Що стоїть за цифрами 50 тисяч 200-х окупантів
Згідно сьогоднішнього (06.09.2022 р. – ред.) зведення ГШ, кількість вбитих окупантів перевалила за 50 тис. Позаяк Генштаб наш відомий дуже зваженими, т.зв. консервативними оцінками, думаю, що на ці обрахунки можна покладатися.
Знаєте, колись, десь на початку квітня, я сказала собі: коли дійдемо до 50 тис винищених, у рашці будуть соціальні наслідки. Чому? Ні, не тому, що цифра кругла.
А тому, що напередодні й на початках вторгнення розвідки, наша та союзницькі, оцінювали кількість заздалегідь наскирдованої живої сили десь в 200 тис. (Спершу при кордонах стояло 160 тис. приблизно, після провалу бліцкригу підтягли ще наготовані резерви – пам’ятаєте, коли заводили й заводили від білорашки нові бтгр?).
Ну так от – арифметика війни каже: на кожного вбитого припадає приблизно три виведених з ладу в інші способи – поранених, полонених, дезертирів.
Таким чином загальна кількість окупантів “поза грою” наразі сягає 200 тис приблизно. Тобто весь відпочатково наготований контингент. Все те, що воює зараз – це додатково залучені в різний спосіб впродовж конфлікту. Залучені в поспіху, з людей, які на це, згруба кажучи, не підписувалися.
Чому це важливо? Адже в рашці люду хоч греблю гати, та й армія номінально понад мільйон.
Але дивіться: номінальна кількість – це не боєздатний склад, там ще ж купа допоміжного складу. Крім того, рашка до біса здоровезна територія, з довжелезними кордонами і комплексом “фортеці в облозі”, себто змушена тримати на своїх темних територіях відчутну кількість війська. До того ж до вторгнення вона поводилася “па-багатому” і тримала свої військові контингенти в різних, інколи несподіваних куточках світу: тут і країни так званого ОДКБ, і Сирія, і навіть Африка.
Тобто ті 200 тисяч наготованих до 24.02 – це й було те, що рашки могли в комфортному для себе режимі виділити на вторгнення.
Ну і точно, вже, здається, наприкінці березня пішли просотуватися чутки, що вони за посередництва приватних військових компаній вербують найманців десь у Сирії, Лівії ба навіть Африці. Намагалися вразити нашу уяву якимись захмарними кількостями непереможних сирійських бойовиків, які вміють в міські бої й неодмінно “візьмуть Київ” (звісно, з цього вийшов пшик, та ми й не вражалися, щиро кажучи).
Ставало відомо про активне бойове застосування підрозділів росгвардії – причому не лише “дон-дон-війська” кадирки, але й підрозділів, відпочатково призначених для підтримання окупаційного режиму на захоплених територіях.
Ну тобто ознаки майбутньої кризи з’являлися вже на першому місяці війни. І все ж таки рашки тілилися до початку літа, коли нарешті взялися формувати додатковий корпус. Вони длубалися з ним ціле літо, він тільки зараз висунувся в Україну й ще не дістався позицій. Причому це умовно корпус, бо замість 30 тис., як має бути порядний корпус, налічує за різними оцінками від 10 до 15 тис.
Ну і ще переклали частину клопоту на місцеві влади в регіонах, які мусили наформувати “добробати”. Щось влади роблять, але мляво, спроквола.
Ну так от, як бачимо, в них складнощі. І завважте: додаткове збільшення живої сили – це ж не просто механічно зігнати у військо певну кількість людей, це ж має бути певна структура, з командирами середньої та нижньої ланок, профільними фахівцями – ну там різні зв’язківці, сапери, інженери, хімзахист, артилеристи тощо. Тобто треба витягати резервістів якихось з відповідними військовими спеціальностями. А ті резервісти в носі мали йти воювати, бо хто хотів – той вже пішов до 24.02 чи одразу після.
Та й пересічні, на гарматне м’ясо, вони ж теж не те щоби аж біжуть, попри відносно високі для глибинки зарплати та щедрі “гробові” (втім, гробові рашки ймовірно крисять, бо ж вони кількість загиблих визнають порядково меншу).
І всі ці проблеми з комплектуванням погіршуються неповороткістю структури ЗС РФ. Тому їм активно допомагають приватні структури, кишенькова армія прігожина, відомого як “повар Путіна”. Ті гнучкіші, низкою статутних обмежень не пов’язані, можуть і винаймати будь-де, в закордонні чи – як зараз – по тюрмах і колоніях. І до того ж вони найманців контрактують, тобто відмовитися, якщо передумали, найманим важко: вони контрактовані, будуть штрафи. Тобто можна припустити, що “вагнерівці” вносять ще якусь частку до загальної кількості. Але ж вони теж не безрозмірні.
Ну і ще до попередніх розрахунків, базованих на 200 тис., треба додати примусову мобілізацію в донбаських бантустанах: там рашки не церемоняться, гребуть всіх під нуль. Але гребуть суто на гарматне м’ясо, вони хутко витрачаються.
Ну отже, плавно повертаємося до соціальних наслідків. Позаяк витратилося плюс-мінус все, що зголосилося добровільно і заздалегідь, далі постають складнощі. Ну от родини, скажімо. В тих, хто пішов воювати відпочатку, родини ймовірно були готові, хотіли збільшити статки на крові й припускали, що у гіршому випадку зміняють життя кормильця на гроші. Особливо в діючих професійних військових. А далі доведеться вже мати справу з родинами, які на таке не підписувалися, а отже, будуть волати, коли отримають назад інваліда чи труп.
Але головне, рашка майже вичерпала запас тих, кого можна рекрутувати добровільно. По-перше, це тільки в уяві скаженої пропагандонки сімоньян “в Росії когда слишат про войну, очєрєді вистраіваются в воєнкомат, а нє за солью і спічкамі”. Нічого подібного. По-перше, зайнята виживанням біднота надлишком патріотизму не страждає. Навіть в глибоких задуп’ях, де люди доста злиденні й за гроші могли б піти, – вони ще й украй інертні. І добровільно відривати дупу від стільця не будуть. Аби їх залучити, треба ефективна система вербувальників. А в ЗС РФ тільки тупі воєнкомати. А заможніші столичні мешканці – вони-то войовничі, ого, патріотизм просто на всю околицю смердить, але войовничі специфічно, на дивані. Вони вважають себе білою кісткою, окопи, бруд, кров – то не про них, то хай чорнолюд йде.
Таким чином, рашка вперлася в межу можливостей з добровільного залучення. Тепер вони намагаються проводити примусове, але приховане, гібридне. Знову впроваджують збори резервистів і там почнуть фолувати відставників. Спустили держсектору рознарядки поставити у військо певні кількості – різним, від РЖД, на яку поклали аж 10 тис, до наукових інститутів. Ну ще призовників заженуть трохи, чим репутацію армії, й так жахливу, перетворять на катастрофічну.
Прогнозую: всі ці викрутні дадуть кількісно невеликий результат, натомість створять великий розголос та невдоволення. Які поширяться по цілому суспільству, створюючи упереджене ставлення.
І коли (якщо) рашки таки зважаться на відкриту мобілізацію, себто копняками поженуть на війну, – їхнє населення вже буде налаштоване виразно негативно.
Ну це тому, що рубати хвіст по частинах – глупо й витратно. Х*йло відчайдушно сцить визнати війну війною, а відтак провести мобілізацію. І правильно сцить: зловживання примусовим залученням до бойових дій з високою ймовірністю може завершитися так, як у Першу світову війну. Загнаний в окопи та озброєний чорнолюд в якийсь момент може просто повернути зброю проти влади.
Але без такого примусу в них просто не получається воювати. Під це не заточений ані соціум, ані самі збройні сили. І намаганнями пропетляти вони лише збільшують ризики: бо можуть і військо не зібрати, і соціальний вибух спровокувати.
От що стоїть за цифрою 50 тисяч 200-х.
Щодо дохлої русні.
50 тисяч – це чудове знакове число, і ще краще, що воно продовжує збільшуватися.
Але.
Оці багаторічні пафосні промови ще з часів совка й понині про 20 (30) мільйонів радянського народу, загиблих у Другій світовій (ВОВ) дарма не минулися.
У суспільній свідомості русні закарбувалася ця дійсно страшна цифра. І тому втрати у 50 тисяч порівняно з тими 20 мільйонами видаються русні чимось не таким уже й значним. Адже не 20 мільйонів, а лише 50 тисяч. Можем повторіть!
Тому сподіватися на зміни у суспільній думці русні зі збільшенням кількості дохлих аж ніяк не випадає.
Радше русня просто по факту упреться в те, що воювати ніким. А не тому, що багато загиблих.
