сердюкова” (задача которого была сократить издержки МО) большую часть этих частей позакрывали, военных сократили или перевели на контрактную службу (которые и уехали воевать 24 февраля. То есть они или уже мертвые, или ранены).
Соответственно, на данный момент в рф нет этих военных баз, которые готовы массово обучать мобилизованных солдат. Нет военных, которые должны их обучать.
Благодаря работе наших ЗСУ с техникой тоже проблемы. Все, что хранилось на складах в хорошем состоянии, уже достали и отправили в Украину. Это вовсе не значит, что у них нет техники (ее еще до%№:ра), но чтобы ее привести в боевую готовность понадобится время.
+ Аргумент про вещевое обеспечение. “Вторая армия мира” с бюджетом в 87 млрд. долларов собирает на теплаки и генераторы точно так же, как и наша армия с годовым бюджетом менее 4-х млрд. долларов.
+ Аргумент о все той же логистике. Вы видели, как они “справлялись” в феврале-марте. С тех пор лучше не стало – стало хуже.
Россия потратила колоссальное количество снарядов, орудий, ресурсов. Их самолеты каждый день делают десятки вылетов – все это говно нужно обслуживать, чтобы оно банально не валилось с неба (а оно уже валится с неба, есть видео).
То есть никакой мобилизации “300 000 за месяц” мы не увидим.
Питун и режим собрали для себя “юридическую раму”, как силой загнать рабов в военкоматы. Потому что “на контракт” уже никто не шел.
Теперь давайте посмотрим на сам “указ”:
– Забирать фактически можно кого угодно.
– 300 000 озвученные питуном – это просто цифра (кто там проверяет). Мобилизировать будут столько, сколько смогут.
Что они хотят?
После взятия Изюма, кремль понял, что дело пахнет жареным, и нужно срочно призывать дополнительные войска, чтобы ХОТЯ БЫ СДЕРЖАТЬ наступление ВСУ.
“Узкое горлышко” тут как раз – обучение мобилизованных + наличие техники (поднятой со склада и приведенной в боевую готовность). То есть мобилизировать будут столько, сколько получится пропустить через военную машину (обучить, снарядить, экипировать и так далее).
Все это не решает их основных проблем:
1) плохое обучение,
2) плохое командование,
3) плохое оснащение,
4) плохой боевой дух,
5) плохая логистика.
Что бы они не делали, победить они не смогут.
Если у вас на стройке было 10 пьяных debilov, то наличие 100 пьяных debilov проблему не решит.
Но за победу нам придется дорого заплатить…
Конец будущему
Свершилось. Одинокий питерский чмошник, все ещё заседающий в Кремле, признал: он и его пропагандисты морочили голову россиянам касательно планового характера “спецоперации”. Семь месяцев людям нагло лгали, дескать, все отлично, мы побеждаем, все цели достигаются и скоро дойдем до Лондона. А те, кто это отрицал – проклятые иноагенты, творцы фейков против “второй армии мира” и “пятая колонна”. 21 сентября все перевернулось. Мерзкий людоед из КГБ признал правоту всех тех, кого клеймили “врагами”, и констатировал поражение контингента вторжения в Украину. Для исправления катастрофы дыру решили закрыть путем мобилизации.
Игры в невойну закончились, во мгновение ока ФСБ закрыло выезд из страны для 25 млн. граждан РФ. До выяснения обстоятельств армия резервного пушечного мяса обязана сидеть ровно. Ещё 24 февраля мелкотравчатый фанат Гитлера вопил про “демилитаризацию и денацификацию всей Украины”, а теперь геополитик от Бога мямлит про необходимость “защиты территориальной целостности и суверенитета России”. Вот это поворот, вот это многоходовка.
Главный нацист ХХI века наложил в мозги россиянам очередную порцию ахинеи про необходимость “братской помощи” для горстки кремлевских марионеток в захваченных районах. Так сказать, ради “большой исторической России”. Собственно ошметки боевиков-“соотечественников” практически разгромлены, и для удержания оккупированных территорий Украины экстренно нужно проводить фейковые референдумы. Данные фарсы будут поводом для могилизации новой партии россиян. На фронт кинут тех, кто находится в запасе. Это в основном те, кто был вне политики, тихие россияне. Z-активисты по-прежнему в безопасности и будут и дальше лить ушаты лжи в духе “домбить бомбас”.
При этом плешивая 70-летняя паскуда и дальше делает себя святым, прямо плод от чрева Богородицы. Во всем виноват не он, агрессивный урод, а коварный Запад. Его элиты “всеми силами стремятся сохранить своё господство, а для этого пытаются блокировать, подавить любые суверенные самостоятельные центры развития”. Поразительно, но даже ковровые бомбежки пропаганды от боброедов, нацменов, реконструкторов и держателей вилл на озере Комо не убедили людей.
По данным ВЦИОМ, 50% россиян не ощущают никакой военной угрозы для их страны. Чекистской гниде не верят, а оно все продолжает сочинять басни. В общем могилизация 2.0 уже на старте – провальный нацпроект, хотя Чемезов потирает лапы от распила триллионов госсредств на убийственные железяки. Как-то от такого вранья вера в ядерную державу подорвана наухнарь.
После “говнокомандующего” в эфир выпустили маршала оленеводческих войск, потухшего Шойгу. Если ранее ходили слухи о дворцовом перевороте, отречении гэбиста и воцарении тувинца в Кремле, то утром вся пелена развеялась. В видеоинтервью Кужугетович покорно разъяснял решения венценосного пахана, жевавшего засохшие сопли.
Из конкретики: РФ воюет с коллективным Западом; вся группировка спутников НАТО разведывает позиции российских войск; полчища наемников под государственной опекой и иностранные инструктора не позволяют одолеть Украину; нужны радикальные решения для выполнения задачи “СВО”. Вот для этого требуется под ружье лишь 1% от общего огромного мобилизационного ресурса. Какие-то жалкие 300 тыс. резервистов.
Недоумение, просто недоумение и шок. У Шойгу все обыденно, какие-то “частности”, ведь в его Зазеркалье только 5 937 погибших, а медицинские кудесники воскрешают и возвращают в строй 90% раненных! Невиданная фальш тувинца вызвала бурления даже в среде черноротых военкоров ГРУ, которые считают цифру 200-х заниженной в 10-11 раз! По этой причине Роскомнадзор уже взялся за окопных говорунов. Отныне освещать могилизацию могут только на базе официальных источников, а иначе – тюряга.
Будущего нет. Также как нет в авиакассах билетов на ближайшие прямые рейсы из Москвы в Стамбул, Ереван, Баку и другие пока ещё безвизовые для россиян страны.
Дещо про інформаційний супровід примусової мобілізації на росії.
Дивіться, любі френди, я зараз не збираюся вдаватися до аналізу чи припущень щодо кількості, яку в підсумку дасть зміна правил гри, запроваджена х*йлом від учора. А хочу говорити суто про інформаційний аспект.
Позаяк там у них усе сформульовано максимально ухильно та розпливчасто, це лишає величезний простір для спекуляцій. Можна відштовхуватися від визвученої шойгою цифри 300 тис (хоча це глупо, я про це писала), можна намагатися рахувати реальні пропускні можливості (це справа експертів), можна рахувати потенційний ресурс. І отримувати цифри від 50 тис. до мільйонів. Можна обрати для себе будь-який варіант. Це, зрештою, питання вашого смаку та темпераменту. А не об’єктивного аналізу, для якого інформації поки замало.
Суть зміни проста: раніше рашки використовували у війні тих, хто +/- добровільно йшов воювати. Цього виявилося замало. Тепер хочуть використовувати примус, от і все, що наразі відомо, в сухому залишку.
Але справа в тому, що в нас із рашкою й досі до певної міри спільний інформаційний простір. Зокрема, вони активно слухають наших експертів. І оці експерти у складній ситуації. Їм, з метою залякування росіян і максимального саботування мобілізації, треба говорити, звісно, що загребуть всіх. Лякати цифрами мільйон, два, три – неважливо. Мета – посіяти в рашках відчуття, що ніхто не убезпечений від примусової відправки на війну. От ти, ноунейм, особисто ти завтра можеш опинитися в холодному окопі без нормальної зброї і хавчика. Благо боязкі рашки в цьому активно допомагають, у страху очі по яблуку, тож вони пречудово розносять паніку (те ж саме роблять нечисленні опозиційні до кремля рашківські експерти, і правильно).
Але водночас наших експертів слухаємо й ми самі. І звісно, впадаємо в переляк і зажуру від мегаломанічних планів кремлінів, які змальовують наші експерти для застрашення рашків.
Ну так от – не треба так робити. Триває грандіозна, складна ІПСО, для якої відкрило шлях х*йло, яке благополучно упоролося. Якщо ми все зробимо зараз правильно, ми сильно підважимо моральний дух ворога. А може, навіть спричинимо поступово соціальні катаклізми.
(Так само в жодному випадку не треба форсити тему ядрьон батона. Навіть якщо вам лячно. Бо ЯО – це єдине заспокійливе, яке може пропонувати рашкам, і упоротим, і хорошімрусскім, кремлівський режим. Той всратий батон – для рашків категорія екзістенційна, джерело їхньої впевненості в собі, скрєпа. Для всіх. Включно з тими, хто боїться, не хоче, послідовно виступає проти х*йла і війни. Всі вони в глибині душі себе заспокоюють, що найгіршого з ними не станеться, бо ж ядрьон батон. З реальністю це не має нічого спільного, ми ж бачимо суголосну реакцію Заходу – там взагалі не зважають на х*йлячі ритуальні танці з ядерними брязкальцями).
Ну так от. Повертаючись до питання мобілізаційної потуги рашків. Кожен раз, коли бачите прогнози про заганяння якихось неймовірних кількостей рашків на фронт, питайте себе: “а як це сприйматимуть у ворога?”. Це сильно збереже вам нерви. І думайте про те, що перемолоти відмобілізовану армію мордору – це шлях до остаточної перемоги.
Слава ЗСУ!
* * *
Ну гаразд, заклики просто зберігати спокій, поки триває інформаційний супровід примусової мобілізації на росії, вас, певно, не заспокоюють достатньою мірою. Ну можно трішки по суті поговорити.
Всі ж, певно, бачили такий скрін? Ну от, це гарне свідчення стану системи обрахунку людського резерву в рашці. В них діє совкова тупа й неповоротка система, але вона з часів совка дуже-дуже сильно протрухла. І чималою мірою є вже імітацією, порожньою оболонкою.
Експерти кажуть – мовляв, люди не живуть за місцем прописки, їх буде важко ловити. Та ха! В них взагалі в системі купа даних від балди внесена. Все це грандіозне окозамилювання, ці дані, якими вони послуговуються, – результат численних приписок, імітації бурхливої діяльності і бардака. (І можна припустити, що обрахунок матеріальних резервів в них теж такого ж ступеню достовірності).
А з цього беззаперечно витікає наступне: в кремлінів зеленого уявлення насправді нема, скільки народу вони можуть поставити в стрій. Бо їхня інформація про свої резерви – десь такої ж якості.
А це означає для нас дуже просту річ – намагатися оцінити ступінь небезпеки для нас курсу на примусову мобілізацію, який обрали кремліни, виходячи з планів, намірів та очікувань самих кремлінів – це марна праця. Вони можуть бути щиро впевнені, що в них величезні поклади кваліфікованого людського ресурсу, і планувати на цій основі. А в реальності все може виглядати геть не схоже на їхні оцінки.
Чи означає такий стан військового обліку, що вони не зможуть заганяти до війська примусово? Ні, не означає, бо іржава бюрократична махина отримала вже наказ і почне діяти, беззмістовно і безжально. І це означає лише, що вони швидко переконаються, що абсолютно не можуть організовано через військкомати комплектувати нові з’єднання – з офіцерами, профільними спеціалістами і рештою, чого потребує боєздатне з’єднання.
І почнуть тупо гребсти будь-кого абсолютно рандомним чином. Причому від розсилання повісток або доставки їх кур’єрами чи ментами скоро перейдуть до інших способів. От спершу почнуть діяти через крупних роботодавців, вилучаючи з економіки та інфраструктури потрібних працівників – оно вже, авіадиспетчерів погнали в масовому порядку, а залізничників, кажуть, навіть і до наказу. Потім будуть заганяти до війська затриманих на акціях протесту проти заганяння до війська (дуже розумна міра – озброювати протестуючих).
А зрештою перейдуть до справжніх облав на вулицях, як в ДНР-ЛНР. Все пофіг, всі системи обліку, лише б лапи на живе тіло накласти. Ви пам’ятаєте, в 2014-му в них писали про нас, мовляв, “в Києві зняли в потягу прямо в Нацгвардію?”. Ми тоді сміялися з такої маячні, перетворили це на меми і, взагалі, пустили повз вуха. А вони ж просто описували свою, знайому реальність, і натягували її на нашу ситуацію.
Тому так, боєздатність такого війська сумнівна. І швидкість накопичення проблематична. Хоча в підсумку може до певної міри компенсуватися кількістю.
Але соціальні наслідки такого способу формування війська можуть переважити плюси. Бо військо на виході отримують украй демотивоване, і в суспільстві напругу піднімуть до нечуваних значень.
І тоді хтозна… Це зараз вони намагаються втекти з мілого отєчєства в індивідуальному порядку. Але притиснуть їх дужче – можуть захотіти тікати цілими регіонами. І тоді ми на широкий крок наблизимося до мети – демонтажа РФ.
Росіяни-чоловіки, які підлягають мобілізації, що штурмують зараз кордони з Грузією, Фінляндією, аеропорти, – їх вже можна порівнювати з афганцями? Чи поки вони не почнуть чіплятися за шасі літаків, ще зарано?
Я дуже добре пам’ятаю, як вони порівнювали з афганцями саме нас. Наших хлопців, які стояли в чергах до військоматів, як добровольці. Як скавчала Скабєєва, як бризкав слюною Соловйов. Як вони натовпом диванних стратегів пророкували українцям таку ж поведінку.
Зараз дуже складні часи. Але важливі, історичні події, які руйнують багатовікові міфи.
Спеціально напишу російською.
Можно продолжать верить пропаганде.
Верить в 6 000 официальных убитых. Верить в то, что все хорошо. Но должен же возникнуть вопрос – если все хорошо, то где СОБР, ВДВ, ГРУ?, армия? Почему их не используют? Если они кончились – почему об этом не скажут? Если не кончились – то это что, выходит мобилизированых будут гнать на убой в то время, когда армия будет на это смотреть? Да черт с ней с армией, должен же возникнуть вопрос – а где моблизированые из л/днр? Где они, куда пропали? Если все хорошо, то почему в ЧВК начали набирать по тюрьмам? Если все хорошо – то зачем вводить 10 лет за сдачу в плен?
Можно продолжать верить в иллюзии. Вот только их разобьёт осколок или пуля. Вместе с головой.
И я скажу, что вас ждёт дальше. Тот самый печально известный указ 227 – штрафбаты. Выбор за вами, нам все равно – контрактник, ЧВКшник или мобик, все равно мы перемолотим всех. Мобиков даже проще будет.
