«Борщ – усьому голова»
Істерикою негідників на росії через наш борщ, який ЮНЕСКО визнала надбанням людства, задоволений. Здоровій людині може здатися бунтом психів у дурдомі істерика через борщ, але насправді ні. Відбулася визначна культурна перемога.
Культура їжі не менш важлива частина культури взагалі, ніж поезія і танець. Поезія, танець, живопис – це все потім. Як людина їсть – говорить про неї значно більше.
Одна справа, коли твоя їжа – жерти сире м’ясо голими руками з тварини, яку ти щойно забив ударом дубини по голові. І зовсім інша – коли це складна страва, елементи якої поєднані в складну систему, як симфонія Бетховена, задля якої ти нікого не бив по голові дубиною і не їси її з чиєїсь лопати. Твоя культура їжі говорить про тебе, що ти – розвинута людина, і бліни з лопати – це не про тебе.
Тому не дивно, що пожирачі блінів намагались вкрасти український борщ. Попри базікання про маленьку культуру, без українців “велика російська культура” буде хлєбать щі лаптьом.
Насправді історія ця вчергове підтверджує: це українська культура велика, скільки б не патякали всякі арестовичи. А от російської “культури” не існує взагалі. Російська культура їжі без українського борщу – це щі, пресловутий російський балет без стрибків з українського гопака – самодіяльність, російський живопис без чугуївця Репіна – мазня, а російська література без героїчних подвигів українського козака Вакули і Тараса Бульби – це рабська покора російських му-му аж до готовності вбити свого друга, якщо бариня накаже.
Рускій борщ, руская матрьошка, рускіє пєльмєні і все з приставкою “рускоє” – це чужа культура, вкрадена дикунами, які не мають своєї. Зверніть увагу: чомусь не існує “українських щєй” чи “татарской бражкі”. Власникам борщу не потрібні ваші щі. Власник борщу має борщ. Має і захистить.
Абсолютний респект Мінкульту і всім дотичним до перемоги.
Боротися за приналежність якогось супу можна було століттями без всякого результату. Україна ж виграла, нанісши удар раз і назавжди, без всього цього довгого вовтуження.
Ну а далі час внести в культурне надбання людства українське сало. Ця страва не менш достойна уваги ЮНЕСКО. Бо кожен, хто чухав хрюшку між вушками, знає: процес приготування страви з назвою “сало” не менш складний, ніж процес приготування борщу. І вже точно куди складніший, ніж процес приготування гамбургера, де всього лише треба каклєту закрити двома булочками, і не має значення якість м’яса, бо це м’ясо все одно порубають на фарш і засиплють спеціями.
Так що треба Мінкульту починати працювати над внесенням сала в культурну спадщину людства.
Ну а потім окремою стравою в спадщину ЮНЕСКО однозначно внести страву “борщ разом із салом”. Бо кожен українець знає, що є окремо борщ, а є окремо сало, це окремі незалежні страви. Але ще є борщ із салом. І ось це вже точно шедевр світової кухні, рівного якому немає. 🙂
Ілюстрація: Instagram Dana Vitkovska
