Вісті з фронтів. 15.09.2022

Костянтин Машовець

Судячи зі всього, намагання командування військ противника закріпитися по східному берегу Оскола провалилося. Противник був вимушений відтягнути частину своїх підрозділів в районі Борової та південніше Куп’янська. І це продовжує його турбувати.

Особисто у мене не має ніякого сумніву в тому, що командування противника спробує за будь-яку ціну й якомога довше утримати рубіж Лиман – Ямполь, а також район Лозового, включаючи селище Рубці.

Мабуть, варто пояснити чому…

Наявність у ЗСУ парочки плацдармів на лівому берегу Оскола на Сватівському напрямку сьогодні вже стало “жорсткою реальністю” для командуванню військ противника. Тобто з гіпотетичною можливістю прориву українських військ до Сватового або навіть до Троїцького російському командуванню так чи інакше доведеться рахуватися.

Однак, в такому разі вперті бої тих залишків російських військ, які свого часу збирались “прориватися на Миколаївку”, у нижній течії Оскола нібито виглядають натуральним самогубством. І судячи з того, хто там “упирается рогом”, російське командування свідомо “не проти” пожертвувати цими підрозділами (там по просікам бігає якась дуже дика “солянка” з “мобіків” 2-го АК, якихось “кубанских казаков” (?!) та залишків 2-х БТГр 2-ї ЗВА та 41-ї ЗВА). На низці ділянок відзначаються окремі підрозділи 106-ї пдд.

Вчора я писав, що головний сенс всього цього – виграш часу для стабілізації фронту у північній частині Луганської області та проведення противником предметного перегрупування своїх сил та засобів на Сватівському та Сєверодонецькому напрямках.

І це дійсно так, бо лише в такому разі вся ця біготня по лісах та просіках між Оскольским водосховищем і Лиманом та Ямполем має якійсь адекватний та логічний сенс для противника.

Але в такому разі дуже чутливо зростає значення тактичної групи ЗСУ, яка зараз оперує східніше Сіверська. І це цілком зрозуміло – прорив її до Кремінної та Рубіжного (навіть в умовах тимчасової відмови від наступу на Лисичанськ) може призвести до чергового “обрушения” цієї ще не створеної лінії оборони противника у північній Луганщині. Тобто ситуація для командування противника виглядає у північній Луганщині як сакраментальне “что пнём по сове, что совой по пню”…

Протидіяти цьому противнику особливо не має чим. Підрозділи 2-го АК, а також залишки 2-х БТГр 150-ї мсд так і не спромоглися пробитися південніше Сіверська у напрямку Верхньокам’янського та вздовж Сіверського Донця і зараз вони “не в тій формі”, щоб здійснити достатньо значне перегрупування (а походу, їм потрібно буде обігнати українські підрозділи “по флангу”, пересунувшись з району Вовчоярівки через Сєверодонецьк і зосередитись в районі Креміна – Рубіжне).

І це справжня гра у орлянку – повезе чи не повезе, адже зрозуміло, що наприклад перегрупування підрозділів 55-ї мсбр або того, що залишилось від тактичної групи 24-ї обр СпП (чого явно замало) не зможуть, якщо, наприклад, фронт буде прорваний у районі Ямполя, або ЗСУ форсують Сіверський Донець на ділянці Дронівка – Григорівка, утримати Креміну та Рубіжне. Що буде далі, думаю, пояснювати не треба. Більше того, якщо російські підрозділи з Лисичанського напрямку перегрупуються у район Кремінної та Рубіжного, очевидно, що прямий прорив ЗСУ на Лисичанськ різко підскоче у своїй вірогідності.

Але у командування противника є принаймні два гіпотетичних рішення цієї проблеми та “виправдання” своєї “Лиманської жертви”.

1. Рішення перше – найбільш вірогідне.

Використати для утримання району Кремінної та Рубіжного більш-менш боєздатні залишки угрупування “Изюм”, які зараз закінчують відтягуватись у район Нижня Дуванка – Куземівка – Сватове – Містки.

Найбільш вірогідно, це будуть 2-3 БТГр (точніше те, що від них залишилось) зі складу 423 мсп 2-ї Таманської мсд та\або 237-го тп 3-ї мсд 20-ї ЗВА. Цілком можливо для “зміцнення” або забезпечення виконання цього рішення буде задіяне тактичне угрупування 41-ї ЗВА, яке, за певною інформацією, зберегло певний рівень боєздатності (1-1.5 БТГр). Окрім того, цілком логічно, що для цього можуть бути задіяни й залишки зведеної БТГр 106-ї пдд.

Це рішення виглядає цілком логічним та адекватним, але має певні “підводні камені”. Перш за все, пов’язані із необхідністю витратити значну кількість ресурсів МТЗ, яких у російського угрупування ЗАРАЗ у Сватовому та під ним і так вистачає “під обріз”, скоріше – тільки для оборони.

І потім сили та засоби, які я вказав вище, у плані боєздатності на нинішній момент виглядають достатньо спірно. Принаймні, судячи з обсягів кинутих ОВТ у районі Ізюма та південніше нього, ці підрозділи навряд чи зараз у значній мірі володіють бойовими спроможностями.

2. Рішення друге – менш вірогідне, але цілком можливе.

Воно полягає у перекиданні з Білгородської області у північну Луганщину сил та засобів 72-ї мсбр та підрозділів 144-ї мсд. Але тут є дуже вагоме “але” – час…

І по-друге, ці підрозділи в ході боїв у північно-східній частині Харківської області також понесли суттєві втрати як у особовому складі, так й у штатному ОВТ. Перекидати зразу після невдалих зустрічних боїв з північним ОТУ ЗСУ ці сили та засоби зовсім на інший напрямок, незнайому для них місцевість та й ще вкругаля, погодьтеся, це не кращий засіб ШВИДКО стабілізувати фронт у північній Луганщині.

Підсумуємо…

– Звісно, що український наступ (оперативно-тактична наступальна операція на північному відтинку фронту) десь і колись зупиниться. Фронт стабілізується, і українські війська почнуть на ньому закріплюватися. Це, по суті, незаперечний закон оперативного мистецтва. У природі не існує “нескінчених” наступів…
– Сенс усіх подій найближчого тижня і дасть конкретні відповіді на конкретні запитання, з цим пов’язані, – де, коли й у якій якості це відбудеться…


Шановні читачі!

Якщо вам подобаються мої тексти, то маєте можливість висловити власну прихильність до них у скрутний для автора момент не тільки “лайком”, але й фінансово… За що, буду щиро вдячний.

Ще раз підкреслюю, ЦЕ ВИКЛЮЧНО НА ДОБРОВІЛЬНІЙ ОСНОВІ, я до того нікого не примушую.

Реквізити:

4731 2196 1439 9123 карта ПриватБанку

PayPal: kastet771@gmail.com

 

Фото:  Генштаб ЗСУ

Автори